Степан Сапеляк (26. 03. 1951; за паспортними даними – 1952; с. Росохач Чортківського району (нині Чортківська міська територіальна громада Чортківського району) – письменник, публіцист, літературознавець, громадський діяч. Член НСПУ (1991), міжнародного ПЕН-клубу (1992), Української Гельсінської спілки (1987). Національна премія ім. Т. Шевченка (1993), літературно-мистецька премія ім. Братів Богдана і Левка Лепких (1995), літературна премія ім. В. Свідзинського (2002). Від 1969 навчався на філологічному факультеті Львівського університету; 1973 перебував під слідством як учасник молодіжної підпільної групи, яка вночі 22 січня 1973 на честь річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР розклеїла в м. Чортків антирадянські листівки і вивісила жовто-блакитні прапори. Засуджений на майже 10 р. позбавлення волі; до 1981 перебував в ув’язненні й на засланні у містах Перм і Владимир, на Колимі та в Хабаровському краї (всі нині – РФ). Потім насильно спроваджений до Східної України (Харків. обл.). Реабілітований 1991. Нині мешкає в м. Харків. Автор збірок поезій “День молодого листя” (Бельгія, 1978; нім.), “Несе Амур холодну воду” (ФРН, 1987). “Без шаблі і Вітчизни” (Канада), “З гіркотою в камені” (США, обидві – 1989). “Відлуння вцілілих строф” (Канада, 1990) та ін., книг спогадів “Хроніки дисидентські від головосіку” (2003); літературознавчих та мистецтвознавчих праць, публікацій у багатьох українських і закордонних часописах, у тому числі журналу “Тернопіль”, газети “Русалка Дністрова”. Перша збірка в Україні – “Тривалий рваний зойк” (К., 1991). Неодноразово відвідував Тернопільщину.
1 лютого 2012 року Степан Сапеляк помер.

 

Сапеляк, С. Є. Страсті по любові: поезії / С. Є. Сапеляк; авт. вст. ст.: О. Борисенко, М. Ткачук; живопис В. Гонтарова; дизайн В. Носаня. – Х. : Майдан, 2000. – 132 с.

Володимир Погорецький народився 30 березня 1967 p. у с. Полівці Чортківського району(нині Білобожницька сільська територіальна громада Чортківського району). Поет, письменник, громадський діяч. Член Національних спілок письменників (2008) та журналістів України (2009). Засновник, видавець, головний редактор літературно-мистецького журналу “Золота Пекгораль” (2007), упорядник літературного альманаху “Сонячне гроно”. У 1985-87 pp. проходив військову службу на території Афганістану, нагороджений орденом “За заслуги III ст.”. Навчався в Івано- Франківських медичному (нині медична академія) і Теологічному інститутах. Живе й працює у м. Чортків.

Видані книги:
“Спалах сльози” (1994), “Великодні дзвони”, “Афганський синдром”, “До стіп Зарваницької Матері Божої” (усі – 2003), “На крилах молитви до Погонської Матері Божої” (2004), автор-упорядник мартиролога “Книга пам’яті. Афганістан (1979-1989). Тернопільська область” (2002, перевид. 2004), “Під крилом вечірньої зорі” (2006), “На призьбі літа” (2007), “Обпалені війною” (2009), “Шураві” (2010), історико-краєзнавчий путівник “Чортківщина” (2007).

 

 

Погорецький, В. Афганський синдром: повість / Володимир Погорецький. — Тернопіль: Джура, 2003. – 76 с.

Повість «Афганський синдром» — це погляд безпосереднього учасника на безглузду і криваву війну в Афганістані. Це розповідь про те, що автор побачив, пережив, перепустив крізь серце і свідомість. Так за що ж гинули українські хлопці на чужині? і хто спокутує ці гріхи? чи можна одрятувати душу, що набула синдрому під назвою «афганський»? — запитує і намагається дати відповідь у цій книзі Володимир Погорецький.
Для усіх зацікавлених читачів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Погорецький, В. Великодні дзвони: поезії / Володимир Погорецький. – Тернопіль: Джура, 2003. – 44 с.

У поетичній збірці Володимира Погорецького «Великодні дзвони» переплелися війна і кохання, гіркі думки і зачарування красою світу, глибока віра в Творця. Автор бачив «земне пекло» — афганську війну. І та війна уже ніколи не покине його сни і свідомість.
Із прагнення виповісти у слові свою душу, із гострої потреби висповідатися перед Богом, світом, людьми і народжена поезія Володимира Погорецького.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Погорецький, В. До стіп Зарваницької Матері Божої: нарис / Володимир Погорецький; ред. Б. Бастюк. — Тернопіль: ТАЙП, 2003. – 48 с.

У своїй новій прозовій книзі “До стіп Зарваницької Матері Божої” письменник Володимир Погорецький звертається до подій, які пов’язані з чудотворною іконою Зарваницької Матері Божої.
Доробок письменника є ще однією творчою цеглинкою, вміло покладеною у духовну будову Зарваницької святині.

 

 

 

 

 

 

 

 

Погорецький, В. Книга пам’яті. Афганістан (1979-1989). Тернопільська область / Володимир Погорецький. – Тернопіль: Джура, 2002. – 80 с. 

«Книга пам’яті» увіковічнює імена молодих хлопців з Тернопільщини, які загинули під час війни в Афганістані.
Автор-упорядник, який сам є учасником бойових дій, згадує про трагічні події минулої війни, подає спогади рідних та друзів, цитати, уривки з листів.
Книга застерігає і ставить багато запитань, відповіді на які дасть час та історія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Погорецький, В. Книга пам’яті. Афганістан (1979—1989). Тернопільська область / Володимир Погорецький. – Тернопіль: Воля, 2004. — 88 с. (+ вкладка 16 с.).

“Книга пам’яті” увіковічнює імена молодих хлопців з Тернопільщини, які загинули під час війни в Афганістані.
Автор-упорядник, який сам є учасником бойових дій, згадує про трагічні події минулої війни, подає спогади рідних та друзів, цитати, уривки з листів.
Книга застерігає і ставить багато запитань, відповіді на які дасть час та історія.

 

 

 

 

 

 

 

 

Погорецький, В. Обпалені війною (1979 – 1989) / В. Погорецький. – Тернопіль: Астон, 2010. 

 

Балюк Леся Василівна народилася 6 лютого 1977 р. у с.Трибухівці Бучацького району (нині Трибухівська сільська територіальна громада Чортківського району) на Тернопільщині. Прозаїк. Поетеса. Закінчила місцеву школу, Бучацький агроколедж, нині студентка Київського національного університету харчових технологій.
Друкувалася у газеті “Нова доба”, альманахах “Перші ластівки”, “Подільська толока”, антології оповідань “Що записано в книгу життя” (2003). Співавтор поетичної збірки “Анатомія душі”. Учасник Всеукраїнської наради молодих літераторів у БТП “Ірпінь” (2004).
З 2006 р. – член Національної спілки письменників України.
Видані книги:
“Диво для Попелюшки” (2005).

Балюк, Л. В. Диво для Попелюшки: оповідання / Л. В. Балюк. – Тернопіль: Терно-граф, 2005. – 48 с.Перша збірка молодої авторки Лесі Балюк “Диво для Попелюшки” засвідчує про прихід в українську літературу талановитої письменниці. Її оповідки і новелети – про життя людей і реалії дійсності, які наповнюють щоденні вияви героїв книги. Прозаїку вдається глибоко і осмислено передати не лише думки і прагнення сучасників, але й розкрити психологію їхніх вчинків. А це, без сумніву, схвилює і зацікавить читача.

 

 

 

 

 

 

 

Балюк, Л. В. Зі знаком поклику: поезії / Леся Балюк; худ. Х. Левицька. – Тернопіль: Терно-граф, 2012. – 104 с.: іл.

Друга поетична збірка талановитої авторки Лесі Балюк “Зі знаком поклику” розкриває глибинні переживання жінки, її вболівання та осмислення своєї причетності до творення сонячного і світлого у царині Слова. Молода поетеса намагається висповідатися в особливий спосіб за усе пережите, перебуте, перейдене у цьому нелегкому житті. І тут вона звертається не лише до традиційної форми віршування, але й освоює формалістичні новації вільного вірша.

 

 Обшарська Раїса Володимирівна народилася 9 серпня 1964 року в с. Устечко Кременецького району (нині Товстенська селищна територіальна громада Чортківського району) Тернопільської області.
Закінчила Чортківське педучилище в 1983 році та Рівненський педінститут (факультет – педагогіка та психологія дошкільна) – 1995 р. Проживає в м. Чорткові Тернопільської області. Працює на посаді завідувача дошкільним навчальним закладом м. Чорткова.
Серед композиторів, з якими працює авторка, — Віталій Лазаренко, Микола Ведмедеві, Оксана Морозюк, Ігор Лавро, Ігор Уруський, Ярослав Злонкевич, Василь Дунець, Орест Слободян, Ярослав Скринник, Олег Майданик та інші. Її твори надруковані у колективних збірниках «Освітянська скриня», «Подільська толока», «Рушник», літературно-мистецьких альманахах «Пектораль», «Сонячне гроно», «Поетична Шевченкіана Тернопілля», пісенних збірках «Мелодії тернового поля», «На крилах надії».
Упродовж кількох років очолювала клуб «Натхнення» для обдарованих школярів м. Чорткова. Веде тематичний гурток «Зернятко» для дітей дошкільного віку.
Наша сучасниця долучилася до створення книги «Літературно-мистецька та наукова Чортківщина» — автори Яромир та Ольга Чорпіти, — Чортків, 2007 р., і написала переднє слово до збірника.
Раїса Обшарська — член клубу творчих особистостей міста. Для громади Чорткова провела в районному будинку культури три великі презентації своїх книг, численні зустрічі в школах міста та району, міст Борщева, Бучача і Тернополя.
Немає теми, яку б не зачепила мисткиня у своїх творах: і події визвольних змагань, і голодомор в Україні, і сторінки далекої історії, і теми сьогодення, що хвилюють наш народ.
Працюючи на посаді завідуючої дитячим закладом, Раїса Володимирівна сприяє відродженню української національної системи виховання через духовність. Без віршів, пісень на слова Раїси Обшарської не обходиться жоден захід для малят. її люблять діти, поважають працівники та батьки. Вона дбає про зв’язок дошкільного закладу з громадськими організаціями. Діти «Золотої рибки» проводять концерти-зустрічі з людьми різних організацій — благодійної служби «Карітас», дитячої бібліотеки, музею, організації «Діти війни». Проводяться екскурсії на хлібокомбінат, до пам’ятників міста, організовуються зустрічі з цікавими людьми, родинні свята. Все це благодійно і благочинно впливає на свідомість дітей, змушує їх виростати чуйними, милосердними, добрими людьми. Дошкільний заклад №1— неодноразовий переможець у конкурсах районного та обласного значення з питань навчання та виховання дітей дошкільного віку.
Мабуть, і тому їй доручили благородну місію — вітати поетичним словом від Чортківщини святійшого Патріарха Філарета під час його приїзду цього року в місто Чортків.
У 2009 р. Раїса Обшарська одержала подяку і пам’ятну вазу від Чортківської міської ради за активну громадську діяльність та вагомий внесок у розвиток рідного краю — міський голова І. М. Билиця, та подяку за підготовку матеріалів для радіопередач Чортківського районного радіомовлення — редактор Р. К. Островський.
Р. Обшарська — член обласного літоб’єднання, член НСНСУ, лауреат багатьох конкурсів та літературних премій, серед них «Людина року — 2009», «Жіночі історії», «Я вірю в майбутнє твоє, Україно».
Визнана видатним діячем та почесним громадянином Чортківщини.
«Медунки для мрійниці» — дванадцята книга авторки.
Дипломант обласного конкурсу “Голос серця”, присвяченого 10-ій річниці Незалежності України (2001 р.)
Брала участь у роботі ІІІ-го зїзду письмеників України.  Друкується в періодичній пресі.
Обшарська, Р. Арія синички: оповідання / Раїса Обшарська. – Збараж: Обрій, 2003. – 111 с.
112 с.

Молода проза Раїси Обшарської наскрізь пронизана щирістю і довірливою простотою. Герої творів живуть серед нас, радіють і сумують, проходять крізь ряд життєвих колізій і перипетій. їм ж притаманне все буденне і земне.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обшарська, Р. В. Мелодія літньої ночі: сучасні українські пісні / Р. В. Обшарська;  В. І. Лазаренко. – Тернопіль: СорокА, 2006. – 20 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Обшарська, Р. В.  У міжгір’ї буття: поезії / Раїса Обшарська. – Т.: Сорока, 2006. – 64 с.

Для творчого стилю поетеси характерні межова щирість, вишуканість жанрових форм і широта філософських узагальнень. Все у неї пропущене крізь серце, все зігріте вогнем любові й душевних переживань.
У світі Раїси Обшарської немає місця для зла і заздрості, підступу і неправди. Це світ чистий, як доглянуте польове джерело, лагідний, як осінній сонячний промінь, відкритий і привітний, як усмішка здорової дитини. У цьому світі легко і просто, в нього так радісно входити і так легко перебувати, його не хочеться покидати.

 

 

 

 

 

 

 


  

 

Обшарська, Р. В. Я розкажу Вам про Любов [Звукозапис]: збірка віршів / Раїса Обшарська. – Тернопіль: ТроЛіс, 2004.

 

Лепкий Богдан Теодор-Нестор Сильвестрович (псевдоніми – Федір Крегулецький, Нестор, Ярослав Марченко, Федір Жуківський, Б. Бережанський, Петро Тихий, Серафим Чугайстер, Нестор Лєндин, Сень Брень, Остап Туя, Б. Л., Н. Н„ Ст. С„ Б-н, Н.Н. та ін.; 04. 11 (в УЛЕ та деяких інших джерелах помилково вказано 09. 11.1872, х. Кривенький(нині не існує) поблизу с. Крегулець, нині Крогулець Гусятинського району (за іншими даними – с. Кривеньке, нині Чортківського району (нині Гусятинська селищна територіальна громада Чортківського району) – 21. 07. 1941, м. Краків, Польща) – поет, прозаїк, критик, видавець, перекладач, історик літератури, літературознавець, громадсько–культурний діяч, художник, публіцист. Почесний член товариства “Просвіта” (1925). Надзвичайний член Українського наукового інституту в м. Берлін (1926, Німеччина), член Історико-філологічного товариства в м. Прага (Чехія). Дійсний (1932), почесний член НТШ. Почесний доктор УВУ (1932, Прага). Почесний громадянин м. Бережани (1997). Дитинство минуло в с. Крегулець. Від 1878 – в м. Бережани: навчався в школі, класичній гімназії (1883-91). Малярство вивчав у Ю. Панькевича; автор низки портретів. 1891 вступив до АМ у м. Відень (Австрія). Через 3 міс. за порадою К. Студинського перейшов на філософський факультет Віденського університету, де студіював мовознавство й історію літератури. Від 1895 – учитель гімназії в м. Бережани. 1899 запрошений викладати українську мову та літературу в Ягеллонському університеті (м. Краків, Польща), водночас – професор 2-х гімназій, доцент курсів вдосконалення кваліфікації вчителів. Співзасновник (1901) “Слов’янського клубу”, у якому Лепкий вів (1905- 07) рубрики “Руська хроніка” і “Огляд руської преси”. Заступник голови краківського товариства “Просвіта”, ввів у традицію Шевченківської академії. Співзасновник літературної групи “Молода муза” (1906, м.Львів), співорганізатор книгарні, видавництва часопису “Громадська думка” (1917-18). 1925 повернувся до Кракова, викладав у Ягеллонському університеті. Голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка у Львові.. Часто приїжджав до Тернополя і Бережан, бував також Гусятині, Кременці й інших населених пунктах краю. Літературною творчістю почав займатися під час навчання у гімназії. Твори друкував у багатьох періодичних виданнях краю, українських еміграційних часописах в Австрії, Німеччині, США. Автор збірок поезій “Стрічки” (1901), “Листки падуть”, “Осінь” (обидві – 1902), “Книжка горя” (1903), “На чужині” (1904), “З глибин душі”, “Над рікою” (обидві – 1905), “Поезіє, розрадо одинока” (1908; перевид. у Т. 1996), “Для ідеї” (1911), “З-над моря” (1913), “За люд” (1914), “Тим, що полягли” (1916), “Доля” (1917), “Вибір віршів” (1921), “Сльота” (1926). Вірш “Журавлі” (“Видиш (Чуєш), брате мій…”, 1910) став народною піснею (музика Л. Лепкого). Видав збірки оповідань “З села” (1897; 1909), “З життя” (1899), “Щаслива година”, “Оповідання” (обидві – 1901), “На послуханнє до Відня” (1902), “В глухім куті” (1903, 1922), “Нова збірка” (1903), “В горах” (1904), “Кара та інші оповідання”, “На дорозі життя” (обидві – 1905), “Кидаю слова”, “Оля” (обидві – 1911), “От так собі” (1926), науково – популярних нарисів “Донька і мати, або Не протився науці!” (1904), “Чекає нас велика річ” (1916) та ін. Автор повістей “Сотниківна” (1927, 2-е виправлене і доповнене видання 1931; перевид. у Т. 1991, 2004), “Зірка” (1929), “Вадим”, “Веселка над пустарем” (обидві – 1930), “Крутіж” (1941), циклу історичних повістей про гетьмана І. Мазепу (“Мотря” у 2 тт., (1-й т. перевид. у Т. 2004), “Не вбивай” (усі – 1926), “Батурин” (1927), “Полтава” (у 2 тт. – “Над Десною”, 1928; “Бої”,1929). ”З-під Полтави до Бендер”, повісті-казки “‘Під тихий вечір” (1923); книг для дітей “Під ялинку”, (1930, 1958), “Про діда, бабу і качечку кривеньку”, “Про дідову Марусю і про бабину Галюсю”, “Про лиху мачуху, сирітку Катрусю, чорну кицьку, дванадцять розбійників і про князенка з казки”, “Три казки” (всі – 1931). “Казка про Ксеню і дванадцять місяців” (1934); історичних оповідань “Орли” (1934) та “Каяла” (1935), трилогії спогадів “Казка мого життя” (“Крегулець” (1936), “До Зарваниці” (1938) і “Бережани” (1941), споминів “Три портрети. Франко. – Стефаник. – Оркан” (1937), п’єси “За хлібом”, драм, прологу “На Тарасовій могилі” та ін. 1922 “Українська накладня” видала у Німеччині до 50-р. Лепкому двотомник його поетичних і прозових творів “Писання”, 1924 3. Кузеля впорядкував і видав у Берліні книгу “Золота Липа: Ювілейна збірка творів Богдана Лепкого з його життєписом, бібліографією творів і присвятами”. Богдан Лепкий – автор “Начерку історії української літератури” (2 тт.; 1909, 1912), праці “Наше письменство: Короткий огляд української літератури від найдавніших до теперішніх часів” (1941), розвідок про творчість Марка Вовчка, М. Гоголя, І. Котляревського, П. Куліша, Ю. Словацького, М. Шашкевича, Т. Шевченка й ін., статей та спогадів про М. Коцюбинського, В. Липинського, О. Турянського, І. Франка, нарисів і статей польською мовою про творчість М. Драгоманова, М. Рильського, П. Тичини, Ю. Федьковича та ін., теоретичної праці “До питання про переклад ліричних поезій” (1933), низки мистецтвознавчих публікацій. Укладач, редактор, автор передмов і коментарів, видавець творів В. Барвінського, Марка Вовчка (3 тт.), Є. Гребінки (2 тт.), І. Карпенка-Карого, М. Коцюбинського, І. Котляревського, П. Куліша, (4 тт.), С. Руданського, О. Стороженка. Ю. Федьковича, Я. Щоголіва, “Історії України” М. Аркаса та ін. Уклав і видав “Слово о полку Ігоревім”, “Читанку” (спільно з Антоном Крушельницьким; 1916), співанки “Сім пісень. Гостинець для українських во¬яків від “Союза Визволення України” (1915). “Червона Калина”, “Ще не вмерла Україна” (обидва – 1916), “Наша пісня”. Разом із О. Поповичем, А. Крушельницьким та О. Кульчицькою уклав перший незалежній від польської Ради шкільної народний буквар (1918, 1920), 2 антології: українські поезії “Струни” у 2 т. (1922) та прозі: “Рідне Слово”. Здійснив науково – текстологічну та редакційну підготовку 1-, 3- і 5-т. поезій та прози Т. Шевченка (1918-20), підготував до друку кілька популярних однотомних видань “Кобзаря” і поеми “Гайдамаки”. Випустив кілька словників для польських шкіл. Переклав польською мовою “Слово о полку Ігоревім” (1905). збірку новел М. Коцюбинського “В путах шайтана” (1906); видав у перекладі польською: збірки новел українських письменник “Молода Україна” (1908), разом із В. Орканом – антологію творів українських поетів (1911), “Нарис української літератури” (1930). працю “Література українська” (1933). Переклав українською твори Г Гейне, В. Короленка, М. Конопніцької, І. Крилова, М. Лєрмонтова, А. Міцкевича, О. Пушкіна, П.-Б. Шеллі, М. Рильського, П. Тичини та ін. Редактор “Повного видання творів Т. Шевченка” українською і “Повного видання творів Т. Шевченка” польською мовами (обидва – у 14 тт.). Як художник Лепкий залишив автопортрети, портрети дружини, дітей, сестри, А. Чайковського та інших письменників, ілюстрації до народних пісень, казок, творів Т.Шевченка, Є. Гребінки (1918), С. Руданського (1919) та ін., проілюстрував деякі власні твори. Творча спадщина Богдана Лепкого – понад 80 власних книг, сотні публікацій у збірках та періодиці; упорядкував і видав 62 т. творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями. Бібліографія творів Лепкого – майже 1000 позицій. За кількістю написа¬ного Лепкий поступається в українській літературі тільки І. Фран¬кові. Твори Богдана Лепкого перекладені багатьма мовами. На слова Лепкого написали музику В. Барвінський, М. Гайворонський, Л. Лепкий, Я. Мазурак, В. Подуфалий, Д. Січинський та ін.; пісні зібрані кн. “До волі з неволі” (Т., 1991). У Тернополі видані; 1993 – збірки поезій Лепкого “Під Великдень” (упоряд. д-р Р. Смик), 1996 – кн. Ф. Погребенника “Чуєш, брате мій…” – дослідження – нариси про пісні братів Лепких; 2004 – праця Лепкого “Про життя і твори Т. Г. Шевченка”; вірші Лепкого подані в збірці “Богославень” (Т., 1994). Окремі твори Богдана Лепкого екранізовані та інсценізовані. Цикл повістей про І. Мазепу сценічно втілений у виставі “Мазепа, гетьман України” (інсценіз. Б. Мельничука), поставлена в музично-драматичних, театрах міст Дрогобич Львівська область (1991) та Дніпропетровськ, повість “Сотниківна” (інсценіз. Б. Мельничука) – у музично-драматичних театрах Дрогобича (1992), Рівного (1996) і Тернополя (1997), “Казка про Ксеню і дванадцять місяців (інсценіз. Б. Мельничука) – у Тернопільському театрі актора і ляльки (1992).. Редакція журналу “Тернопіль” заснувала (1991) премію ім. Братів Лепких. 1995 відкрито музеї Лапкого в м. Бережанах та в с. Крогулець, родини Лепких – у с. Жуків Бережанського району. Пам’ятники Б. Лепкому встановлено у селах Жуків (1991, скульптор О. Маляр, арх. Р. Білик), Крогулець (1992, скульп. В. Садовник) та в м. Бережани (1997, скульп. І. Сонсядло, арх. А. Пилипець). 1991 відкрито пам’ятну таблицю Лепкому (скульп. К. Сікорський) на стіні ратуші у Бережанах – колишній гімназії. 1992 в с. Жуків встановлено пам’ятну таблицю (скульп. В. Садовник). У Тернополі відкрито меморіальну дошку (1996) на будинку по вул. Гайовій, 17 та пам’ятну таблицю (1999) на приміщенні Тернопільської обласної філармонії (скульп. П. Кукурудза). Ім’ям Богдана Лепкого названа СШ № 14 у Тернополі. Від 1994 в Тернополі діє обласне товариство ім. Б. Лепкого.

 

Лепкий, Б. Вибрані твори: прозові твори в 3-х томах. Т.1 [Мотря. Сотниківна] / Б. Лепкий. – Тернопіль: Збруч, 2оо5. – 350 с.

Книгу знаного українського письменника Богдана Лепкого (1872— 1941) склали два його твори, об’єднані спільними темами державницької діяльності гетьманів, боротьби козацтва за волю українського народу.
«Мотря» започатковує цикл повістей «Мазепа», про що детальніше йдеться в передмові (видавництво планує випустити ці повісті протягом найближчого часу). У центрі твору — кохання дочки генерального судці Кочубея і гетьмана Івана Мазепи. Дія відбувається на тлі важливих історичних подій.
«Сотниківна» розповідає про дещо раніший період в історії України — час, коли гетьманом був Іван Виговський; зокрема, про битву козацького війська під його орудою з московськими полками 1659 року біля Конотопа.
Обидва твори подані за першодруками ( відповідно 1926 і 1927 рр.); тексти опубліковані (на основі видань «Мотря» («Каменяр», 1991, редактор Д. Сапіга) і «Вибрані твори» Б. Лепкого, т. 2 («Наукова думка», 1997, упорядник Ф. Погребенник, редактори В.Коваленко і В.Береговий) за сучасним правописом із збереженням лексичних, морфологічних та стилістичних особливостей мови автора.

 

 

 

 

 

 

Лепкий, Богдан
Вибране: оповідання, спогади / Б. Лепкий; передмова М. М. Ільницького. -Львів: Світ, 1990.—184 с.

У книгу увійшли довго і несправедливо замовчувані твори письменника (оповідання, спогади), які сьогодні відновляють справжню картину літературного процесу минулих десятиліть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лепкий, Б. Казка мойого життя: повість / Б. Лепкий. – Івано-Франківськ: Нова зоря, 1999. – 299 с.

Запропонована нашим сучасникам повість Богдана Лепкого “Казка мойого життя” виходить у повному обсязі вперше в Україні окремою книжкою. Написана на схилі життя після трагічної втечі Богдана Лепкого з улюбленої “Богданівки” в чарівному живці “Черче”, з рідного краю, до якого не було вороття, “Казка мойого життя” — це зворушливе повернення в дитинство, де “колисав мою колиску вітер рідного Поділля”, в юність у Бережанах. З такою тремтливою ніжністю до рідної природи, рідного люду, найближчого свого оточення, для яких прагнув здобути чарівну квітку щастя все своє невтомне життя, описав Богдан Лепкий захоплення тендітного хлопчика Білим Світом, жагу пізнання його найпотаємніших, загадкових аспектів настільки щиро і безпосередньо, що мимоволі стаєш учасником тих давноминулих, але таких близьких серцю кожного з нас подій!
Нарешті вона стає доступною українському читачеві, який зможе поринути в опоетизовану автором ідилію інтелігентської сім’ї в галицькій провінції початку XX ст.

 

 

 

 

 

Лепкий, Б. Казки / Б. Лепкий; іл. В. Дунаєвої. — К.: Школа, 2007. — 192 с: іл. — (Хрестоматія школяра).

До видання увійшли твори Богдана Лепкого (1872-1941) – талановитого українського письменника, літературознавця, видавця, творчість якого довгий час замовчувалася. Книжка стане в пригоді вчителям та учням — до неї вміщені казки «Цвіт щастя», «Мишка», мемуари «Казки мого життя», рекомендовані шкільною програмою з української літератури, а також прислужиться тим, хто глибше і досконаліше хоче пізнати творчість Богдана Лепкого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лепкий, Б. С. Твори: поезія, оповідання і нариси, історичні повісті. В 2 т. Т. 1  /  Б. С. Лепкий; упоряд., авт. передм. та приміт. М. М. Ільницького. – 862 с: портр.

Богдан Лепкий (1872—1941)—талановитий поет, прозаїк, перекладач, критик та історик літератури, видавець, педагог — професор Ягеллонського університету. Всюди відома пісня «Чуєш, брате мій…» написана на його слова.
На початку творчого шляху належав до групи «Молода Муза»; він — автор реалістичних оповідань, цікавих історичних повістей, трилогії про Мазепу.
До першого тому ввійшли найповніша добірка поезій, оповідання, історичні повісті.

Леся Любарська – письменниця, журналістка, педагог, культурно–громадська діячка, просвітянка.
Членкиня НСЖУ (2006), Асоціації українських письменників (2009), НСПУ (2010).
Леся Михайлівна народилася 13 червня 1964 року в місті Борщів  (нині Борщівська міська територіальна громада Чортківського району) Тернопільської області.
Навчалася в середній школі № 2 в рідному місті. У 1986 році закінчила педагогічне училище в місті Великі Луки (нині Псковської області, РФ). У 2009 – історичний факультет Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, де вивчала історію, політологію, міжнародні відносини.
Працювала операторкою локаторної станції в ЗС України, вихователькою в дитячому садочку в Борщеві, нині – на творчій та громадській роботі.
Заступниця голови Тернопільської обласної громадської організації «Берег Єднання» ім. Романа Шухевича. Голова Борщівської районної громадської організації інвалідів «Тепло сердець», літературно-мистецького об’єднання «Ліра», прес-секретарка при церкві Петра і Павла. Діяльна в «Просвіті» та обласному товаристві «Бойківщина», член осередку Українського козацтва ім. Д. Байди-Вишневецького та обласного товариства ім. Б. Лепкого. Ім’я Лесі Любарської – у книзі «Золота еліта Тернопілля».
Організаторка концертів пам’яти Небесної сотні в Борщеві й Тернополі, вечорів пам’яти лікаря та поета Івана Чонки, встановлення йому пам’ятної дошки на будинку в Тернополі на проспекті Степана Бандери (відкрита й освячена 4 вересня 2018 року), де він проживав.
Авторка 18 поетичних збірок, з яких 8 – для дітей, нарису про життя Романа Шухевича, пісенників, публікацій у пресі. Започаткувала видання літературно-мистецького альманаху «Краю мій Борщівський, краю стоголосий».
Співпрацювала та співпрацює із 40 композиторами, зокрема, з Лесею Горлицькою (Мацьків), Леонідом Міллером, Богданом Іваноньківим, Іваном Островерхим, Олександром Смиком, Зеновією Присухіною, Кузьмою Смалем. Деякі пісні відзначені на всеукраїнських фестивалях, зокрема, «Кущ молодої калини» (музика З. Присухіної, виконував Сергій Дерій) зайняла третє місце на центральному радіо у передачі «Хіт-забава».
15 листопада 2013 року в Бучацькому районному будинку культури відбувся творчий вечір Лесі Любарської (на базі Народного літературно-музичного театру «Муза», режисер Світлана Дем’янчук), в якому взяли участь Іван Чонка, Леся Горлицька, Юрій Футуйма, Зоряна Вовк.
   Поетичні збірки :
«Цвітуть сади на Україні» (2006),
«Стигла вишня» (2007),
«Пора калинового цвіту» (2010),
«Душі моєї джерело» (2012),
поема «Інакше жити він не вмів» (2012),
«Ангел кохання» (2012),
«Причастя» (2012),
«Був 2014…» (2018),
«Осене моя барвиста» (2018).
   Пісенник
«Мелодія вечірньої зорі» (2016).
   Книги для дітей :
«Прокидайся, квітонько» (2007),
«Ісус в моєму серці» (2007),
«Бджілка-трудівниця» (2008),
«Загадки» (2008),
«І марить весною земля» (2008).
   Дитячі  пісенники :
«Кольорові стрічки» (2010),
«Срібний голосочок» (2019).
   Нариси :
«Роман Шухевич. Життя на вівтарі свободи» (2007).
«Моєї юності театр» (2018).
Упорядниця 9-ти колективних збірок, зокрема «Відлуння Майдану» (2014).
   Відзнаки :
  • літературна премія ім. Мирона Утриска (Львівщина, 2008, 2010),
  • лавреатка Всеукраїнського конкурсу «Барви життя» (Київ, 2010),
  •  ювілейна медаль до 20-річчя Незалежності України (Борщів, 2011),
  • лавреатка I Всеукраїнського фестивалю «Неспокій серця» в номінації «Поезія» (2011),
  • лавреатка Всеукраїнського фестивалю «Червона калина» за пісенні тексти (Тернопіль, 2013),
  • медаль «25 років Незалежності України» (2016),
  • лавреатка конкурсу «Українська мова – мій вічний оберіг» (2016),
  • дипломантка Всеукраїнського фестивалю «Цвіт вишиванки» (2017),
  • відзнака Тернопільської міської ради (2017),
  • кавалер ордена княгині Ольги III ст. (2017).
***
Садовська, Г. Премії – творцям культури : [у День Державного прапора України вручили обл. премії у галузі культури] /         Г. Садовська // Вільне життя плюс. – 2019. – 30 серп. – С. 1 : фот.

 

  Ганна Костів – Гуска народилася 18 квітня 1947 р. у с. Бабинці Борщівського району (нині Борщівська міська територіальна громада Чортківського району) Тернопільської області. Поетеса, перекладачка, лікар, громадська діячка.
Закінчила Бабинецьку восьмирічну школу та Чортківське медичне училище. Працювала в сільських медичних закладах Заліщицького та Борщівського районів. У 1977 р. закінчила Тернопільський медичний інститут (нині – державний університет). Працювала лікарем психіатром-наркологом, психотерапевтом у центральних районних лікарнях Шумського та Борщівського районів. У 1998-2000 рр. – власний кореспондент обласної газети “Свобода” по Борщівському районі.
Член Національних спілок письменників (1982) та журналістів України (2006). Депутат Тернопільської обласної ради III та IV демократичних скликань. Член товариства “Просвіта”. Очолює відділення Конгресу Української інтелігенції Борщівщини.
Нагороджена орденом княгині Ольги III ст., медаллю НСПУ “Почесна відзнака”. Лауреат Всеукраїнської премії ім. Братів Богдана і Левка Лепких, літературної премії “Благовіст”, Міжнародної літературної премії ім. І. Кошелівця журналу “Соборність” (Німеччина), премії благодійного фонду культурно-просвітницького центру “Мальовнича Україна”, м. Київ, (1997 р.).
Нагороджена дипломом V Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю “Кролевецькі рушники” (Сумщина, 1999 р.), дипломант італійського часопису “Нові дні” (2006). Брала активну участь у 9-й Міжнародних літературно-мистецьких святах “В сім’ї вольній, новій…” Учасниця II Всесвітнього форуму українців у Києві (1997р.).
Благословила у світ багатьох юних початківців, вихованців літературної студії “Стежечка”, якою керувала. Поезії перекладені киргизькою, білоруською, російською, італійською мовами та мовою есперанто. Автор багатьох популярних пісень.
Видані книги:
“Автограф вірності” (1978), “Нічлава” (1985), “Цвіте біля хати калина” (1993), “Зона”, “Червоні коралі” (обидві – 1996), “Зелені Свята” (1997), “Голгофа”, “Страсна дорога” (обидві – 2001), “Цей тихий сум вечірнього вікна” (2002), “Жоржиновий вогонь” (пісні, 2004), “Червоні кетяги калини” (вибране, 2006). Збірка перекладів: Є. Янішиць “Неприручена пташка” (з білоруської, 1997).

Костів-Гуска, Г. Голгофа: поезії / Г. Костів-Гуска.— Тернопіль: Джура, 2001. — 56 с.

У книжці поетеси — суто людське розуміння Господніх страждань і усвідомлення величності Воскресіння, творче, глибоке співпереживання хресних мук Спасителя. І найголовніше — вміння професійно і талановито передати все це у Слові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Костів-Гуска, Г. М. Нічлава: поезії / Г. М. Костів-Гуска. — К.: Рад. письменник, 1985. — 94 с.

Збірці української поетеси характерний взаємозв’язок особистого, інтимного та високих громадських ідеалів, а також залюбленість у рідне Прикарпаття, річку Нічлаву. Тема природи присутня майже в кожному вірші, навіть коли це рядки про труд чи справжнє почуття кохання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Костів-Гуска, Г. Страсна дорога: поезії / Г. Костів-Гуска. — Тернопіль: Джура, 2001. — 164 с.

Страсний шлях України до своєї волі і незалежності, хресна путь на Голгофу Ісуса Христа, притягальна, живильна сила Давидових псалмів, данина шани великим постатям української культури, життєва дорога окремої творчої особистості — теми дев’ятої книжки відомої української поетеси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ганна Костів-Гуска. Червоні кетяги калини: вибране / Г. Костів-Гуска.— Тернопіль: Джура, 2006. — 332 с.

Це дванадцята книга відомої української поетеси із Тернопільщини — найкраще, найдобірніше зерно, зібране за тридцять років її творчої праці.

У книжці вміщено кілька нових віршів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Костів-Гуска, Г. М. Цвіте біля хати калина: поезії  /  Г. Костів-Гуска.- Тернопіль: Тернопіль,1993.— 96 с.

Ця збірка — третя книжка члена Спілки письменників України Ганни Костів-Гуски, яка нині живе і працює в місті Борщеві на Тернопільщині. Раніше у Києві побачили світ збірки поезії «Автограф вірності» (1978) і «Нічлава» (1985). До нової книжки увійшли вірші, написані протягом останніх років, а також ті, які з відомих причин авторка не змогла подати до попередніх видань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Костів-Гуска, Г. Цей тихий сум вечірнього вікна / Г. Костів-Гуска. — Тернопіль: Джура, 2002. — 84 с.

Одвічна жіноча таїна любові, ледь прикрита вересневим серпанком відцвітаючих айстр, щемливим смутком бабиного літа — про це у десятій книжці Ганни Костів-Гуски.

  Ковальчук Петро Іванович (27. 03. 1931, с. Вовківці, нині Дністрове Борщівcького району (нині Мельнице-Подільська селищна територіальна громада Чортківського району) – 25. 02. 1995, м. Заліщики) – письменник, журналіст. Член НСЖУ (1970), НСПУ (1995). Закінчив філологічний факультет Чернівецького університету (1957, нині нац. ун-т), факультет журналістики ВПШ у м. Київ (1965). Вчителював, від 1957 – інспектор райвно, відповідальний секретар районої газети в смт. Мельниця-Подільська Борщівського району, кореспондент газети “Надзбручанська правда” в м. Борщів. 1965-75 – редактор районної газети “Колос” в м. Заліщики, від 1975 – власкор обласної газети “Вільне життя”. Автор романів “Листи до живих” (ж. “Жовтень”. – 1972. – № 1,2; окремо вид. 1988) і “Ростиславичі” (1993; 2-а ч. незавершена, вийшла 1998 під назвою “Отрок князя Василька”), “Полювання на дика” (неопублікована), повісті “Тридцять дев’ятий” (1979), п’єс “Ніч перед визволенням” (1984) та “Дмитро Горицвіт”, нарисів і статей. На будинку в Заліщиках, де жив Ковальчук, відкрито меморіальну таблицю (1995); про нього створено телевізійний документальний фільм “Сонцелюб з-над Дністра” (2001; режисер Я. Гевко), дружина Петра Ковальчука видала однойменну книгу (Т., 2002).

 

Ковальчук, П. І. Листи до живих: роман / П. І. Ковальчук. – Львів: Каменяр, 1988. – 275 с.У романі українського автора розповідається про революційні події у Західній Україні 20-30-х років. Центральне місце у творі займає розповідь про комуністичну партизанську групу “Червона дванадцятка”, яка діяла на території сучасної Тернопільщини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ковальчук, П. І. Ростиславовичі:  роман / П. І. Ковальчук. –  Тернопіль: Тернопіль, 1993.-327 с.
Роман “Ростиславовичі” переносить читача в XI ст. – складну епоху, коли після смерті Ярослава Мудрого настав на Русі час міжкнязівських чвар та розбрату.
Книга П. Ковальчука виховує любов до рідної землі, вчить поважати своїх предків, які зі зброєю в руках відстоювали честь і незалежність Вітчизни.

 

 Зозуляк Євген Тадейович (25. 04. 1943, х. Кругла, нині не існує, територія належить до с. Бурдяківці Борщівського району (нині Скала-Подільська селищна територіальна громада Чортківського району) – журналіст, письменник. Член НСПУ (1996). Член НСЖУ (1980). Обласний журналіст, премія ім. М. Костенка (1994). Премія ім. Братів Лепких (2004). Закінчив Львівський університет (1983, нині нац. ун-т). Кореспондент районної газети “Надзбручанська правда”, власкор газети “Вільне життя”, редактор відділу газети ” Русалка Дністрова “. Нині – оглядач “Вільного життя”. Літературні твори опубліковані у журналі “Тернопіль”, газеті “Літературна Україна”, “Патріот Батьківщини”, місцевій періодиці, альманасі “Вітрила”, збірці “День поезії – 1967”; у перекладах італійською мовою в Італії, російською – у РФ. есперанто – в Україні. На тексти 3озуляка написали музику М. Болотний, І. Вовчак. Я. Злонкевич, В. Сорока. Автор поеми “Соло для камерного хору” (1995), збірка поезій “Материзна” (1993). “Годинник любові” (1997), “Голуб і поет”. “Політ світлячка у темряві” (обидві – 2003; усі – Т.).

 

Зозуляк, Є. Годинник любові: поезії / Є. Зозуляк. – Тернопіль: Поліграфіст, 1997. – 128 с.

Поезії нової збірки тернопільського поета – це хвилююче освідчення в любові матері, коханій жінці, квітці, росині, рідній Україні… Вони лягали на папір упродовж кількох десятиліть і нині, зібрані у книгу, творять бентежний хронопис високих почуттів “Годинника любові” – поетового серця.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зозуляк, Є. Соло для камерного хору: поема / Є. Зозуляк. – Тернопіль: Тернопільська обласна друкарня, 1995. – 116 с.
“Соло для камерного хору” – надзвичайно актуальна річ для нинішнього часу, в якому спостерігається небувалий зріст злочинності, і, зокрема, підліткової, юнацької…
Поема, яку автор ще називає невільницьким плачем,побудована у формі щоденника юного в’язня, датованого некалендарними числами, а за порядком днів, проведених у неволі.

Зозуляк, Є. Материзна: поезії / Є. Зозуляк. – Тернопіль: Тернопіль, 1993. – 122 с.Структура багатьох поезій відзначається особливим образним світобаченням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зозуляк, Є. П’ять пелюсток:  вибрані поезії / Є. Зозуляк. – Тернопіль: Збруч, 2004. – 108 с.
У новій книзі українського поета зібрано кращі вірші з його попередніх збірок “Материзна”, “Соло для камерного хору”, “Годинник любові”, “Голуб і поет”, “Політ світлячка у темряві”.
Невипадкова назва вибраного: “П’ять пелюсток”. Вона символізує п’ять попередніх книжок автора, вірші яких витворили чудову п’ятипелюсткову квітку поезії з притаманними їй тонким ліризмом, свіжою метафоричністю, зачудуванням рідною землею – джерелом творчого натхнення поета.

 

 Аcтаф’єв Олександр Григорович (10. 08. 1952, мис Лазарева Хабаров, краю, нині РФ) – поет, літературознавець, публіцист. Д-р філол.. н. (1999), проф.. (1999). Член НСПУ (1992). Лауреат літературних премій ім. Б. Грінченка (1995) та М. Коцюбинського (2000). Народився в сім’ї репресованих на засланні. 1952-69 проживав у с. Вовківці Борщівського району (нині Борщівська міська територіальна громада Чортківського району). Закінчив СШ у Борщеві (1969), Український поліграфічний інститут у Львові (1980). 1970-79, 1981-85 працював у Тернополі; 1980-81 – завідувач редактора львівського видавництва “Каменяр”; 1986-2001 – викладач кафедри української літератури у м. Ніжин, педагогічного інституту (нині університет). 1996-98 читав лекції у Варшавському університеті. Від 2001 – професор кафедри теорії літератури і компаративістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Автор збірок поезій “Листяний дзвін” (Л., 1981), “Заручини” (К., 1988), “Слова, народжені снігами” (Ніжин, 1995), “Зблизька і на відстані” (Ніжин, 1999). Видав монографії, гол. чином про творчість поетів української діаспори: “Нарис життя і творчості Ігоря Качуровського” (1994), “Апокаліпсис Євгена Маланюка” (1997; обидві – Ніжин), “Лірика української діаспори: еволюція стильових систем” (1998), “Художні системи українського зарубіжжя” (2000; обидві – К.) та ін., опублікував низку статей в українських і зарубіжних виданнях. Упорядник і редактор антологій “Поети “Нью-Йоркської групи” та “Празька школа” (2003; обидві – X.). Помер 29 жовтня 2020 р.

 

Астаф’єв, О. Г. Заручини: вірші, поема / Г. О. Астаф’єв. – К.: Молодь, 1988. – 64 с.

У своїй другій книзі молодий поет намагається безпосередньо і довірлило говорити про ті явища і поняття, які глибоко хвилюють його сучасників. Більшості віршів притаманні емоційна насиченість і самобутність виражальних засобів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Астаф’єв, О. Г. Листвяний дзвін: поезії / Астаф’єв О. Г. – Львів: Каменяр, 1981. – 63 с., портр.

Вірші першої поетичної збірки Олександра Астаф’єва утверджують цінність людського життя, впевненість у торжестві прекрасного на землі, мають чіткі соціальні орієнтири. Книга привертає увагу місткими образами, пошуком сміливої метафори.

 

 

 

 

 

 

 

 


Астаф’єв, О. Ніжинські гримаси: памфлети / Г. О. Астаф’єв, М. М. Астаф’єва. – Ніжин, 1994. — 114 с.

Ця книга — гостра публіцистична відповідь на реакційні, негативні тенденції у національній культурі, що нерідко маскуються, приховують свою нікчемність під гаслами добра і справедливості. Чому сьогодні, у пору розбудови України як незалежної демократичної держави, наш етнос відроджується неймовірно важко, а його життєдайні джерела не сповна використовуються? До чого призвели надмірне адміністрування і жорстка бюрократія? Чому прокомуністична преса вперто перекручує історію? Кому вигідно відроджувати міфи семидесятилітньої давності? З якої причини не реалізуються Закон про мови, закон «Про свободу совісті та релігійні – організації?» Яким чином відреставрувати зруйновані храми, повернути людям історичну пам’ять? Звідки беруться у мистецтві халтура і коньюнктура? Ось далеко не повне коло проблем, які порушують автори.