Сергій Синюк народився 16 березня 1975 р. у м. Шумськ (нині Шумська міська територіальна громада Кременецького району). Письменник, краєзнавець, автор-виконавець пісень, держслужбовець. Закінчив Рівненський інститут культури (1998, нині – гуманітарний університет), працював музейником, бібліотекарем. Зараз – завідувач сектору зв’язків із ЗМІ та громадськістю відділу з питань внутрішньої політики Шумської райдержадміністрації.
Лауреат премій ім. С. Будного (2000), У. Самчука (2005) та Я. Стецька (2006). Член Національних спілок письменників (2002), журналістів України (2007).
Видані книги:
“Ескізи” (1998), “Підміна” (2002), “Формула для фюрера” (2005), “Медовий місяць Лариси К” (2005), “Троянда в січкарні” (2006), романи “Дорога до джерела” (2006), “Кладка над прірвою (2008), упорядник краєзнавчого збірника у 4-х книгах “Шумщина” (2006), “Шукай або мовчи” (2007).

Баран Григорій Якович (псевдонім — Радошівський; 1 грудня 1930, с. Радошівка, нині Шумського району (нині Великодедеркальська сільська територіальна громада Кременецького району) Тернопільської області) — український поет, журналіст, гро­мадський діяч. Член НСПУ (1995). Лауреат пре­мія ім. Братів Лепких (2002).
2006 року за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність отримав Орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
1948, будучи учнем Кременецької школи, реп­ресований; ув’яз­нення відбував у Сибіру (1949—1956).
Закінчив факультет журналіс­тики Львівського університету (1964). Працював завідувачем клубом у селі Тилявка Шумського району, в районних га­зетах у села Великі Дедеркали на Шумщині, містах Борщеві та Зборові.
1991—1992 — редактор газети «Дзвін» у Тернополі.
Від 1992 — директор музею «Зборівська битва».
Автор збірок поезій:
«Квіти на постаментах» (Львів, 1965),
«Біль перебитого крила» (1993),
«Мальви прийдуть на поклін» (1995),
«Підпалені присмерки» (1999),
«В гучнім оркестрі завірюх» (2001),
«Лебеді прилетіли» (2010),
Також Григорій Баран є автором спогадів «І після смерті не дамо» (2002, Тернопіль), краєзнавчих книжок «Над Стрипою» (1981), «Заліщики» (1988; обидві — Л.), численних публікацій у збірках та періодиці,
зокрема в журналі «Тернопіль» нарисів «Смакуючи нові доноси», «Під катовим портретом», «На чужому полі» та ін.
Помер 13 травня 2013р.

Радошівський, Г. Я. Біль перебитого крила: кн. вибр. поезій / Г. Радошівський; худ. оформл.  С. Мінюк. — Тернопіль: Мальви, 1994 – 92 с.

Григорій Радошівський — поет на диво рідкісного таланту. Його книжка прийшла до нас через смертний вирок, поневіряння у каторжних таборах, переслідування й заборони.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

Радошівський, Г. Я. Себе – душі твоїй: сюжети з присвятою / Григорій Радошівський; ред., післям. Є. Безкоровайний. – Тернопіль: Терно-граф, 2010. – 52 с.: іл.: портр.

Другу книжку поетично-прозової дилогії сюжетів пам’яті поета і публіциста, члена Національних спілок письменників і журналістів України, багаторічного в’язня більшовицьких таборів Григорія Радошівського (Барана) про нелегке призвичаєння до “післяв’язничної” волі, не завжди успішні пошуки свого місця в тодішньому безальтернативному суспільстві наскрізь пронизують почуття немаліючої вдячності його вірній подрузі, світлої пам’яті Марії, що стала ангелом-добротворцем його долі, невгасимим світлячком на всіх пройдених і ще непройдених автором дорогах.

Георгій Петрук-Попик народився 18 квітня 1932 р. у с. Велика Іловиця Шумського району Григорій Петрук-Попик  (нині Шумська міська територіальна громада Кременецького району) на Тернопільщині. Поет, прозаїк, публіцист, громадський діяч.
Вчився у Кременецькій фельдшерсько-акушерській школі (1950— 1951). Закінчив Енгельське військово-морське (1953) та Чортківське медичне (1957) училища. Служив на Балтійському і Тихоокеанському флотах. Працював у медичних закладах Шумського району та Дрогобицького району на Львівщині. Закінчив Тернопільський державний медінститут (1969, нині ТДМУ). Завідував відділом облсанепідстанції у Тернополі.
Член Національної спілки письменників України з 1983 року. З часу створення Тернопільської обласної письменницької організації (1984) очолював її майже 12 років. Друкується з 1956 року.
Окремі поезії перекладено болгарською, італійською та російською мовами. Твори публіцистичного спрямування друкувались у закордонних українських часописах.
Обирався народним депутатом колишнього СРСР (1990). Лауреат премій імені Братів Богдана і Левка Лепких та імені Уласа Самчука. У 2003 році дипломований у номінації “Книга року” – “Інтелектуальний бестселер” за книгу “Аура слова і борні (1984-1991)”, отримав відзнаку Міністерства культури Польщі “Заслужений діяч культури польської” (1986). Нагороджений орденом “За заслуги III ст.” (2002) та вищою нагрудною відзнакою Народного Руху України “За заслуги перед українським народом” ІІ-го ступеня (2004), грамотами НСПУ.
Помер 15 червня 2006 р., похований у родинному селі Велика Іловиця.
Видані книги:
“Весняні птахи” (1981), “Тополиний сніг” (1982), “Пригорща жита” (1986), “Думаю вголос” (1990), “Співоче поле” (1991), “Березневі послання” (1995), “Калиновий заспів” (пісні, 1995), “Листків пожовклих переліт” (1997), кантати “Бережи Україну й свободу” (1997), роман у віршах “Полум’я Волині” (1995), “Це ти, Україно моя” (пісні, 2002), “В обіймах блискавиць” (вибране, 2002), “Аура слова і борні (1984-1991)” (проза, 2002 ), “Нурт Ніагари” (поема-феєрія, 2003), “Погляд з третього неба” (прозово-поетичний, публіцистичний репортаж, 2005), “Калина між терням” (2007).

 

 

Петрук-Попик, Г. М.
В обіймах блискавиць: вибране / Г. М. Петрук-Попик; худож. оформл. М. С. Шутурми. — Л.: Каменяр, 2002. — 679 с. : іл.

До вибраного відомого сучасного українського поета, що мешкав у Тернополі, увійшли кращі вірші та поеми з книжок «Весняні птахи» «Тополиний сніг», «Пригорща жита», «Думаю вголос», «Співоче поле», «Березневі послання», «Калиновий заспів», «Листків пожовклих ереліт», а також роман у віршах «Полум’я Волині». Видрукувано й окремі твори неопублікованого. Поезія автора — доля його ровесників, роду й народу рідного — життя в борні, в «обіймах блискавиць».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Петрук-Попик, Г. М. Весняні птахи: поезії / Г. М. Петрук-Попик. — К.: Рад. письменник, 1981. — 103 с.

Перша книга поезій українського літератора, лікаря за фахом, присвячена романтиці юності, красі рідної природи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Петрук-Попик, Г. М. Тополиний сніг: поезії / Г. М. Петрук-Попик.— Л.: Каменяр, 1982. — 62 c., іл.

Автор з великою любов’ю оспівує красу рідної землі, славить працю наших сучасників. У збірці немало місця займають ліричні вірші — про кохання, про природу, про високі помисли людини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Петрук-Попик, Г. М. Пригорща жита: поезії / Г. М. Петрук-Попик. — К.: Рад. письменник, 1986. — 95 с.

Збірка українського поета різнопланова: тут вірші про рідний йому подільський край, про людину — творця і будівника, а також історичні мотиви (цикл «Хортиця»), лірична поема «Мамині літа».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Петрук-Попик, Г. М. Думаю вголос: поезії / Г. М. Петрук-Попик. — К.: Рад. письменник, 1990. — 142 с.

Ця книга — новий крок поета в осягненні того кола тем, які йому найбільше болять, де він відчуває, що може винести на люди чистоту вагомих думок про сьогодення, спрагле змін, оновлення. Характерним для голосу Г. Петрука-Попика є загострене сприйняття навколишнього світу, взаємин села й міста. По-своєму суворо й точно мовить він про найзаповітніше: долю рідного народу, збереження його культурної спадщини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Петрук-Попик, Г. М. Співоче поле: поезії / Г. М. Петрук-Попик; худож. оформл. Я. О. Лозинської. — Л.: Каменяр, 1991. — 94 с. : іл.

Ліричному героєві нової збірки сучасного українського поета притаманне вміння глибоко проникати в проблеми духовного і політичного життя суспільства: у минуле і нинішнє рідного краю, в морально-етичні стосунки між людьми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Петрук-Попик, Г. М. Березневі послання : поезії / Г. М. Петрук-Попик. — Тернопіль: Поліграфіст, 1995. — 130 с. : іл.

Книга «Березневі послання» — наскрізь публіцистична. Це своєрідна віршована хроніка національно-визвольного руху останніх років, що привів Україну до Самостійності, державного суверенітету. Більшість творів у ній — це поетичне переосмислення подій, активним учасником яких був сам автор.

 

 

 

 

 

 

 

 

Петрук-Попик, Г. М. Полум’я Волині : поема-трилогія / Г. М. Петрук-Попик. — Тернопіль: Лілея, 1995. — 152 с.

Це ліро-епічна, героїчно-пубіцистична поема-трилогія, в якій зображені значні історичні події та героїка Визвольних змагань українського народу, що починається з сивої давнини і завершується бурхливим нашим сьогоденням.

Твір ще можна назвати документально-художнім, оскільки в ньому подаються конкретні історичні факти, називаються імена знаних читачеві героїв, особливо, коли йдеться про козацьку добу тц боротьбу Української Повстанської Армії.

Поема супроводжується авторськими переживаннями та роздумами, відзначається глибоким психологізмом та емоційністю.

 

 

 

 

 

 

 

Петрук-Попик, Г. М. Калиновий заспів / Г. М. Петрук-Попик. — Тернопіль: Лілея, 1995. — 76 с. : ноти.

На вірші поета і в співавторстві з ним композитори-піснярі написали більше ніж 50 музичних творів. У пісенній збірочці Г.Петрука-Попика «Калиновий заспів» знайдете високо патріотичні, ліричні та жартівливі пісні Романа Стратійчука, народного артиста України Анатолія Горчинського, Василя Подуфалого, Олега Германа, Олександра Бурміцького, Сергія Никифорчука, Зої Слободян, Марії Капінос, Ярослави Мазурак… Чимало з них випробувані часом. їх виконують народний артист України А. Горчинський, заслужені артисти України Л. Ізотова, Р. Бойко та Й. Сагаль, автори пісень — О. Герман, Я. Мазурак, численні колективи художньої самодіяльності на Тернопіллі, в Україні. Найбільш популярними стали «Мамина пісня», яку її авторка Зоя Слободян репрезентувала не лише в Києві та більшості міст України, але й у Польщі та далекій Аргентині, а також «Не вір Москві» у виконанні відомого письменника і кобзаря Миколи Литвина. Але найголовніше, що пісні на слова Г. Петрука-Попика, зокрема, такі, як «Вишила мама сорочку», «Перша вчителька» співають діти. А співані дітьми пісні, як відомо, не вмирають — їх співатиме український народ.

 

 

 

 


Петрук-Попик, Г. М.
Листків пожовклих переліт / Г. М. Петрук-Попик. — Тернопіль: Лілея, 1997. — 234 с.

«Листків пожовклих переліт» — книга вибраного з недрукованого. Це своєрідний поетичний щоденник автора, писаний ним впродовж п’ятдесятиліття.
Ліричному героєві збірки притаманне загострене світосприйняття, заглиблення в проблеми духовного і політичного життя в Україні. Приваблює безпосередність інтимної лірики поета.

Андріяшик Роман Васильович (09.05.1933, с. Королівка, Борщівського району (нині Борщівська міська територіальна громада Чортківського району) 02. 10. 2000, м. Київ) – письменник. Член НСПУ (1966). Державної премія України ім. Т. Шевченка (1998). Середню освіту здобув у Борщеві (1951). Навчався на фізико-математичному факультеті Чернівецького університету (1951- 54), закінчив Львівський університет (1964). Працював журналістом (1957- 68). Друкуватися почав 1964.1968-76 перебував на творчій роботі, 1976-78 – науковий редактор УРЕ. Під час “застою” твори багатьох українських письменників, з-поміж яких і роман “Полтва” (1969) Романа Андріяшика потрапили під прес цензури. В романі “Люди зі страху” (1966) подане нове трактування війни – не як вияв героїзму, а як антигуманний механізм продукування насильства та духовного нищення. Тему цього твору Андріяшик продовжив у романі “Додому нема вороття” (1969), де показав намагання героя вижити та зберегти людську гідність у мотлосі воєнних подій. Цей своєрідний триптих антимілітарної тематики Роман Андріяшик завершив романом “Сад без листопаду” (1980), герой якого відчув на собі руйнівну силу “неоголошеної атомної війни”. Художнє осмислення дійсності Андріяшика грунтоване на поєднанні національних традиції зі стильовими особливостями зхідно-європейського модерну, що відносить його до найцікавіших українських прозаїків 2-ї пол. 20 ст. Перу письменника належать також роман “Сторонець” (1992) про долю Ю. Федьковича, драми “В кінці престолу” (1994) та “Велика гра” (не опублікований) – про патріарха Володимира (Романюка). Під час пожежі в батьківській хаті Андріяшиків згоріли рукописи роману “Камінний хрест” про В. Стефаника та незакінчення роману “Мойсей” про І. Франка.

 

Андріяшик, Р. В. Думна дорога: роман / Р. В. Андріяшик.— К.: Рад. письменник, 1982.—263 с.

У романі українського радянського письменника зображено життя в окупованих буржуазно-поміщицькою Польщею західник областях України. Автор розвінчуй політику соціального і національного гніту корінного населення імущими, показує їх моральне виродження. Водночас у творі проводиться лінія боротьби революційно настроєних представників народу за возз’єднання українських земель у єдиній соціалістичній державі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андрияшик, Р. В. К дому возврата нет / Р. В. Андрияшик ; Авториз. перев. с укр. Ю. Верниковской. – М.: Молодая гвардия, 1971. – 528 с.В книгу молодого украинского прозаика Р. Андрияишка вошли два романа, в которых рассказывается о трудной судьбе западных украинцев в 1914— 1920 гг., — роман «К дому возврата нет», впервые публикуемый на русском языке, и уже получивший признание читателей роман «Люди из страха», выпущенный издательством «Молодая гвардия» в 1968 году.
Послесловие написано известным советским, писателем Владимиром Беляевым.

 

 

 

 

 

 

 

Андріяшик, Р. В. Кровна справа : роман / Р. В. Андріяшик. – К.: Рад. письм., 1978. – 208 с.

Андрияшик, Р. В. Кровное дело: роман / Р. В. Андрияшик; перев. с укр. В. Тетерина.- М.: Сов. писатель, 1980. – 264 с.
Новый роман прозаика «Кровное дело», посвящен криворожским горнякам. Героев этой книги объединяет их нравственная позиция, высокая принципиальность, гражданственность и трудовой энтузиазм.
Автор ставит важные проблемы партийного руководства большим коллективом, организации социалистического соревнования, ответственности личности перед обществом.

 

 

 

 

 

 

 

 

Андріяшик, Р. В. Полтва: роман / Р. В.Андріяшик. — К.:Дніпро, 1989.—250 с. (Серія «Романи й повісті», № 5)

Це роман про унікальне явище в історії світової культури — Український підпільний університет, який існував у Львові впродовж 1920—1925 рр. в умовах окупації західноукраїнських земель панською Польщею. Автор змальовує також боротьбу трудящих краю за соціальне й національне визволення та роль комуністичного підпілля в революційному русі народних мас. «Полтва» завершує трилогію (перші книги «Люди зі страху», «Додому нема вороття») про історичну долю Західної України на початку двадцятого століття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андріяшик, Р. В. Сад без листопаду: роман / Р. В. Андріяшик. –  К.: Молодь, 1980. – 272 с.Дія роману — сьогоднішній день. В ньому йдеться про непереборне прагнення радянських людей захистити мир, про героїзм і постійний оптимізм, чистоту і високість почуттів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андрияшик, Р. В. А Сад без листопада: романы /Р. В. Андрияшик; пер. с укр.— М.: Советский писатель, 1988.— 512 с.

Романы украинского писателя Р. Андрияшика — добротная проза, плотная, психологически насыщенная. «Сад без листопада» — роман о человеке, который, преодолевая тяжелый недуг, возвращается к активной, полнокровной жизни.
В романе «Марта» описаны события 20-х годов. В центре романа судьба талантливой журналистки и ее мужа, революционера, борца за национальное освобождение Украины.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андріяшик Р. В. Сад без листопаду: роман / Р. В. Андріяшик.— К.: Дніпро, 1978.— 253с.-(Серія «Романи й повісті», № 5).

Дія роману розгортається в наші дні. Увільнений у запас офіцер Радянської Армії Михайло Скидан повертається в рідні місця на Прикарпатті. Влаштовується на роботу, з головою поринає у складні ще денні клопоти, і ніхто не здогадується, що він тяжко хворий.
Ця книга про героїзм і постійний оптимізм радянських людей, про спромогу у найскладніших ситуаціях осягнути щастя, будь-якою ціною захистити мир.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андріяшик Р. В. Сторонець: роман / Р. В. Андріяшик.— К.: Укр. письменник, 1992.— 175 с.

Про видатного поета Буковини Юрія Федьковича в дослідницькій літературі було чимало розвідок. Подеколи вони переобтяжені несуттєвими біографічними фактами і деталями, навіть вигадками і легендами, що не відповідає дійсності. Правдиву оцінку діяльності і творчості поета дав Іван Франко, а також Михайло Драгоманов у передньому слові до впорядкованого ним видання Федьковичевих повістей. Велику монографію про невтомного буковинця, одначе з досить суперечливими тлумаченнями спадщини і особи поста, залишив Осип Маковей, хоч і вона нині — рідкісне видання.
Роман «Сторонець»—нова спроба повернути нашій культурі Ю. Федьковича в його істинній мистецькій сутності на тлі того часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Андріяшик, Р. В. Вибране: романи. — Люди зі страху: роман; Додому нема вороття: роман; Полтва: роман; Сторонець: роман; Три хрести: незавершений роман / Р. В. Андріяшик; упоряд. В. Медвідь; передм. С. Квіта. — К.: Укр. письменник, 2004. — 1077 с.

Цей однотомник унікальний: він уперше з’єднує воєдино найвизначніші твори видатного прозаїка XX століття Романа Андріяшика. Світ його неперебутної художньої та духовної спадщини загальнолюдський і воднораз глибинно український. Добро і зло, любов і ненависть, сутність і стихія народного буття — осердя високохудожніх, оригінальних романів “Люди зі страху”, “Додому нема вороття”, “Полтва” та “Сторонець”. Органічно доповнює їх лебедина пісня незабутнього письменника — незавершена епічна оповідь “Три хрести”.

Чайковський Андрій Якович (15. 05. 1857, м. Самбір, нині Львівська область – 02. 06. 1935, м. Коломия, Івано-Франківська обл.) –  з 1914р. проживав у м. Бережани (нині Бережанська міська територіальна громада Тернопільського району) — правник, письменник, громадсько-політичний діяч. Голова Товариства письменників і журналістів (1924, м. Львів). Навчався на філософському факультеті Львівського університету (через нестатки залишив навчання; доброволець 30-го полку австро-угорської армії; офіцер, 1878-82); під час навчання голова таємного гуртка “Студентська Громада” (1877), студент, організації “Дружний лихвар” (1870-і), співзасновник “Кружка правників”, активіст “Просвіти” (1878-82). 1886-1914 – адвокат у м. Бережани, де 1890 відкрив приватну адвокатську канцелярію. Тут діяльний у громадсько-культурному і політичному житті. У Коломиї діяльний у товариствах “Просвіта”, “Рідна школа”, “Відродження”, співорганізатор товариства “Каменярі” та ін. Автор історичних романів “Сагайдачний” (у 3-х ч., 1918-32);”Олексій Корнієнко” (у 2-х кн., 1924); “Полковник Михайло Кричевський” (1935); повісті “Олюнька”, “Бразилійський гаразд” (обидві – 1895), “В чужім гнізді” (1895-96), “Четверта заповідь”, “Своїми силами” (обидві – 1902), “Козацька помста” (1904), “За сестрою” (1907), “З ласки родини” (1911), “Віддячився” (1913), “Побратими” (1918), “Украдений син”, “Малолітній” (обидві – 1919), “На уходах” (1921), “До слави” (ч. 1 – 1929, ч. 2 – 1932), “Одарка”, “Запорожжя”, “Сонце заходить” (усі – 1930), “За наживою”, “Богданко” (обидві – 1934), “Перед зривом” (1935) та ін.; споминів, есе, оповідань, нарисів, фах., статей. Співпрацював з І. Франком (уперше зустрівся 1875). Товаришував із А. Крушельницьким, Р. Купчинським, Б. (написав портрет Ч.) та Л. Лепкими, М. Яцківим. У Бережанах: 1936 Ф. Коковський відкрив музей Чайковського; 1996 встановлено погруддя Андрію Чайковському (скульптор І. Сонсядло); в експозиції Бережанського музею книги зберігаються матеріали про Чайковського. 1990 у Бережанах започатковано Чайковські читання. 1992 в Коломиї встановлено пам’ятну таблицю. 1995 в Самборі засновано Наукову фундацію ім. Чайковського для вивчення та популяризації його творчості. Іменем Андрія Чайковського названо вулиці у містах, де він жив і працював.

 

 

 

 

Чайковський, А. За сестрою: для ст. шк. віку / Андрій Чайковський; упорядкув. текстів, передм., прим. О. Шевченко. — К.: Школа, 2008. — 320 с: іл. — (Шкільна хрестоматія).

До книжки увійшли вибрані твори відомого українського письменника Андрія Чайковського (1857—1935) — повісті «За сестрою» та «Олюнька», оповідання «Богданко» та історичний нарис «Петро Конашевич-Сагайдачний». Добір поданих текстів обумовлений шкільною програмою з української літератури.

Розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю А. Чайковського.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чайковський, А. Я. На уходах. За сестрою: іст.-пригод. повісті: для серед. шк. віку / А. Я. Чайковський; упоряд., передм. та словник малозрозумілих слів, імен та назв О. М. Нахлік; худож. Б. О. Михайлов. – К.: Веселка, 2008. – 247 с.: іл.

Дві повісті відомого українського письменника відтворюють героїчне минуле українського народу, боротьбу козацтва з ворогами рідної землі. На сторінках повістей зображено відважних і мужніх підлітків, які в ім’я благородної мети – визволення рідної землі від татарських поневолювачів – долають численні перешкоди і зневажають небезпеку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чайковський, А. Сагайдачний: іст. роман у 3-х кн. / А. Чайковський; іл. В. М. Куща. — К.: Школа, 2006. – 480 с.

Роман популярного українського письменника Андрія Чайковського (1857-1935) «Сагайдачний» присвячено одному з поворотних етапів у духовному відродженні українського народу, утвердженні ним своїх прав, національної самосвідомості і гідності. У центрі твору — образ легендарного гетьмана реєстрового козацтва Петра Конашевича-Сагайдачного, лідера національно-визвольного руху в XVII столітті, справжнього національного героя.

 

 (02. 01. 1941, м. Бережани (нині Бережанська міська територіальна громада Тернопільського району) – 31. 03. 1997, м. Львів) – поетка, перекладач, редактор. Член НСПУ (1976). Премії ім. Олени Пчілки (1992), Іванни Блажкевич (1995). Закінчила Львівський політехнічний інститут (1962, нині національний університет “Львівська політехніка). Автор збірки поезій “Стебло” (1968), “Діапазон весни” (1979), “Голубий голос” (1984), “Чоловік з трояндою” (Г988), “Обличчям до голуба” (1990), збірка віршів для дітей “Вчиться вересень читати” (1977), “Сніговик” (1981), “Живемо в одному домі” (1983) та ін., повісті “Не виростуть хлопці без дощу” (1974), перекладів із сербської мови “Малий велетень” (1986), українських абеток та ін. Твори Оксани Сенатович перекладені кількома мовами.

 

Сенатович, О. П. Вчиться вересень читати: вибр. твори: для мол. шк. віку / О. П. Сенатович; післямова Д. С. Чередниченка; худож. Б. О. Волков. — К.: Веселка, 1991. — 214 с.: іл.До книжки української поетеси увійшли вибрані вірші, казки, оповідання про навчання, працю і дозвілля школярів, їхні стосунки з дорослими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сенатович, Оксана Малий Віз: вірші, повісті й оповідання: для мол. шк. віку / О. П. Сенатович; передм. І. Лучука; іл. В. Дунаєвої. — К.: Школа, 2007. — 174 с.: іл.

До цього видання ввійшли вибрані твори для дітей Оксани Сенатович (1941-1997) — вірші, повісті, оповідання, а також переспіви. Ця книжка має на меті прислужитися найменшим читачам і їхнім батькам, школярам і вчителям у знайомстві з особливим світом письменниці, яка вміє зачаровувати читачів своїми спостережливими, вишуканими, майстерними і дотепними творами.
Книга розрахована на дітей молодшого віку, їхніх батьків, школярів, учителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю О. Сенатович.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сенатович, О. П. Обличчям до голуба: вірші та поеми / О. П. Сенатович. — К.: Дніпро, 1990.- 230 с.

У нову книжку Оксани Сенатович увійшли вірші та поеми з попередніх її збірок «Стебло», «Діапазон весни», «Голубий голос», «Чоловік з трояндою».
Самобутні галицькі образки, історичні і психологічні малюнки вражають у циклі «Вірші, задані на осінь». З любов’ю пише поетеса про сподвижницьке життя українських письменниць Анни Павлик та Іванни Блажкевич.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сенатович, О. П. Соловейку, тьох-мажор!: вірші, казки: для мол. та серед. шк. віку / О. П. Сенатович; худож. В. І. Анікін. — К.: Веселка, 1990. — 117 с.: іл.

У своїх віршах та казках українська  поетеса порушує ряд важливих проблем нашого сьогодення. Серед них – збереження навколишнього середовища, увага до нетлінних духовних цінностей свого народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сенатович, О. П. Чоловік з трояндою: вірші. Поема / О. П. Сенатович. — К.: Рад. письменник, 1988.— 100 с.

До нової збірки української поетеси ввійшли вірші про рідний край, місто, про післявоєнне дитинство. Цікава манера письма поетеси, вона пише з гумором, з народним поглядом на сучасне життя. Лірика її щира і довірлива.
Поема “Чин” розкриває прекрасний образ західноукраїнської революціонерки і літераторки Анни Павлик.

Хижняк Борис народився 12 грудня 1941 р. на степовій Кіровоградщині. Після війни переїхав з матір’ю на Тернопільщину, з якою назавше пов’язав свою долю.
Закінчивши Львівський університет (1967), працював у редакціях районних та обласних газет, молодіжних структурах, тривалий час очолював обласне управління в справах преси та інформації.
Член Національної спілки писмьменників Б. Хижняк в літературу прийшов хоч і з деяким запізненням, але встиг надолужити прогаяне своїми різножанровими творами. Він — автор збірки публіцистики «Прости, Україно» (1995), повістей «Перекотиполе» (1998), «Кукіль» (2000), «Марафон над Дністром» (2001), гостросюжетного роману «Зрада» (2003), дилогії «Подільська притча», романів «Слобідка» (2005), та «Україна» (2006). Як професійний журналіст, часто виступав у газетах «Літературна Україна», «Вільне життя», «Свобода», «Місто» та інших виданнях з актуальними публікаціями на захист української мови, Тернопільської області та України в цілому. Особливою активністю вирізнявся на громадському полі. Був організатором багатьох просвітницьких і доброчинних акцій, допомагав бідним, опікувався тернопільським футбольним клубом «Нива».
Б. Хижняк — один з фундаторів відомого у світі журналу «Тернопіль», що був заснований 1990 року, всеукраїнських премій імені Братів Богдана і Левка Лепких та Іванни Блажкевич, лауреатами яких є цвіт української нації.
Сповнений енергії, він раптом почав відчувати, що згасає. Тож квапився і жити, і творити.
Остання прижиттєва Борисова книжка оповідань етюдів, новел і спогадів «Путівець» (2008) ніби підсумовувала той шлях, той путівець, який Б. Хижняк упродовж свого життя торував до людських сердець. Помер 31 жовтня 2008 р., похований у Тернополі.

 

Хижняк, Б. Зрада: роман / Б. Хижняк; ред. Б. Мельничук; худ. Я. Омелян. – Тернопіль: Принтер-інформ, 2003. – 324 с.

Роман “Зрада” – соціально-політичний зріз життя багатьох українців, незахищених, упосліджених, ізгоїв своєї держави, в якій правлять вчорашні, експериментують нинішні без серця і душі, в яких ні стиду, ні совісті. І саме найстрашніше – нема Бога. Для них людина – бидло, яке створене для задоволення ненажерливості, примітивних інстинктів, будь-яких забаганок нуворишів, їхнього схибленого розуміння моралі, загальнолюдських цінностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хижняк, Б. Перекотиполе: повість / Б. С. Хижняк; ред. Б. Мельничук; худ. Я. Омелян. – Тернопіль.: Тернопіль, 1998 – 217 с.

Повість “Перекотиполе” розповідає про нелегку долю України на шляху до самостійної, незалежної держави, про її друзів і недругів, про тих, хто нерозважливістю, політичною короткозорістю заважає йти вперед, свідомо обкрадає молоду країну, наживається на її бідах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хижняк, Б. Подільська притча: Частина перша. Роман Слобідка. Частина друга. Роман Україна / Б. Хижняк; худ. оформл. Я. Омелян; післям. Б. Мельничука. – Тернопіль: Рада, 2005. – 260 с.

Автор у дилогії через долю героїв розкриває трагізм української нації. Головна тема нового твору – реалізація української ідеї.
Роман “Слобідка” – ретроспекція життя українців на обох берегах тихоплинного Збруча у 1941 – 1953 роки. Коричневий фашизм і фашизм червоний вселенськими жорнами скалічили долі людей хліборобського краю, залишили в їхніх душах, в їхніх серцях криваві рубці Факти, змальовані в творі, художньо узагальнені, але реальні, як і реальні герої.
У романі “Україна” – слобідчани, які пережили лихоліття післявоєнних років, та їхні діти й онуки в незалежній державі. Рішуче скинемо підлоту зі свого шляху.

 

 

 

 

 

 

 

 

Хижняк, Б. Прости, Україно: новели, оповідання / Б. Хижняк; ред. Б. Мельничук; худ.-техн. ред. М. Цибулько. – Тернопіль, 1995. – 324 с.

 

Ніна Фіалко (народилася 10 вересня 1943 року в с. Косенівка Уманського району Черкаської області) – літератор, господарниця. Закінчила Уманську школу бухгалтерів, Кам’янець-Подільський технікум харчової промисловості (1960 р.). Працювала рахівником колгоспу, технологом, майстром Тернопільського хлібзаводу, на керівних посадах у Тернопільському міському управлінні громадського харчування.
З грудня 2015 року – член ТОО Національної спілки письменників України.  Авторка романів “Гніздо для зозулі”, “Хочу в Тарасівку”, “Коли брати стають ворогами”, “Обірвана струна”, “Небезпечна межа”, Зламані жоржини”, “Родинні гріхи”, “Дві обручки”, “Ріка життя”, “Кохання з першого погляду”, “Повертайтесь, журавлі, додому”, “Примарне щастя”; збірки повістей для дітей “Веселі канікули”, оповідань, п’єси “Шлюб у підпіллі” (у співавт. з Б. Мельничуком) тощо.
Займається художньою вишивкою.

Фіалко, Н. Веселі канікули: повісті / Ніна Фіалко; худож. О. Золотник. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан», 2014. – 120 с.

Ці повісті — перша книга відомої романістки, присвячена дітям.
Авторка часто спілкується з онуками, знає запити, вподобання, звички дітей, вміє проникливо, дотепно й правдиво зобразити їхній світ. Для широкого кола читачів.

 

Смик Олександр Іванович (народився 26 жовтня 1957 в с. Грузьке Кролевецького р–ну Сумської обл.) — український бард, драматург. Член національних спілок України: театральних діячів, кобзарів, журналістів та Всеукраїнської музичної спілки. Закінчив (1977) Рівненський державний педінститут (педагогічний факультет) та Київський університет ім. Т.Г.Шевченка (1983). Автор концептуальних розробок музичних фестивалів: “Тарас Бульба”, “Вивих”, “Повстанські ночі”, “Лаба”, “Золоте підпілля”, “Зелений цвіт — цвіт надії”, “Кобзарські сезони Волині”. Організатор першого приватного Будинку творчості “Потік Ірва” (2004). Живе і працює у м. Тернополі і м.Кременці Тернопільської обл.

Найкраще Олександра Смика (музика, вірші, вокал):
“Шануймось, панове” , “Жінка другова”, “Пане підпоручнику”, “Скільки літ”, “Не вір мені, не вір”, “Мені потрібно зовсім небагато”, “Волинь”, “Твоя і моя Україна”, “Пісня дружині”, “Берегиня”.
Сторінки в інтернеті:
• Олександр Смик – офіційна сторінка

Смик, О.  В любові переможених немає: поезія / Олександр Смик. — Тернопіль: Джура, 2010. — 156 с.  –  ISBN 978-966-185-031-5.

Нова книга інтимної поезії Олександра Смика — явище унікальне в нашій літературі. Він може бути гранично відвертим, натуралістичним і навіть де в чому провокаційним. Але разом з тим, тут немає і краплини вульгарності, тут немає бравади і грубого чоловічого вихваляння своїми перемогами. В кожному рядку — щире здивування і захоплення від відкриття нового Всесвіту, ім’я якого — Жінка.

 

 

 

Смик, О. До неба і вище: поезія / Олександр Смик. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2012. — 160 с. – ISBN 978-966-07-2336-8.


Смик, О. Карамельки світу: дорожній путівник поза часом / Олександр Смик. – Тернопіль: Терно-граф, 2015. – 112 с. – ISBN 978-966-457-250-4

Світ подорожей – улюблене хобі самобутнього поета, барда, одного із засновників українських авторських пісень Олександра Смика. Своїми туристичними стежками він помережав не лише отчий край, а й десятки країн Європи та Євразії. Подорожуючи, знаходить нових друзів, збагачується яскравими враженнями, вгамовує невсипучу жагу допитливості.
Саме цей калейдескоп вражень, довготривкий присмак “карамельок світу” – на сторінках цієї збірки поезій.

Смик, О. Коли розступається небо: поезія / О. Смик. – Тернопіль:Меркьюрі – Тернопіль, 2007. – 54 с.
Смик, О. Параноєвий ковчіг: пісенні тексти / О. Смик. – Тернопіль: Меркьюрі-Тернопіль, 2007. – 50 с.

 

Анатолій Сивирин народився 7 січня 1955 p. у с. Остапівна Миргородського району Полтавської області. Письменник, правознавець. Навчався в Остапівській середній школі, потім у Кременчуцькому гірничому технікумі. З 1973 по 1975 рік проходив строкову військову службу в місті Чернівці. В 1977 році за направленням МВС України поступив на службу в міліцію. В 1984 році закінчив Київську вищу школу МВС СРСР ім. Ф. Дзержинського, спеціальність – правознавство. До 2005 року працював у державтоінспекції УМВС України в Тернопільській області, полковник міліції.
Літературну діяльність почав у 2002 році. Його повісті та оповідання друкувалися в обласних часописах “Свобода”, “Вільне життя”, “Досьє-02” та “Четверта влада”, у збірниках “І було пекло на землі”, “Чорна тінь голодомору 1932-33 років над Тернопіллям”, “Подільська толока”, журналі “Літературний Тернопіль”. Нагороджений грамотами Тернопільської обласної ради і облдержадміністрації (2004) та Національної спілки письменників України (2005). Лауреат премії ім. Володимира Вихруща (2004). Член Національної спілки журналістів України (2003) та Національної спілки письменників України (2004). Помер у 2011 році.

Видані книги:
“Хрест Лугового” (2002), “Лежачого не б’ють” (трилогія), “Окупація” (всі – 2003), “Цвіт папороті” (2004), “Відрікаюсь тебе, сатано”, “Легенди Білої зорі” (обидві – 2005), “Ні грошей, ні слави” (2006), “Для чого живеш на світі?” (2007), “Таємниця старого лісу” (2008), “Всесильна зброя”, “Сканер” (обидві – 2009).

 

 

 


Сивирин, А. Відрікаюсь тебе, сатано: пригодницький роман / Анатолій Сивирин; ред. П. Ктитор. — Тернопіль: Джура, 2004. — 108 с.

Анатолій Сивирин — автор низки творів драматично-пригодницького жанру. В 2003 році побачили світ його книги “Хрест Лугового”, “Окупація” та “Лежачого не б’ють” (трилогія).
Пригодницький роман “Відрікаюсь тебе, сатано” та повість “З Мечем духовним” розкривають духовну суть людського буття на тлі життєвих пристрастей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Сивирин, А. Легенди Білої Зорі: оповідання, легенди, бувальщини / Анатолій Сивирин, Олександр Лєпьошкін, Олена Лєпьошкіна; ред. П. Ктитор. — Тернопіль: Джура, 2004. — 144 с.

«Легенди Білої Зорі» — назва книги говорить сама за себе. У цій збірці є все: правдиві історії, неймовірні легенди та цікаві бувальщини.
Різножанрові твори охоплюють період з сивої давнини до сьогодення і не залишають байдужими шановних читачів.

 

 

 

 

 

 

 

 


Сивирин, А. Лежачого не б’ють? кн. перша: гостросюжетна повість / Анатолій Сивирин. — Тернопіль: Джура, 2003.—180 с.

«Лежачого не б’ють?» — гостросюжетна повість про долю молодої людини, якій у складних ситуаціях доводилося вирішувати та робити вибір наодинці зі своєю совістю. Лежачого не б’ють? — правило чи запитання, дайте відповідь.
Імена та прізвища персонажів даного твору вигадані, а тому автор не несе відповідальності за випадковий збіг з реально існуючими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Сивирин, А. О. Лежачого не б’ють? кн. друга: гостросюжетна повість / Анатолій Сивирин. — Тернопіль: Джура, 2003. – 152 с.

У характері людини її доля. Саме цю істину стверджує автор повісті “Лежачого не б’ють?” Імена та прізвища персонажів даного твору вигадані, а тому збіг з реально існуючими є випадковим.
Книга розрахована на шанувальників драматично-пригодницького жанру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Сивирин, А. Лежачого не б’ють?: гостросюжетна повість-трилогія / Анатолій Сивирин; ред. П. Ктитор. — Тернопіль: Джура, 2004. — 436 с.

“Лежачого не б’ють?” – гостросюжетний пригодницький твір про долю молодої людини, якій у складних ситуаціях доводилося робити вибір між добром і злом наодинці зі своєю совістю.
У характері людини її доля. Саме цю істину стверджує автор. Розуміння честі і справедливості в кожного своє. Показуючи ставлення до життя людей різних переконань, письменник щиро бажає читачеві гідно долати життєві бурі за будь-яких обставин.
Імена та персонажі даного твору вигадані, а тому автор не несе відповідальності за збіг з реально існуючими.

 

 

 

 

 

 

 

 


Сивирин, А. Окупація / Анатолій Сивирин. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. — 104 с.

Пригодницькі твори «Окупація» та «Третій — не зайвий» підтверджують народну поговірку про те, що козацькому роду нема переводу, а повісті «Бичин» та «Потрясіння і спасіння» спростовують популярний вислів «чудес на світі не буває». Оповідання «І прости нам наші гріхи» відтворює драму голодомору 1933 р. І насамкінець — усмішка «Діло було давнє, молоде».

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Сивирин, А. Сканер / Анатолій Сивирин; ред. П. Ктитор. — Тернопіль: Джура, 2009. — 180 с.

«Сканер» — гостросюжетна пригодницька повість про людину з унікальним даром, якому сьогодні ще немає наукового пояснення. В різножанрових оповіданнях та новелах: «Три хрести», «Зуби», «Потоп», «Я так думаю», «Козак Трохим», «Богу душу не винен», «Комуна», «Дядя Коля, давай!», «Делікатес» та «Чужа рідня» з використанням художного домислу описані події, що мали місце в реальному житті. Твори: «Антигени», «Осмислення буття» і «Корені» відображають особисте бачення автором проблеми пошуку людиною життєвої правди та вічної істини буття.

 

 

 

 

 

 

 

 


Сивирин, А. Цвіт папороті: повісті та оповідання \ Анатолій Сивирин; ред. О. Давидова; худ. оформл. С. Демчак. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. — 240 с.

До збірки увійшли твори драматично-пригодницького жанру, видані у 2002 – 2003 роках.