Ярослав Павуляк народився 30 квітня 1948 р. у с. Настасів Тернопільського району (нині Великоберезовицька селищна територіальна громада Тернопільського району) Тернопільської області. Поет, громадський діяч. Після закінчення середньої школи в рідному селі вступив у Львівське училище прикладного мистецтва ім. І. Труша на відділ кераміки (нині – коледж), де вчився до 1967 року. Працював на різних роботах (Львівська картинна галерея. Львівські науково-реставраційні майстерні).
У 1969 році в ніч на 1 травня Я. Павуляк встановив у с. Настасів пам’ятник Тарасові Шевченку. Того ж року вступив на філологічний факультет Чернівецького державного університету, звідки у грудні 1971 року виключений за організацію несанкціонованого вечора пам’яті В. Симоненка. У 1972 році вступив у Кам’янець-Подільський педінститут (нині – університет), звідки після піврічного навчання знову виключений за “націоналістичні настрої”. В 1973 році вступив у Літінститут ім. Горького при Спілці письменників СРСР у Москві. Закінчивши його, одружився зі словачкою і в 1978 році виїхав у Чехословаччину (м. Братислава), там працював у Словацькому літературному агентстві (1979-1991 рр.), від 1991 по 2010 завідував історико-меморіальним музеєм політичних в’язнів прокомуністичного режиму в Тернополі.
Член Національної спілки письменників України (1994) та Спілки українських письменників Словаччини (1994). У 2009 році за книжку “Дороги додому” радою ТОО НСПУ висувався на здобуття Національної премії України ім. Т. Шевченка, нагороджений грамотою НСПУ (2008).
Помер 25 листопада 2010 р., похований у родинному селі Настасів.
Видані книги:
“Блудний лебідь” (1993), “Могили на конях” (1999), “Дороги додому” (2009).

Павуляк, Я. Дороги додому / Ярослав Павуляк; ред. У. Ванчура. – Тернопіль: Джура, 2009. – 156 с.

 

Левко Крупа (1943 – 2000) смт. Велика Березовиця (нині Великоберезовицька селищна територіальна громада Тернопільського району).

 

Письменник, журналіст, педагог, громадський діяч.
Закінчив у 1961 р. Тернопільську ЗОШ № 8 і почав трудовий стаж на цукровому заводі “Поділля”. У 1962 р. вступив на філологічний факультет Чернівецького університету, який після трирічної служби в армії закінчив у 1970 р. Працював випусковим редактором районної та обласної газет, учителем української мови і літератури, науковим працівником у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, картинній галереї. У 1989-91 рр. редагував газету Тернопільської крайової організації Руху “Тернове поле”, у 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Теребовлянського виборчого округу. У вересні 1991 р. очолив Тернопільський телерадіокомітет, який після реорганізації перетворився в Обласну державну телерадіокомпанію. Друкуватися почав у Микулинецькій районній газеті, згодом – у студентській багатотиражці ЧДУ, молодіжних та обласних газетах Житомирщини, Буковини, Тернопільщини. Лауреат всеукраїнської премії ім. Братів Богдана і Левка Лепких (1991). Вірші поета поклали на музику З. Присухіна, А. Горчинський, Б. Іваньків, Н. Скалій. В 1991 році став членом НСПУ. Помер від тяжкої хвороби 28 грудня 2000 року, похований у рідному селі.

    Збірки поезій „Чотири струни”, „У дзеркалі плуга”, „Міра болю”. Збірка п’єс „Три листки з літопису”, драми „Ой Морозе, Морозенку”, „Легенда Тернового поля”, „Василько – князь Теребовлянський”.

Крупа, Л.
Легенда Тернового поля: історична драма-легенда / Л. Крупа. – Чортків: Терновид, 1990. – 76 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Крупа, Левко
Марева легке крило: вибрані поезії / Л, Крупа;  упоряд. Наталії Дащенко, Марії Крупи. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. — 256 с.

До видання увійшли знакові, художньо й естетично вартісні, тематично суголосні сучасному читачеві вірші, вибрані зі збірок «Чотири струни» (1986), «У дзеркалі плуга» (1990), «Міра болю» (1998). Окремо представлено досі не публіковані твори, написані в різні роки, зокрема сонети, вірші для дітей тощо.
«Вибране» Левка Крупи являє собою своєрідний часовий зріз творчості поета, засвідчує її неперервність, окреслює тематичну та жанрову палітру. У рядках віршів читач знайде те, що завжди знав, але чим поет все-таки зумів вразити.

 

 

 

 

 

 

 

Крупа, Л. М.
У дзеркалі плуга: поезії / Л. М. Крупа.— К: Рад. письменник, 1990. — 102 с.

Вірші другої збірки поета відзначаються глибиною почуттів, розмаїттям тем і ритмів. Поет засвідчує: ми відповідальні за все — за порослі байдужістю руїни Чигирина й Теребовлі, за роз-грузлу дорогу до села, за кожну загублену в полі зернину.
У сконденсованому слові непідробно звучить любов автора до рідної землі, до людей, котрі а діда-прадіда орали, засівали й боронили її. Ця тема домінує у вінку сонетів «У дзеркалі плуга», окремих віршах циклу «У тіні Вавеля», у пейзажній, філософській та інтимній ліриці.
Свіжість поетичного образу, барвистість мови, пісенність багатьох віршів — характерні ознаки цієї поетичної збірки.

 Качурівський Роман Миколайович (24. 08. 1943. м. Хоростків, Гусятинcького району (нині Хоростківська міська територіальна громада Чортківського району) – письменник, редактор, громадський діяч. Премія ім. М. Шашкевича (2001). Член НСПУ (1974). Закінчив СШ у с. Струсів Теребовлянського району (1961), факультет журналістики Львівського університету (1967, нині нац. ун-т). У Львові працював у редакції молодіжної газети, редактор видавництва і багатотиражної газети університету, завідувач редакційно-видавничим відділом ЛНБ, у Товаристві охорони пам’яток культури, кореспондент – організатор бюро пропаганди художньої літератури обласного відділення СПУ; керівник обласного літературного об’єднання “Гроно”. Від 1990 – відповідальний секретар Львівської організації НСПУ. Перші вірші опубліковані 1959 у районній газеті в смт. Микулинці. Автор збірки поезій “Літні зорепади”(1973), “Паролі молодості” (1977), “Журавлиний трикутник” (1983), “Час творчості” (1988), “Вечірні води: Вибране” (1991), “Досяжність” (Теребовля, 1993), “Свинцевий епіграф” (1994), “Піднебесся” (1998), “Спалах блискавки” (2002), “Під знаком вишні”, “Троянди і колючки” (обидві – 2003), “Вітросінь” (2004) та ін., нарисів, рецензій, статей у періодиці.

Качурівський, Р. М. Голос провесни: поезії / Р. М. Качурівський. — Львів: Каменяр, 1984.—83 с. 

У новому поетичному збірнику український  поет оспівує красу рідного краю, закоханих у свою професію хлібодарів, звертається до історії народу. Автор розкриває багатий внутрішній світ людини — творця духовних І матеріальних цінностей, славить непідробну людську радість і любов.

 

Володимир Дячун народився 20 лютого 1947 р. у с. Лозова  (нині Байковецька сільська територіальна громада Тернопільського району) поблизу Тернополя в сім’ї ремісника. Поет, інженер-конструктор. Член Національної спілки письменників України (2001). Закінчив Тернопільську СШ №2 (1965).
Здобув вищу технічну освіту, закінчивши Львівський політехнічний інститут (1970, нині – університет “Львівська політехніка”), а в 1985 р. – аспірантуру механічного інституту в Санкт-Петербурзі (Росія).
Працював конструктором-машинобудівником у Львові та в Тернополі у науково-виробничих об’єднаннях і галузевих інститутах. Автор понад двадцятьох патентів на винаходи в галузі техніки. У 1999- 2002 рр. працював у Кракові (Польща).
Вірші опублікував у журналах “Дзвін”, “Березіль”, “Дністер”, “Літературний Тернопіль”, “Освітянин”, “Сова”, літературно-мистецьких альманахах “Курінь”, “Україна – моя Батьківщина”, збірниках “Поезія-85”, “Подільська толока”, “Ватра з сонячних джерел”, регіональному річнику “Тернопілля 95”.
Видані книги: “Коагула” (1995), “Тернозба” (2000), “Маскарон” (2003), “Неориверси” (2007).


Дячун, В. Коагула: вірші / Володимир Дячун; худ. О. Дмитрів. – тернопіль: Лілея, 1995. – 54 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дячун, В. Маскарон: вірші / В. Дячун. – Тернопіль: Воля, 2003. – 212 с.

Нова книга Володимира Дячуна – своєрідний театр творчого експерименту, в якому під масками з іронічною, часом глузливою, посмішкою приховуються людське страждання і біль, невтоленні пошуки сенсу буття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дячун, В. Неориверси: неоригінальні версифікаційні вправи / В. Дячун. – Тернопіль: Рада, 2007. – 212 с.

До книги увійшли твори, написані в новому столітті, у новому тисячолітті (2000-2003 рр.): така от неориверсивна спроба.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дячун, B. K. Кирило Стефанія: сузір’я двох сонць / Володимир Дячун. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2012. — 144 с.

Світлій пам’яті тата й мами – Кирила і Стефанії.

 

Демчишин Іван Миколайович народився 28 червня 1948 р. у с. Старий Нижбірок Гусятинського району (нині Васильковецька сільська територіальна громада Чортківського району) на Тернопіллі. Письменник, громадський діяч.
У 1966 р. закінчив середню школу. Потім Теребовлянське училище (1977), Рівненський текстильний технікум (1983), навчався у Рівненському інституті культури. Працював директором Палацу культури “Текстильник”, згодом – головою комітету профспілки Тернопільського бавовняного комбінату. З 1978 по 1985 р. очолював на підприємстві літературну студію “Данко”. Нагороджений медаллю “За трудову відзнаку”, грамотою НСПУ (2008). Член Національних спілок письменників (2005), журналістів (2006) України, лауреат Всеукраїнської премії ім. Братів Богдана і Левка Лепких (2008).
Автор текстів багатьох пісень. Друкувався у місцевій і всеукраїнській пресі. Помер 19 червня 2009 р., похований в м. Тернопіль.
Видані книги: “Зілля любові” (1997), “Рай-цвіт” (1997), “Треба жити” (1998), “Солодке життя” (1998), “Хто серцем сонце гріє” (1999), “Не падай на дощ” (2000), “Долина Дайдай” (2000), “Бронька” (2001), “Канцони і переддень” (2002), “Максимків день” (2003), “Голос дороги” (2006).

 

Демчишин, І. Треба жити: поезії / І. Демчишин. – Тернопіль: Джура, 1998. – 102 с.

“Треба жити” – третя збірка українського поета Івана Демчишина.
Вірші відверті, волелюбні і наступальні. Поет розмовляє з нами мовою простого народу, відчуваючи його радощі і болі, щоб читач з хвилюванням і любов’ю сприйняв клопіткий і багатоликий світ життя.
Голосом свого сумління автор торкається теми релігії і розвиває почуття кохання.

 

Ігор Петрович Бережний (нар. 10 березня 1976, с. Настасів Тернопільського району Тернопільської області) — український поет. Лауреат літературної премії імені С. Будного (2003).

Закінчив філологічний факультет Тернопільського педагогічного університету.

Викладає українську мову та літературу у Вищому професійному училищі № 10 м. Тернополя.

Твори друкував у всеукраїнській та обласній пресі. У 2003 р. брав участь у всеукраїнській нараді молодих літераторів у м. Ялта (Крим).

Автор збірок поезій «Силуети кам’яних дерев» (2001), «Тінь і кара» (Т., 2007).

Степан Петрович ГАЛЯБАРДА (02.12.1951, с. Суходіл Гу­сятинського р-ну (нині Гусятинська селищна територіальна громада Чортківського району) – поет-пісняр. Заслужений діяч мистецтв Ук­раїни. Орден “За заслуги” 3 ступеня (2001). Закінчив філолфський факультет Чернівського державного універистету. Працював у редакції Чортківської районної газети (1973), був на громадській роботі у Тернополі й Києві. Від 1984 – в систе­мі Держтелерадіо: відпрацював секретарем директора те­лебачення, головним редактором молодіжних радіо­програм, заступник директора телевізійного творчого об’єднання “Молодість”, головний редактор радіостанції “Молода гвардія”, директор радіостанції “Промінь” (від 1994). Автор текстів понад 200 популярних пісень, музичної шоу-вистави “Я – Роксолана” (Івано-Франківської області музчино-драматичний, театр, 2001). У творчому доробку аудіоальбоми: “Не поверну човен”, “На Україну повернусь”, “Я люблю тільки Вас”, ‘‘Пісні С. Галябарди”, “Яворина” та однойменний компакт-диск. 3бірка поезій: “Не поверну човен” (1991), “На Ук­раїну повернусь” (1994), “Я чекаю тебе” (1996), “Догорає калина” (1997), “Пісні райського саду” (2001). У Тернопільському ПК “Березіль” відбулися твор­чі вечори-бенефіси Галябарди (1997, 2004).

 

Богдан Бастюк (1949-2014 рр.)  народився с. Мишковичі (нині Великоберезовицька селищна територіальна громада Тернопільського району).
Письменник, редактор, громадський діяч. Закінчив інженерний факультет Львівського сільськогосподарського інституту у 1972 році (нині – національний університет). З перервами працював інженером у колгоспі, обласній молодіжній газеті «Ровесник», міжшкільному комбінаті профорієнтації учнів, Тернопільському відділі науково-технічної інформації «Укрінформагропрому». У 1992 – 2003 роках займався у рідному селі фермерською діяльністю. У 2005 – 2008 роках очолював Тернопільську обласну організацію НСПУ, був членом Ради НСПУ. Відомий як прозаїк, поет, автор гумористичних і сатиричних творів, поезій для дітей. Член Національної спілки письменників України (1988), лауреат літературної премії ім. Братів Богдана і Левка Лепких (1993), ім. Уласа Самчука (2002), ім. Степана Рудницького (2004), ім. Степана Олійника (2008). Нагороджений медаллю НСПУ «Почесна відзнака» (2009), заслужений працівник культури України (2010).
Автор книжок „Коріння”, „Вдома”, „Трава у профіль”, „Сто мініатюр”, „Для дорогої родини”, „Сміхомаргіналії” та ін. Збірка поезій для дітей „Мандрівка порами року”, дві книги задуманої трилогії „Сопигора”, „Пасинки Європи” та „Війна у війні”. Помер Богдан Бастюк 16 листопада 2014 року.

Бастюк, Б. І.
Вдома: поезії / Б. І. Бастюк.- К.: Рад. письменник, 1987. – 71 с.

Друга збірка поета розкриває насамперед тему синівської любові до рідного дому, до землі, яка уособлює образ Батьківщини. Автор за допомогою невеликого за обсягом, але місткого за суттю вірша веде довірчу розмову з читачем: то соціальну, то інтимно-ліричну, то гумористичну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бастюк, Богдан
Для дорогої родини: сатира та гумор. Випуск 1 / Б. Бастюк. — Тернопіль: Джура, 1999. — 48 с.

До цієї невеличкої гумористично-сатиричної книжечки увійшли твори, у яких автор об’єктами критичного розвінчування обирає ті недоліки і явища, що заважають нам у житті: байдужість, пасивність, бездіяльність, брак єдності, теледурман, на який більшість із нас витрачають дорогоцінний час, безхребетність і захланність, схиляння перед чужими сумнівними цінностями.
Майже всі твори входять до репертуару популярного в Україні актора — переможця та призера кількох республіканських та міжнародних конкурсів гумору й сатири Гриця Драпака, з яким автор співпрацює уже кілька років.

 

 

 

 

 

 

 

Бастюк, Б.
Сміхомаргіналії:  поезії / Б. Бастюк. — Тернопіль: Джура, 2001. — 312 с.

До вибраного віршованого гумору й сатири відомого в Україні (і не тільки) сміхованця Богдана Бастюка увійшли кращі твори з попередніх книжок: «Сільська аеробіка», «Сто мініатюр», «На кривому цвяшку», «Для дорогої родини», «Сертифікат на… кріп».
Від сатиричної мініатюри до літературної пародії, через байку, переспів, коломийку — такий творчий діапазон талановитого автора, який у переважній більшості своїх творів живиться невичерпними жартами неповторного галицького сміху.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бастюк, Б.
Сто мініатюр: поезії / Б. Бастюк. – Збараж: ПеГаС, 1992. – 35 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бастюк, Б. І.
Трава у профіль: поезії / Б. І. Бастюк.— Львів: Каменяр, 1990.— 87 с.

Спонукою для кожного вірша українського поета є сучасні події, конфлікти, ідеї, переживання. Твори збірки яскраво вимальовують соціальне середовище, в якому перебуває ліричний герой, його громадянську позицію. Поет-лірик вміє виявити глибокі порухи людської душі, яка чутливо реагує на все, що відбувається в світі, і все зважує мірою справедливості, краси й добра.

 

Агнон Шмуель Йосеф (справжній -Чачкес; 17. 07. 1888, м. Бучач (нині Бучацька міська територіальна громада Чортківського району) – 17. 02. 1970, м. Ґдера, Ізраїль) – єврейський письменник. Член Академії мови Ізраїлю. Державної премія Ізраїлю (1954, 1958). Нобелівська премія (1966). Писав мовою іврит. Значна частина творчості Агнона пов’язана з Галичиною. Друкуватися почав від 1904 в європейських часописах краю. 1908 опублікував оповідання ”Покинуті”, що дало йому визнання і від назви якого мовою іврит утворився псевдонім, котрий від 1924 став його офіційним прізвищем. 1908-12 жив у Палестині; опублікував свою першу повість “Скручене все одно колись вирівняється”. Того ж року виїхав до Німеччини, в якій жив до 1930. Видав кілька книг: “У колі пра¬ведних” (1921); “Біля затвора” (1922); “Історії легенд” (1922; усі – в Гамбурзі). Перша з них особливо цікава тим, що в її розділі “Польща” йдеться переважно про Галичину, зокрема про м. Бучач. 1931 вийшло 4-томне видання творів Агнона Шмуеля того ж року він відвідав Львів, Бучач, Тернопіль, Залізці, Золочів, Броди. Ця подорож стала підґрунтям для написання роману “Гість на одну ніч” (1939), в якому письменник показав також побут та звичаї галицьких українців. Повернувшись до Єру¬салима, займався літературною працею. 1998 в Бучачі, Львові, Золочеві та ін. містах Зхідної України знято частину д/ф “Агнон” із серії “Письменники століття”, який 1999 отримав 1-у премію на фестивалі в Палермо (Італія). 2002 в Тернополі відбулись 11-і Нобелійні читання, присвячені Агнону на них було репрезентовано переклади творів письменника “Бучач. Обітована земля його серця” та бібліографічний покажчик літератори про нього.

Агнон, С. Й. Бучач моє родинне місто / С. Й. Агнон; перекл. М. Довганчук-Хвостенко. – Бучач: Бучач друк , 2003. – 183 с.

Червоною ниткою через твори проходить заклик до “розпорошених” по цілому світу євреїв навернутись.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Агнон, Ш. Й. Новеллы / Ш. Й. Агнон; перев. с иврита . – М.: Мосты культуры, 2008. – 542 с.

В этот сборник включены рассказы и новеллы, представляющие творчество израильского писателя-классика, Нобелевского лауреата Шмуэля Йосефа Агнона (1888— 1970). Одни из них ранее публиковались в русском переводе, другие появляются на русском впервые.

Степан Чарнецький (псевд.: Анчар, Хома Брут, Тиберій Горобець, Терентій Капець,І. Левицький, Стефан Орлин, Данило Пятка, Терзит, Стефан Чар, Чацький, Остап Шандура, Шманківський Ст., Шманковецький, С.; 21. 01. 1881, с. Шманьківці, нині Чортківського району (нині Заводська селищна територіальна громада Чортківського району) – 01. 10. 1944, м. Львів) – поет, перекладач, журналіст, фейлетоніст, театрально-музичний критик, актор, режисер, громадський діяч. Член СПУ (1939). Від 1895 навчався в м. Львів: у гімназії та реальній школі, від 1900 – на інженерному факультеті Вищої політехнічної школи (нині нац. ун-т “Львівська політехніка”). Театральний референт, режисер і художній керівник театру товариства “Руська бесіда” (весна 1913-серпень 1914), із яким гастролював на Тернопільщині, Львівщині, Прикарпатті, поставив у ньому “Украдене щастя” І. Франка (1907), “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” В. Винниченка, “Дядя Ваня” А. Чехова та ін.; переклав для театру п’єсу “Марія Магдалина” Х.-Ф. Геббеля, лібрето опер “Фауст” Ш. Гуно, “Мадам Батерфляй” Дж. Пуччіні, “Кармен” Ж. Бізе, оперети “Орфей у пеклі”‘ Ж. Оффенбаха. Редактор часописів “Український голос” (1915), “Український вістник”, член редколегії журналів “Шляхи” (1915-17), “Життя і мистецтво” (1920) Співавтор слів пісні “Ой у лузі червона калина…” (1913).Автор поезій, фейлетонів, памфлетів, літературно-мистецьких статей, нарисів із історії галицького театру, рецензій, мистецьких портретів, спогадів про О. Мишугу, О. Нижанківського і Д. Січинського, I. Франка. Вийшли збірки поезій “В годині сумерку” (1908), “В годині задуми” (1917), “Сумні ідем” (1920), збірник прозових новел і фейлетонів “Дикий виноград” (1921), “Квіти й бодяче” (1922; обидві з підзаголовком “Нариси й замітки з дороги життя”; під псевд. Тиберій Горобець), книги “Нарис історії українського театру в Галичині” (1934). Першим повністю переклав українською і видав поему А. Міцкевича “Конрад Валленрод”; автор перекладів польською мовою творів українських авторів. 26. 05. 1991 в родинному селі поета відкрито пам’ятник (скульп. І. Мулярчук).