Захланиий куток якогось напівпідвалу — місце для ночівлі, іцо нерідко ставало і тим місцем під сонцем, з пошуків якого й починало покоління, інколи зване «вісімдесятниками», принаймні ті з них, хто, прирікаючи себе на життя у схожих на нічліжки гуртожитках, по вокзалах, майстернях, горищах і г.д., у зросійщених мегаполісах, все ж знаходили сили не йти на компроміс із системою, і врешті-решт саме ці люди були серед перших у протестній масі кінця 80-х початку 90-х років. Проте і не всі витримували жорстоку реальність: одні гнулися й ставали «коліщатками та гвинтиками», інші, замикаючись у собі, тихо спивалися, а то й гинули, звісно, як водиться, за нез’ясованих обставин… Пошуки себе, свого місця під сонцем нелегко даються й Мефодієві — головному героєві повісті Олександра Вільчинського «День восьмий». Відома в одеських та київських літературних колах у рукописному варіанті ще наприкінці 80-х, опублікована на початку 90-х у журналі «Тернопіль», повість була схвально зустрінута критикою. З віддалі часу багато що у повісті читається по-новому, і все ж реалії «Дня восьмого» залишаються добре впізнаваними й почасти вражаюче точно накладаються на день нинішній.
Вільчинський, О. Неврахована жертва. Вбивство після вбивства: роман / Олександр Вільчинський. – Тернопіль: Джура, 2002. — 148 с.
Журналіст Андрій Грабовський, людина із шлейфом минулого, врешті-решт опиняється «за бортом» життя. За матеріальну винагороду він погоджується використати свої колишні зв’язки, щоб допомогти матері підприємця, який загинув за так до кінця й не з’ясованих обставин, дізнатися правду про смерть сина. Але справа ця виявилася не такою простою, як здавалося спочатку. В ході журналістського розслідування з’являються нові жертви, життю самого героя починає загрожувати смертельна небезпека.
Вільчинський О. Суто літературне вбивство / Олександр Вільчинський. – Львів: Піраміда, 2003. – 232с.: іл.
«Суто літературне вбивство» – це вже другий роман Олександра Вільчинського (перший – «Неврахована жертва»), де його герой, колишній журналіст Андрій Грабовський, розплутуючи тугий клубок людських взаємин, сам наражається на численні неприємності й небезпеки, що з’являються, коли їх найменше чекаєш.
Володимир Гнатюк (09. 05. 1871, с. Велеснів, Монастириського району (нині Монастириська міська територіальна громада Чортківського району) – 06. 10. 1926, Львів) – етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач, громадсько-культурний діяч. Дійсний член НТШ (1898). Навчався в гімназіях у Бучачі та Станіславі (нині Івано-Франківськ). 1894 вступив на філософський факультет Львівського університету (студіював у Грушевського й О. Колесси). Після його закінчення – вчений секретар НТШ у Львові; на цій посаді залишався до кінця життя. Від 1898-редактор “Літературно-наукового вістника”, відповідальний секретар і редактор “Українсько-руської видавничої спілки”. Збирати етнографічні та фольклорні матеріали почав учнем Бучацької гімназії. Всього опублікував майже 1 тисячу наукових праць. Першу розвідку “Лірники: Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т. ін. про лірників повіту Бучацького” надрукував 1896. Серед праць Гнатюка: ” Етнографічні матеріали з Угорської Руси” (т. 1. 2, 4-6; 1897- 1911), “Галицько-руські народні легенди” (2 т.; 1902-1903), “Коломийки” (3 т.; 1905-07), “Гаївки” (1909), “Народні оповідання про опришків” (1910), “Колядки і щедрівки” (1914), “Українські народні байки” (2 т.; 1916), “Національне відродження австро-угорських українців” (1916), “Народні новели” (1917), “Народні байки” (1918), ” Як повставав світ: Народні легенди з історії природи й людського побуту” (1926). У с. Велеснів діє Музей В. Гнатюка, його іменем названо ТДПУ.
Гнатюк, В. М. Казки Закарпаття / В. Гнатюк; упоряд., підготовка текстів, вступ, стаття, приміт. та словник І. В. Хланти. — Ужгород: Карпати, 2001. — 382 с.
До книги ввійшли кращі зразки народних казок Закарпаття у записах видатного українського фольклориста Володимира Гнатюка, зроблених наприкінці минулого століття.
Бойчук Богдан народився 11 жовтня 1927 р. в с. Бертники (1977—1992 — Лісове) Монастириського району (нині Монастириська міська територіальна громада Чортківського району) Тернопільської області.
З 1944 р живе у Німеччині, де закінчив гімназію, а з 1949 р. — у Нью-Йорку.
Автор книжок «Час болю», «Спомин любові», «Вірші для Мексики», «Мандрівка тіл», «Подорож з учителем», «Земля була пустотня», «Вірші вибрані й передостанні», роману «Дві жінки для Альберта» та ін.
В 1944-ому році, при відступі, німці схопили його й забрали до Німеччини на примусові роботи. Після війни він перебував у таборі переміщених осіб (Ді-Пі) в місті Ашаффенбурґ, де й закінчив середню освіту в таборовій гімназії. В 1949-ому році переїхав до США і оселився в Нью-Йорку. Півроку після того відкрито в нього туберкульоз, що й призвело його провести три роки в Stony Wold санаторії, в горах на півночі штату Нью-Йорк. Саме там він глибше познайомився з літературою і почав писати вірші. В 1953-ому році, коли винайшли протитуберкульозні ліки, він повернувся до Нью-Йорка, де 1957 закінчив студії з електроніки в New York City College. Відтак працював інженером у цій ділянці до 1992 року.
Від початку 1950-тих років Бойчук дуже активно включився в українське літературне життя. Його літературна діяльність не обмежується тільки поетичною творчістю. Він також пише і видає драматичні твори, прозу, переклади з англійської, іспанської й російської мов на українську, і з української — на англійську. Проявляє себе й на полі літературознавчої критики, опублікувавши широку низку статей, рецензій, передмов. Слід також підкреслити його палку активність невтомного співукладача й співредактора двох поважних антологій української поезії, автора мемуарів тощо.
Богдан Бойчук — автор поетичних збірок «Час болю» (1957), «Спомини любови» (1963), «Вірші для Мехіко» (1964), «Мандрівка тіл» (1967), «Подорож з учителем» (1976), «Вірші, вибрані й передостанні» (1983), «Третя осінь» (1991), що виходили друком у Нью-Йорку, Мюнхені та Києві. Його поетичні збірки друкувались англійською, польською, румунською й російською мовою. Богдан Бойчук автор п’єс («Дві драми», 1968) та кількох неопублікованих романів («Підглядник і його краєвиди», «Аліпій II і його наречена», трилогія «Паноптикум Ді Пі» та інші).
У його літературознавчому доробку зокрема упорядкування таких книжок, як «Зібрані твори Олекси Стефановича» (1975), «Зібрані твори Богдана Кравцева» (1978, 1980, 1994), «Спомини» Йосипа Гірняка (1982), співредагування антологій «Координати» та «Поза традиції». Богдан Бойчук переклав англійською мовою твори Богдана-Ігоря Антонича, Івана Драча, Бориса Пастернака, українською — твори Хуана Рамона Хіменеса, Семюеля Беккета, Стенлі Кюніца, Дейвіда Іґнатова.
Бойчук — один із співзасновників Нью-Йоркської Групи, був співредактором річника цієї ж Групи «Нові Поезії» (1959—1971), ініціатором і головним редактором Нью-Йорксько — Київського літературно-мистецького квартальника «Світо-Вид» (1990—1999). Він також довгими роками працював як літературний редактор при місячнику «Сучасність» (Мюнхен), а саме від 1961-ого року до 1973-ого. Він — член Національної Спілки Письменників України. Нині Богдан Бойчук проживає в Ґлен-Спеї (США) і в Києві.
В жовтні 1997 виступав на творчому вечорі в ТДПУ. Помер 10 лютого 2017 р.
Бойчук, Б. Третя осінь: поезії / Б. Бойчук; передм. М. Г. Жулинського; ред. В. Д. Герасим’юк. – К.: Дніпро, 1991. – 286 с.
Це перше видання на рідній землі поетичних творів українського письменника Богдана Бойчука, який живе і працює у Нью-Йорку. Родом із Галичини, вій зберіг трепетну любов до України та її мови, збагативши нашу культуру філософськими мотивами, емоційною напругою своєї лірики. До книги увійшли поезії із збірок автора «Час болю» (1957), «Спомини любові» (1963), «Мандрівка тіл» (1967), «Вірші вибрані й передостанні» (1983), а також відома поема «Подорож з учителем» та вірші останніх років.
.jpg)
Юзва, Ж. Паростки на долонях літа: поезії / Ж. Юзва. – Підволочиськ, 1996. – 67 с.
Юзва-Яськів, Жанна Теплинка: нариси-замальовки / Ж. Юзва-Яськів. — Тернопіль: Джура, 2002. — 32с.
Нова збірка Жанни Юзви-Яськів наповнена короткими нарисами-замальовками, які занурюють нас у світ людських радощів і страждань. Ця лірика у прозі спонукає читача до співпереживань та роздумів. Бринить, щемить у душі щось споконвічне і таємниче — часами заспокоює, часами розтривожує серце. І воно, бідолашне, тріпоче, а на душі тепліє — недарма і книжка названа «Теплинкою».
Василь Тракало (1956 р. н.) смт. Товсте (нині Товстенська селищна територіальна громада Чортківського району).
Маковей Осип Степанович (псевдонім – Євмен, Омікрон, Стефан Ярошенко, О. Степанович,О. М., М-ей Ом., Явор. Осип з Буковини. 23. 08. 1867, м. Яворів, нині Львівська область – 21. 08. 1925. м. Заліщики (нині Заліщицька міська територіальна громада Чортківського району) – письменник, публіцист, перекладач, педагог, філолог, етнограф, фольклорист, громадський діяч. Доктор філософії (1901). Дійсний член НТШ (1903). Закінчив філософський факультет Львівського університету (1893), вивчав слов’янські мови і літератури у Віденському університеті (1899, Австрія). Співпрацював із газетою “Діло”. Редактор журналу “Зоря” (1891-95, м. Львів) і газети “”Буковина” (1895-97, м. Чернівці; в останній вів розділ “Що діють наші браття” (матеріали про Галичину, в т. ч. Тернопільщину, творчість Б. Лепкого, статті М. Кордуби та ін.), 1898-99 – редактор щомісячника “Літературно-науковий вісник”. Від 1899 – викладав українську мови та літературу. Від 1913 – директор Заліщицької учительської семінарії. Під час 1-ї світ, війни – офіцер австрійської армії, зокрема на лінії російсько-австрійського фронту. Спостерігав двобої солдатів-українців по обидва боки воюючих сторін, побачене описав у нарисах “Листи з поля”, вірші “Пісні з поля” (1914-15) та ін. творах. Написана 1915 поезія “Жовняр за плугом” (“Попід гаєм, попід лугом”) стала народною піснею. У серпні-вересні 1920 очолював відділ народної освіти Заліщицького повітового ревкому. 1921 Маковея заарештувала польська влада за підозрою в антидержавній діяльності, ув’язнений у Чортківській тюрмі. Твори друкував у газеті “Буковинські вісті” (м. Чернівці), “Санкт-Петербургские ведомости” та ін., альманасі “Багаття” (Одеса, 1905), антологіях “Акорди” (Л.. 1903). “Українська муза” (К., 1909) та ін. Автор збірок “Поезії” (1895), “Подорож до Києва” (1897), “Ревун” (1911); поет, циклів “Сум і глум” (1896), “Гірські думи” (1899); поеми “Молох” (1891); повістей “Залісся” (1897) та “Ярошенко” (1905); збірок оповідань, новел, нарисів, фейлетонів “Весняні бурі” (1895), “Клопоти Савчихи” (1896), “Наші знакомі” (1901), “Оповідання” (1904), “Пустельник з Путні та інші оповідання” (1909), “Кроваве поле” (1921), “Прижмуреним оком” (1923); історично-літературних розвідок, досліджень творчості Т. Бордуляка, С. Воробкевича. О. Кобилянської, Ю. Федькоеича, А. Чайковського, М. Шашкевича, Т. Шевченка та ін.; мовознавчих праць, статей, рецензій, перекладів творів Е. Ожешко, Г. Сенкевича, Марка Твена, Дж. К. Джерома, М. Конрада та ін.; пісень “Сон” (муз. М. Лисенка), “Рекрут” (муз. Ф. Колесси), “Ми гайдамаки…” (муз. Л. Лепкого). Ім’я Осипа Маковея присвоєно (1968) Заліщицькій СШ, в якій діє літературно-меморіальна кімната-музей. У Заліщиках встановлено погруддя (1956; скульптор В. Мудрий) і пам’ятник М. (1997; скульптор Д. Крвавич). На будинку № 2 (нині вул. Маковея) у Заліщиках, в якому 1913-25 жив Маковей, встановлено меморіальну дошку (1967); 1987 її замінено на пам’ятний знак із барельєфом. У краєзнавчому музеї в м. Бережани, де Осип Маковей не раз гостював у батьків дружини, оформлено меморіальний куток. На одному з будинку у Бережанах встановлено меморіальний знак. Матеріали про творчість Маковея представлені в експозиції Бережанського музею книги. У м. Яворів Львівської області є вул. Маковея і СШ його імені; встановлено погруддя та меморіальну таблицю на будинку, де він народився, діє кімната-музей у районній бібліотеці.
.jpg)
Маковей, О. Вибрані твори / Осип Маковей; передм. О. Засенка. — К.: Дніпро, 1971. — 222 с.
У цій книзі представлено кращі поетичні та прозові твори письменника. В них змальовано життя на Буковині та в Галичині за часів панування там цісарської Австро-Угорщини. Особливу увагу читача привернуть блискучі сатиричні мініатюри, в яких затавровано визискувачів та п’явок трудового народу найрізноманітніших мастей, починаючи від своїх «рідних» панів і до представників міжнародного імперіалізму та вояччини.
Маковей, О. С. Ярошенко: іст. повість, нариси / О. С. Маковей; худож. І. М. Крислач.— Львів: Каменяр, 1989.—262 с.
В книгу відомого українського письменника ввійшли історична повість «Ярошенко» та нариси із його багатої публіцистичної спадщини. Повість відтворює боротьбу українського і польського народів проти турецьких загарбників у Хотинській війні 1620—1621 рр. Нариси відібрані із збірки «Кроваве поле». В них знайшли відображення спостереження і переживання письменника в роки першої світової війни, його високі загальнолюдські гуманістичні ідеали.
Мелетій Омелянович КІЧУРА народився 03.03.1938 року в с. Носів Підгаєцького району (нині Підгаєцька міська територіальна громада Тернопільського району) – правник, письменник, літературний критик, перекладач. Навчався в гімназії у Львові, на правн. факультетах університетів у містах Відень (Австрія) та Львів. 1908 як довірена особа письменника В. Стефаника сприяв його обранню до австрійського парламенту. Від 1910 – адвокат у місті Коломия (нині Івано-Франківська область); діяльний у громадських-культур, житті міста, виданні г. “Покутське слово”. Від серпня 1914 – в австрійській армії, воював на Галицькому фронті, потрапив у російський полон, вивезений до Сибіру. Від лютого 1918 – у м. Київ: завідувач канцелярією Української академії мистецтв, викладач німецької мови в художньому інституті. Належав до літературного об’єднання “Західна Україна”, від 1930 – редактор його журналу під однойменною назвою. Редактор альманаху “Руку братам” (1928). Автор збірки поезій “Без керми: Строфи” (1910), “Тетрі Раззаіі: Строфи” (“Минулі часи”; 1913), “На старті: Поезії” (1928), “Передодні: Поезії”, “Відблиски криці”, “Останні могікани: Політична сатира” (всі – 1930), літературознавець статей, рецензій, нарисів про українських письменників. Перекладав українською мовою твори Ш. Бодлера, Ю. Словацького, Ф. Шіллера й ін., німецькою мовою – поезії Лесі Українки, Т. Шевченка. 1933 Кічуру заарештували органи ДПУ, ув’язнили на 10 р. ВТТ. На початку 1938 справу переглянули, Кічуру засудили до розстрілу Реабілітований 1989 року.