Надійка Гербіш (у дівоцтві Шевченко) (12 грудня 1987, Збараж (нині Збаразька міська територіальна громада Тернопільського району) Тернопільська область) — українська  письменниця,  журналістка,  перекладачка.

Дружина, мама, мандрівниця.

Есеїстка, авторка короткої прози та дитячих книжок, що неодноразово отримували українські та міжнародні відзнаки й зазначалися в переліках бестселерів. Перекладачка.

Закінчила Київський національний лінгвістичний університет за спеціальністю «Англійська мова та література» та факультет Міжнародних та політичних досліджень Лодзького університету (Польща) за спеціальністю «Американістика та мас-медія».
Велику популярність здобула після видання книжок «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду». Книжку «Теплі історії до кави» високо оцінили на Львівському форумі книговидавців, також ця книжка здобула перше місце в рейтингу «Топ-20» мережі книгарень «Є». На європейському християнському форумі видавців Marketsquare Europe, що відбувся у Будапешті в жовтні 2012 року, вона здобула нагороду «2012 European Christian Book of the Year».

З вересня 2012 викладає у Тернопільському коледжі університету розвитку людини «Україна». Крім того авторка програми мотиваційних семінарів для підлітків «Навчіть мене мріяти». Головна редакторка україномовних проектів видавництва «Брайт Стар Паблішинг».

2013 року стала однією з переможниць конкурсу «Жінка року» від «РІА плюс»..

3 2015 є почесним членом журі Літературного конкурс ім. Джона Буньяна, разом с такими письменниками як  Юрій Вавринюк та Богдан Галюк.

Заміжня, виховує доньку.
Гербіш, Надійка. 15 дієвідмін радості / Н. Гербіш ; худож.-

оформ. Р. Скиба. – Львів : Свідчадо, 2017. – 128с.


Гербіш, Надійна.
Мамо, а Бог який? [Текст] / Н. Гербіш ; худож. Б. Бондар. —Львів Свічадо, 2019. — 40с. 

​  Книжка підказує, як відповідати на “легкі” дитячі запитання про Бога. Для спільного читанняв родинному колі з дітьми шкільноо віку.

Словацький Юліуш ( 04. 09 (23. 08). 1809, м. Кременець (нині Кременецька міська територіальна громада Кременецького району) – 03. 04. 1849, м. Париж, Франція; 1927 перепохований у м. Краків, Польща) – польський поет і драматург, один із творців польської літературної мови. Проживав у Кременці (1809-11, 1814-18, щоліта 1824-30), м. Вільно (1811-14, 1819-29, нині Вільнюс, Литва). Навчався у гімназіях міст Кременець (1817-18) та Вільно (1819-25). У Вільно познайомився з А. Міцкевичем. 1829 переїхав до м. Варшава (Польща), де працював в урядовій комісії міністерства фінансів Польщі. У липні 1830 в Кременці написав поему “Ян Білецький” про події 17 ст. поблизу м. Бережани. У Варшаві створив поезії “Ода вольності”, “Гімн” (обидві – 1830), поеми “Гуго” (1829), “Монах” (1830), драми “Мендовг” (1829) і “Марія Стюарт” (1830), розпочав поему на українську тематику “Змій” та ін. твори. 8 березня 1831, остерігаючись арешту, виїхав до м. Дрезден (Німеччина), звідти – до м. Лондон (Вел. Британія), у вересні того ж року – до Парижа, де на становищі емігранта залишався до смерті. У Парижі Словацький видав 2 тт. поезій (1832). Автор поем “Година роздумів” (1833), “Вацлав” (1838), драм “Балладина” (1834), “Золотий Череп” (1842), “Срібний сон Саломеї”, “Ксьондз Марек” (обидві – 1843), “Беньовський” (1844), “Король Дух” (1845-49), “Фантазій”, ін. творів, що належать до золотого фонду світової літератури: “Кордіан” (1833), “Розмова з пірамідами” (1836), “Ангеллі” (1837), “Мазепа”, “Лілля Венеда” (обидва – 1839), “Генезис Духа” (1844) та ін., всього понад 25 драм, творів, близько 20 поем і майже 150 ліричних поезій. У м. Кременець відзначено: 100-річчя від дня народження Словацького – у вересні 1909 (в костьолі відкрито й освячено таблицю; 1910 у костьолі св. Станіслава встановлено бронзовий пам’ятник, скульп. В. Шимановський); 1927 – урочистості до 75-ї річниці від дня смерті Словацького; “Роком Словацького” оголошено 1939.; 1959 – до 150-річчя Словацького тут працювала виїзна сесія АН УРСР (керівник – М. Рильський).У Кременці на території садиби встановлено бронзове погруддя Словацького (скульп. В. Бородай). 4 вересня 1993 у Кременці за участю консула Республіки Польща у Львові 3. Місяка та інших офіційних осіб розпочали “Рік Словацького: 1993-1994”. 26 липня 2002 в колишній садибі Словацького утворено обласний літературно-меморіальний музей Ю. Словацького. Від 2005 в Кременці запроваджені щорічні міжнародні літературні читання. Драматичні твори Словацького поставлені на сценах театрів. Іменем Словацького названо вулицю і провулок у Кременці. У Кременці діють Товариство відродження польської культури ім. Словацького та молодіжний хор ім. Ю. Словацького (від 2002; кер. – А. Галішевський). Щорічно в місті організовуються конкурси серед дітей та молоді України на кращого читця творів поета.

Словацький, Ю. Беньовський: кримські пригоди: фрагменти поеми / Ю. Словацький; пер. з польськ.; передм. й комент. І. Глинського; худож. В. М. Дозорець.— Сімферополь: Таврія, 1984.— 160 с. 
Поема великого польського поета Юліуша Словацького «Беньовський» — один з найбільш відомих шедеврів польської літератури. В ліричних відступах, які групуються навколо довгої низки пригод шляхтича Беньовського, поет охоплює життя Польщі протягом багатьох десятиліть кінця XVIII — початку XIX сторіч, порушуючи гострі проблеми тогочасної історії.
Фрагменти, що наводяться у книзі, розповідають про подорож Беньовського до Криму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Словацький, Ю. Вибрані твори в двох томах: Т.1. / Ю. Словацький. – Київ, 1959. – 444 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Словацкий, Ю. Избранное / Ю. Словацкий. – М.: Художественная литература, 1984. – 226 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Словацький, Ю. Срібний міф України: поезії, поеми, драми / Ю. Словацький. — Львів: Світ, 2005. — 304 с.

Публікуються твори одного з найвидатніших польських поетів-романтиків, уродженця м. Кременця на Тернопільщині Юліуша Словацького, зокрема такі його знамениті твори, як „Вацлав”, „Мазепа”, „Змій”, „Срібний сон Саломеї”, а також поезії,   присвячені Україні.

 Харчук Борис Микитович (13. 09. 1931, с. Лози, Збаразького району (нині Вишнівецька селищна територіальна громада Кременецького району) – 16. 01. 1988, м. Рига, нині Латвія, похований у м. Київ) – письменник. Член СПУ (1958). Літературної премії ім. М. Трублаїні (1982), ім. Ю. Яновського (1988), ім. Лесі Українки (1992; обидві – посмертно). Після закінчення СШ у смт. Вишнівець (Збаразького району) навчався на філологічному факультеті Кременецького педагогічного інституту (1950-52, нині ТИПУ), з якого виключений за написання пародій на керівництво навчального закладу; закінчив Полтавський педагогічний інститут (1954).Працював журналістом на громадській роботі; редактором журналу “Малятко” (1960). Зазнав утисків влади. Автор книг повістей та оповідань “Йосип з гроша здачі” (1957, 1969), “З роздоріжжя” (1958), “Станція “Настуся” (1965), “Закам’янілий вогонь” (1966), “Неслава” (1968), “Зазимки і весни” (для дітей, 1967), “Горохове чудо” (1968), “Помста” (1970), “Материнська любов” (1972), “Школа” (1979); книг повістей “Невловиме літо” (1981), “Подорож до зубра” (1986); збірки нарисів “Розстріляні ночі” (1980); романів “Волинь” (у 4-хтт., і 1959-65; 2-а ред. – 1988; головні герої твору – жителі Лоз, Вишнівця, Кременця та інших населених пун¬ктів краю), “Місяць над майданом” (1970; нова ред. “Майдан”, 1980), “Хліб насущний” (1976), “Довга гора” (1979; нова ред. “Кревняки”, 1985). Низка творів залишилася у рукописах, зокрема роман “Межі і безмежжя” (1966), повісті “Вишневі ночі” (1985), “Мертвий час”, есе “Слово і народ” (обидва тв. – 1987). Твори Xарчука перекладені білоруською, вірменською, російською, таджицькою, англійською, іспанською, німецькою, та іншими мовами. За творами Xарчука зняті х/ф “Вишневі ночі” (1990; знімалися терноп. актори А. Бобровський, В. Бурко, Л. Давидко, Б. Стецько, В. Хім’як), телефільми “Палагна” (1983), “Панкрац і Юдка”. Творчість Xарчука досліджують О. Василишин, Р. Гром’як, П. Сорока, Г. Чернігівський та ін. Часто приїжджав до родинного села, бував у Вишнівці, Збаражі, Кременці, Тернополі, с. Велеснів Монастириського районуну; приятелював із Я. Сорокою, М. Ониськівим. 1991 у Кременецькому обласному гуманітарно-педагогічному інституті встановлено меморіальну таблицю; у Лозах відкрито меморіальну таблицю на будинку, де він народився; Харчукова світлиця облаштована у приміщенні товариства “Просвіта” в Кременці (всі – 2006).

Харчук, Б. М. Твори: в 4 т. / Б. М. Харчук.— К.: Дніпро, 1991. Т. 1: Майдан; Межі і безмежжя: романи / Р. Б. Харчук; авт. передм. С. С. Гречанюк.— 539 с.
Є місце й час здійснення долі. Якщо доля роду здійснюється у родинному колі: символ її — зібрання роду за одним столом, то доля народу здійснюється на перехресті історії. Символ її — майдан. Рід, народ — єдині, доля їх спільна. Вона безмежна. Межею її є люди. Хай межі нашої долі були і залишаються гіркими, та пам’ятаймо: за межами знову починається безмежжя.
Така суть роздумів відомого українського письменника Б. М. Харчука (1931—1988) у романах «Майдан» та «Межі і безмежжя», що увійшли до першого тому його творів.

Харчук, Б. М. Горохове чудо: казки, оповідання, повісті:  / упоряд. Б. М. Харчук; передм. М. Ф. Слабошпицького; худож. Є. В. Попов.— К.: Веселка, 1991.—204 с.

Твори Бориса Харчука, вміщені в цій книжці, то осанна вічній мудрості і живій любові до рідного народу, матері, землі, то пісня, яку він залишав нащадкам як терновий заповіт берегти ясні скарби краси, людського духу, мови.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харчук, Б. М. Зазимки і весни: повісті: / Б. М. Харчук; худож. В. А. Євдокименко.— К.: Веселка, 1989.— 431 с:
Гостросюжетні повісті визначного майстра сучасної української прози вражають щирістю, правдивістю, умінням автора тонко передати найменші порухи душі персонажа. Глибоко розкриваючи характери дітей і дорослих, що діють на західноукраїнських землях у довоєнний час, в роки Великої Вітчизняної війни та перші повоєнні роки, письменник утверджує такі риси, як чесність, мужність, готовність до самопожертви в ім’я інших, і викриває підлість, дворушництво, зраду.
Попереднє видання повісті «Зазимки і весни» в роки застою мало багато скорочень. Нині текст відновлено.

 

Харчук, Б. М. Облава: повісті та оповідання / Б. М. Харчук; худож. оформл. М. Г. Богданця.— К.: Веселка, 1984. — 189 с.

В книжці українського  письменника вміщено повісті та оповідання про героїчну боротьбу радянських людей проти фашистських загарбників, про тяжку долю дітей на тимчасово окупованій гітлерівцями території нашої країна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харчук, Б. М. Теплий попіл: повісті та оповідання / Б. М. Харчук; передм. В. Дончика; мал. А. О. Михайлюка.— К. : Веселка, 1981. — 328 с.

До збірки творів українського письменника входять повісті та оповідання про участь підлітків у боротьбі українського народу проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни, про цікаві справи сьогоднішньої дітвори, про любов до природи.

Іван Потій народився 10 серпня 1955 р. на хуторі Сіножаття, нині приєднаному до села Кушлин Кременецького району (нині Кременецька міська територіальна громада Кременецького району). Поет, публіцист, громадський діяч. У 1976 році закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут (нині ТНЕУ). Працював за фахом у Молдові, на Далекому Сході, кореспондентом газети “Амурська нива” Біробіджанського р-ну Хабаровського краю (нині – Російська Федерація). Від 1983 р. – на підприємствах міст Кременець і Почаїв. Від 2001 – голова будівельного кооперативу “Наш дім”, від 2004 – директор ТзОВ “Куличівка” у м. Кременець, що спеціалізується на спорудженні житла, завершенні довгобудів. Співініціатор створення обласного літературно-просвітницького товариства “Галицько-Волинське братство”, заступник голови цієї організації, головний редактор літературно-мистецького альманаху “Курінь”. Вірші й статті опубліковані в українських часописах і в періодиці РФ та Молдови, колективних збірках, альманахах. Член Національної спілки письменників України (2006).
Видані книги: “Манівцями” (1992), “Прикутий” (1998), “Борги” (2001), “Надія” (2003), “Сліди” (2005), “Ловитва вітру” (2007, спільно з І. Дем’яновою).

Потій, І. Борги: вірші / І. Потій; ред. О. Біркова. – Кременець: Папірус, 2001. – 133 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дем’янова І., Потій І. Ловитва вітру: поезія / І. Дем’янова, І. Потій. – Тернопіль: Воля, 2007. – 264 с.

Ця книга – своєрідна новація – літературний тандем поетів, творчість яких різниться за стилем, але суголосна за сприйняттям світу. Автори пішли на певний експеримент, не підбираючи віршів-перегуків, не дроблячи збірку на розділи. Як нестримно й парадоксально плине життя, в котрому всі принади й усі клопоти не що інше, як ловитва вітру, так довільно скомпонована ця збірка, що сприймається цільно й неординарно.

 

 

 

 

 

 

 

 


 

Іван Потій Надія: вірші. – Тернопіль: Воля, 2003. – 64 с.

Іван Потій пише на зламі особистого та всеохопного, має здатність у повсякденних проявах буття прозирати “сокровенний замисел Творця”, віднаходить у них те, що спонукає “підняти душу із колін”, а чи пізнати її глибини.

 

Роман Росіцький народився у селі Малий Кунинець (нині Вишнівецька селищна територіальна громада Кременецького району) на Тернопільщині (1965). Після закінчення десятирічки працював колгоспним художником, навчався у радіошколі ДТСААФ, служив у війську, закінчив філфак ТДПІ, вчителював у школах сіл Ярчівці, Розгадів, Годів. З 1993 року перейшов з кочового на осіле життя у школі №1 м. Зборова.
Друкувався в періодиці («Літературна Україна», «Освіта», «Освіта України», «Молодь України», «Вітчизна», «Дніпро», «Український фантастичний оглядач», «Наука і суспільство», «Стежка», «Малятко», «Барвінок», «Пізнайко», «Однокласник», «Интересная газета», «Експрес»), у колективних збірниках «Тернопілля-95», «Подільська толока», «Освітянська скриня», «Самоцвіти», «Мої улюблені вірші», «Від крижинки до краплинки», «Веснянка», «Все починається з мами», «Дві кізочки». У співавторстві з дружиною Іриною Росіцькою видав чотири збірники сценаріїв шкільних свят («Сьогодні свято», «На шкільних меридіанах», «Гумор та приколи сучасної школи», «Гумор та приколи сучасної школи – 2»). Автор методички «Образотворче мистецтво. 5-7 класи. Поради вчителя-практика», книжечки дитячих віршів «Прудкі вітерці», збірника фантастичних оповідань «Місія», книжки оповідань для дітей «Мешканці Старого Двору».

Результат пошуку зображень за запитом
Росіцький, Р. Киця-мандрівниця зі Старого Двору: для дошк. та мол. шк. віку / Роман Росіцький; худож. Р. Росіцький. – Київ: АВІАЗ, 2015. – 48 с.: іл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Росіцький, Р. Лук Нічної Громовиці: повість-казка: для сер. шк. віку / Роман Росіцький; худож. Оксана Мазур. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2015. – 234 с.: іл.

Чого бракує тринадцятирічному під­літкові, як то кажуть, для пов­ного щастя? Сенсорної «труби», крутого ноутбука, мерседеса останньої моделі? А може, життя втрачає сенс без любові і турботи батьків, доброти бабусі й дідуся, вірної подруги? Або – вічної і неповторної природи, яка відкриває всі свої скарби, якщо ти не ледар і не варвар? Не зайвою буде й дрібка фантазії. І непереборне бажання змінювати світ на краще. Не віриш? Читай!

Результат пошуку зображень за запитом
Росіцький, Р. Мешканці Старого Двору: для дітей дошк. та мол. шк. віку / Роман Росіцький; худож. Катерина Іванова. – Київ: АВІАЗ, 2012. – 48 с.: іл.

Росіцький, Р. Прудкі вітерці: для дошк. та мол. шк. віку / Роман Росіцький; худож. Анастасія Мельник-Маньковська. – Київ: Київська правда, 2008. – 10 с.: іл.

Петро Сорока народився 6 січня 1956 р. у с. Грицівці Збаразького району (нині Збаразька міська територіальна громада Тернопільського району) Тернопільської області. Письменник, літературознавець, редактор, науковець. Після закінчення місцевої восьмирічки (1971) вступив у Кременецьке медичне училище, яке закінчив 1975 року. Працював за фахом, служив у війську (1976-1978). Закінчив філологічний факультет Тернопільського педагогічного інституту (1986, нині – національний університет).
Кандидат філологічних наук (1994), доцент кафедри літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка (з 2001 року).
Працював у Збаразькій районній газеті “Колгоспне життя” (до 1990) і рухівському “Гомоні” (1990-1993). Опублікував десятки монографій і статей в українських і закордонних виданнях. Співзасновник і видавець журналу “Сова” (1999), альманаху “Курінь” (1992), газети “Дзвони Лемківщини” (1994—1999), видавництв “Пегас”, “СорокаА”.
Член Національних спілок письменників (1995) та журналістів України (1987). Член міжнародного ПЕН-клубу (2002).
Лауреат літературно-мистецьких премій: міжнародних “Слово України” (1994), “Тріумф” (2002), всеукраїнських ім. В.Сосюри (2005), ім. Братів Богдана і Левка Лепких (2005), ім. Г. Сковороди (2009), ім. Р. Федоріва (2010).
Видані книги:
“Секрет довгожителя” (1988), “Горобці про літо мріють” (1989), “Сповідь сатирика” (1991), “Крона роду” (1994), “День чудес” (1995), “Чернігівська січ” (1998), “Сповідь сльозою”, “На ясні зорі Запорожжя” (обидві – 2000), “Пам’яті навперейми” (2001), “Душа при свічці”, “Найкраще помирати в понеділок” (обидві – 2002), “Рік подвійних райдуг” (2003), “Голос із притвору” (2004), “Пригоди кота Патріка” (2005), “Денники 2004-2005” (2006), “Застиглий вогонь” (2007), “Натщесерце” (2009), “Маленькі секрети щастя і успіху”, “Таємниці краси та любові” (обидві – 2010). Помер 5 червня 2018 р., похований смт. Петриків.
       Сорока, П. Ладан осені: вірші / П. Сорока. – Астон, 2011. – 104 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сорока, П. Дух і форма, або Іван Мердак / П. Сорока. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2005. – 125 с.

Монографічне дослідження присвячене творчості талановитого художника і скульптора Івана Мердака, самобутній доробок якого належить до найбільш оригінальних, вагомих і цікавих мистецьких з’яв в Україні. У полі зору дослідника — скульптурні цикли “Наші предки”, “Київська Русь”, “Просвітителі” тощо і малярський набуток митця.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сорока, П. Душа при свічці (Діяріюш Федора Жученка) / П. Сорока. — Тернопіль: Джура, 2002. — 160 с.

В основі цього твору — історичні події кінця XVI — поч. ХVІІ століття. Автор по-новому висвітлює драму, що розігралася в Батурині, коли уже літній гетьман Іван Мазепа закохався в юну Мотрю Кочубей.
Розповідь стилізовано під діяріюш полтавського полковника, і в його основі старовинні перекази, що збереглися в родині Жученків. Серед героїв твору такі історичні постаті як Самуїл Величко, Василь Кочубей, Іван Жук, його син Тимофій, поети Данило Братковський, Іван Величковський, “зацні козаки”, згадувані у стародавніх літописах Юшка Гаврилів, Карпо Матвіївець та багато інших.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сорока, П. Секрет вічності, або Ліра і терни: Десять етюдів про Бориса Демківа / П. Сорока. — Тернопіль: Джура, 2000— 100 с.

Монографія присвячена відомому українському поетові Борисові Демківу. Автор розкриває самобутність митця, його внесок в українську літературу, обґрунтовуючи слушність відомого звання «шістдесятника з відчутним галицьким акцентом», як назвали поета критики. Проаналізовано книги «Сувора ніжність», «Символи», «Крило зорі», «Червоне мовчання», «Ораторія лісу» та інші, що побачили світ у різні роки. Особливу увагу приділено також жанрово-тематичним особливостям збірки «Контрасти», що була заборонена і розсипана у металі в період так званого «закручування гайок». Творчість Бориса Демківа розглядається в контексті загального українського літературного процесу, оскільки, на переконання автора, без такої цілісності об’єктивне та виважене поцінування літератури неможливе.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сорока, П. На ясні зорі Запорожжя: повість / П. Сорока.  Тернопіль: Джура, 2000. — 96 с.

В основу цього гостросюжетного і пригодницького твору лягли історичні оповідання про давній і славний козацький рід Жученків, а також цікаві перекази, що збереглися в родині відомого поета Яра Славутича. Зокрема про Івана Жука, що залишив на початку ХУІІст. рідне Покуття, яке входить у сьогоднішню Тернопільську область, і осів на сході України. Цей славний і мужній козак був змушений залишити свій “городок Жуків” (правдоподібно мале село) через релігійне переслідування поляками “православних християн”. Охоплений вогнем святої ненависті, він відтяв трьом фанатичним ксьондзам голови (за деякими переказами, ще й “біскупові”!) та з двома синами — Тимофієм і Федором — подався на Січ.
Використавши ці історичні факти, автор творчо домислює їх у повісті, белетризувавши оповідь відповідно до вимог жанру.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сорока, П. Найкраще помирати в понеділок : денники 2001 р. / П. Сорока— Тернопіль: Джура, 2002. – 172 с.

Це третя книга художніх денників-нічників Петра Сороки (дві попередні «Сповідь сльозою» (2000), «Пам’яті навперейми» (2001), що розкриває складний внутрішній світ людини наприпочатку нового тисячоліття. Це книга роздумів, візій, ілюзій і подій, що залишають неперебутній слід в душі митця.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сорока, П. Пам’яті навперейми / П. Сорока. — Тернопіль: Джура, 2001. — 104 с.

Це насамперед книга про себе, у ній багато сповідального, переломленого крізь призму сльози, тут відбита моя душа, спіймані у щасливу хвилину думки і сподівання. А ще візії, медитації, алюзії — все, чим наповнене життя кожної людини. Подекуди вкраплював фрагменти листів відомих письменників, поетів, видавців, просто небуденних людей, доцільність чого, сподіваюся, доводити не треба. Можливо, не позбавлені інтересу і описи деяких подій, зустрічей і розмов.
Дотримуюся думки, що письменник тільки пише, але душу в його текст вдихає Господь. Чи є душа в цієї книги, сказати може тільки читач.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сорока, П. І. Сповідь сатирика: гумор і сатира. / П. І. Сорока. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1990. — 78 с.

У книжці зібрано низку пародій на твори відомих сучасних прозаїків та поетів, а також класиків української і світової літератури. Автор поставив за мету не висміювання недоліків окремих літературних творів, а імітацію стилю того чи іншого письменника.
Окремий розділ складають гуморески, жарти та іронізми.

 

 

 

 

 

 

 

 


   

Сорока, П. Я так люблю: інтимна лірика / П. Сорока. – Збараж: Медобори, 1991. – 30 с.


Сорока, Петро Іванович.
Мандри реп’яшка Чіпа [Текст] : казка для дітей будь-якого віку / П.І. Сорока ; літ. ред. І. Атаманюк ; худож. Т. Тищенко ; обкл. В. Нехай. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2018. – 24 с.

Ця казка про незвичайні пригоди сміливого реп’яшка Чіпа, який мав велику мрію — побачити світ. Завдяки винятковій наполегливості та сміливості наш герой втілив її у життя.
Історія Чіпа переконує, що велика і справжня мрія завжди збувається. Хутчіш перегорніть сторінку, і ви помандруєте з Чіпом за море, переживете багато хвилюючих пригод і цікавих знайомств.


Сорока, Петро Іванович.
Це було у Дивограді [Текст] : весела дитяча казочка : для дітей дошк. та мол. шк. віку / П. І. Сорока; літ. ред. О. Давидова, Л. Олійник , худож. А. Таращенко ; обкл. В. Нехай. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2018. — 16 с. 

У казці розповідається про незвичний турнір, який від­бувся в казковому краї Дивограді, де дотепний правитель Слон захотів визначити, у кого з тварин найбільше ніг. Про­понована книжка не лише розважає, а й знайомицть читачів зі світом природи.

Не знаєш гасла – боронись!
Освячений держу я спис.
Я попіл бороню батьків,
Героїв славу, честь борців.

Оксана Лятуринська
Вона одна із найвидатніших жіночих постатей в українській поезії. Вагомий творчий доробок, неординарна особистість ставлять її ім’я між іменами Лесі Українки та Ліни Костенко. Працюючи чи то над скульптурою, чи накладаючи фарби на полотно, чи орудуючи словом, авторка завжди вкладалася в ті форми, які диктував задум і мала свій власний стиль… Закинута на чужину, не змогла пристосуватися до англо-саксонського світу і все життя тужила за Україною й творила для неї, але щойно тепер її твори повертаються до життя; і разом із тим починається її життя в Україні.
Оксана Зінаїда Лятуринська — українська малярка, скульпторка, письменниця, поетка і громадська діячка.
Народилася 1 лютого 1902 року на хуторі Ліски (нині село Хоми (Збаразька міська територіальна громада Тернопільського району) біля Вишневця (звідси один з псевдонімів — Роксана Вишневецька. Батько Михайло Лятуринський служив офіцером російської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна Лятуринська походила з родини німецьких колоністів. Оксана мала шестеро сестер і братів: Олександра, Антоніну, Гната, Івана, Марію і Федора.
Від початку 1920-х років навчається в Кременецькій приватній українській гімназії імені Івана Стешенка. Ймовірно тут Оксана Лятуринська здійснила перші поетичні спроби, публіковані в гімназійному альманасі «Юнацтво», що виходив за редакції Уласа Самчука.
По досягненні двадцятиліття, Оксанин батько вирішив видати її заміж за нелюба, старого парубка, але багатого селянина з Колодного. Та вона не змирилася з деспотичним рішенням батька і втікла з дому до родичів Кіщунів, що жили в недалекій Катеринівці. Ті допомогли їй грішми і Оксана виїжджає до брата Івана в Німеччину.
Не маючи дозволу на проживання у 1924 році Оксана Лятуринська опиняється в Празі у Чехословаччині. Активно включається в громадське і культурне життя української еміграції. Співпрацює в Союзі українок. Знайомиться з поетами-емігрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою і Олегом Ольжичем.
Навчається на філософському факультеті Карлового університету, в Українській студії пластичного мистецтва, Чеській високій художньо-промисловій школі.
Багато працює, зокрема в галузі скульптури. Бере участь у ряді виставок, зорганізованих у Лондоні, Парижі, Берліні, здобуває визнання як майстер скульптурних портретів. Створює Пам’ятник полеглим воякам УНР у Пардубіце[1] (1932), погруддя Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця. Кілька виконаних Оксаною надгробків можна оглянути на празьких цвинтарях.
Друкується в часописах Літературно-науковий вістник, «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. Ранні поезії Оксани Лятуринської вирізнялися лаконізмом, стислістю форми, зачіпали теми української минувшини і міфології. У Празі з’являються її збірки «Гусла» (1938) і «Княжа емаль» (1941) присвячена пам’яті поета Юрія Дарагана.
Життя в еміграції було складним, сутужним. Дошкуляла ностальгія. Лише два рази Оксані Лятуринській вдалося вирватися на батьківщину, у 1927 році і під час Другої світової війни, коли вона навідалася до родичів Кіщунів у Катеринівку.
Доля родини Лятуринських склалася трагічно. Після «визволення» брат Оксани Федір Лятуринський був замордований совєтами в Кременецькій тюрмі. Його донька Наталя померла там же ж, не витримавши НКВДистських тортур. Репресовану сестру Марію разом з трьома маленькими донечками депортували до Казахстану, де вона померла з голоду. Доньок врятували людяні казахи, дали їм хліба і притулок. Нині вони мешкають у Вроцлаві. В Україні лишилися далекі родичі по лінії сестри Антоніни.
У роки Другої світової війни Оксана пережила загибель частини своїх творів. Після війни опинилася в таборі для переміщених осіб Ашафенбурзі в Німеччині, з 1949 року на еміграції в США. За допомогою Союзу українок оселяється в Міннеаполісі. Там поринає в громадську і творчу працю, створює ряд нових скульптурних портретів, пише поезії. Видає збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів для дітей «Бедрик» (1956). З’являється друге видання «Княжої емалі» (1956), що включає також збірку «Веселка». Бере участь в діяльності Об’єднання українських письменників «Слово». Одна з перших підписала статут цього товариства (1957). Дописує до літературного збірника «Слово», що виходить в Канаді.
Ще під час мешкання в Празі Оксана Лятуринська почала втрачати слух. В США вже не допомагав навіть слуховий апарат.
Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Могила Оксани Лятуринської знаходиться навпроти могили приятеля по літературі і по ідеях Євгена Маланюка.
У 1983 році на кошти зібрані організацією Союзу українок Канади видана книга «Зібрані твори» Оксани Лятуринської. В передмові до книги, видатний мовознавець і історик літератури Юрій Шевельов відзначав:
«Лятуринська має не тільки свій стиль, а і свій світ. І більше: вона має гармонію в своєму світі, і то гармонію, не куплену ціною оминання недогідного».

    Чернихівський, Г. Оксана Лятуринська: життя і творчість / Г. Чернихівський, В. Чернихівська; наук. ред. О. Василишин. – Кременець-Тернопіль, 2002. – 289 с.: іл.

Монографія “Оксана Лятуринська. Життя і творчість” – перше багатопланове дослідження про видатну українську письменницю, скульптора, графіка, писанкарку. Уродженка волинського хутора Ліс, що на Кременеччині, майже 50 літ жила в еміграції, останні двадцять – в м. Міннеаполіс, США.
Українська критика ставить поетесу на друге місце після Лесі Українки. І це справедливо. Адже вона написала прекрасні поетичні та прозові твори, які вважаються своєрідним еталоном. Незгладний слід залишила й на ниві мистецтва.
У пропонованій праці подано огляд джерел та літератури, висвітлюється життєвий і творчий шлях письменниці, її багата й різноманітна літературно-мистецька спадщина.
Книга ілюстрована світлинами. Подані бібліографія та іменний покажчик.
Монографія слугуватиме літературо- та мистецтвознавцям, учителям, студентам, усім, хто цікавиться надбаннями української культури XX століття.

 

 

 

 

 


Лятуринська, О. Знаю казку: вірші, оповідання: [для дошк. та мол. шк. віку] / О. Лятуринська; упоряд., передм. Р. П. Радишевського; худ. О. І. Кошель – К.: Веселка, 1995. – 96 c.: іл. – (Нашого цвіту – по всьому світу).

Книжку склали кращі дитячі вірші та оповідання Оксани Лятуринської. Вона вважала одним з основних завдань своїми творами наблизити дитину до природи, розкрити її найпотаємніші таємниці. Творчу уяву письменниці потужно живила чарівлива природа і культурно-історичне минуле Волині, де пройшли її дитинство і юність.

 

Марія Антонівна Кремінярівська (з дому Цимбалюк, у за­міжжі Кавун; 20. 10. 1902, м. Почаїв, Кременецького району (нині Почаївська міська територіальна громада Кременецького району) – 03. 01. 1999 (за іншими даними 04. 12. 1998), м. Ошава, Канада) – письменниця, гро­мадська діячка. Закінчила у м. Кременець українську гімназію (1921), торгівельно-кооперативні курси. Авторка 3-х книг під загальною назвою “Оповідання про Надюсю”; прото­тип героїні – донька Надія. Із них вийшли дру­ком у Кременці “У рідному місті” (1936) та “Надюся у Львові” (1938). 1939 Кремінярівську заарештували органи НКВС; 1940-47 відбувала ув’язнення в .Казахстані. Повернувшись (1947) до Кременця, працювала бухгалтером. 1949-53 – на спецпоселенні у Красноярському краї (нині РФ). Після по­вернення – на різних роботах. 1975 виїхала до Австралії, згодом – до Канади. Проживала у м. Ошава поблизу м. Торонто. Видала автобіогафічну кннигу “Вівці, вовки і люди” (Торонто, 1989), до якої окремими розділами увійшли “Оповідання про Надюсю”; інші розділи – “У тюрмі”, “Ла- гер”, “Додому! Додому!” Реабілітована 1989 року.

  Кравчук Володимир Ярославович народився 10 листопада 1960 р. у с. Добромірка Збаразького району (нині Збаразька міська територіальна громада Тернопільського району) Тернопільської області. Поет, журналіст, літературознавець, редактор.
Закінчив школу, лікувальний факультет Кременецького медичного училища, Харківський міжнародний фінансово-економічний інститут (2007). Служив в армії. Працював за фахом у Тернополі, редактором районної газети “Народне слово”. Нині – на творчій роботі. Вірші, статті, оглядові рецензії опублікував в Україні й зарубіжжі.
Член Національних спілок журналістів (1998) та письменників України (1999). Лауреат літературних премій імені І. Блажкевич (2000), імені В. Вихруща (2001) та журналу “Літературний Тернопіль” (2010), дипломант італійського часопису “Нові дні” (2006). Упорядковує, редагує і видає в Збаражі літературно-мистецький альманах “Рушник”.
Видані книги:
“Сніголом” (1990), “Казки Медоборів” (1993), “Як сніжок промок” (1995), “Зграя чорних лебедів” (1996), “Кладка через повінь” (1997), “Зіниці розплющених вікон” (2000); для дітей: “Ліниві чоботи” (2003), “Для дівчаток і хлоп’ят вузлик віршиків до свят”, “Схудла баба Снігова” (обидві – 2010), аудіоальбом “На цій землі” (у співавторстві, 2003), навчальний посібник “Патріотичні мотиви у творчості Яра Славутича” (1998), есей “Подорож в літературу” (1995), “Фата розлуки” (2005), “Спопеліле озеро” (2010).

Кравчук, В. Я. Сніголом: поезії / В. Я. Кравчук. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1990. — 64 с.
«Сніголом» — перша збірка поета з Тернопільщини. Цей своєрідний щоденник душі приваблює широтою тематики, багатством змісту, жанровою різноманітністю. Автор гостро відчуває свою причетність до отчого краю, родового коріння, вірші позначені вболіванням за долю народу, рідної землі. Чимало поетичних рядків присвячено красі природи, відродженню істинної моралі, чистоті кохання. Окремим розділом подані вірші для дітей, багаті на звукові інтонації, мальовничі барви.


Кравчук, В. Спопеліле озеро: вибране / В. Кравчук; ред. В. Барна. – Т.: Терно-граф, 2010. – 108 с.
Про поетичну збірку вибраних творів поета і літературознавця, члена НСПУ Володимира Кравчука “Спопеліле озеро” висловила свої враження письменниця Жанна Яськів-Юзва із Підволочиська. Вона так окреслила тематичну палітру книжки: “Не втишує свою ходу час, “сміється онукам”, “підростає в небі журавлем…”

 

 Галина Гордасевич (31. 03. 1935. м. Кременець (нині Кременецька міська територіальна громада Кременецького району) – 11. 03. 2001, м. Львів, похована у м. Кременець) – письменниця, публіцист, громадська діячка. Член НСПУ (1983). Лауреат літературного конкурсу “Шістдесятники” (1996). Премії ім. О. Біленького в галузі критики й ім. В. Марченка в галузі публіцистики (1997). Почесна відзнака-хрест “За заслуги в боротьбі за волю України” від Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих, орден “За вірність” ім. В. Стуса від товариства “Меморіал” (посмертно). Заарештована 20 травня 1952. Засуджена на 10 років позбавлення волі за “антирадянську агітацію”. Звільнена в грудні 1954. Працювала на будовах Донбасу. Закінчила Літературний інститут у Москві (1971). Автор низки критичних і публіцистичних статей, поетичних і прозових збірок, серед них “Веселки на тротуарах” (1966), “Відцвіла шипшина” (1974), “Наречена сонця” (1976), “Слід зірниці” (1989). “Вибране сином” (1999), “Рядок з літопису”, “Ера України” (обидві – 2000), “Степан Бандера: людина і міф”, “Соло для дівочого голосу”, “Сонце, вітер і жінка”, “Ішла весна по місту” (усі – 2001), “Українка в світі” (2002). Гордасевич – співорганізатор на Донеччині товариства української мови, НРУ, “Меморіалу”. Не раз відвідувала Тернопільщину, зокрема провела творчі зустрічі з громадськістю Тернополя та Кременця у квітні 1995.

Гордасевич, Г. Відцвіла горобини: повість та оповідання / Г. Гордасевич. – К.: Радянський письменник, 1974. – 179 с.

У центрі повісті «Смак осіннього яблука» — Оля. Це активна, залюблена в життя дівчина.

Письменниця показує свою героїню духовно сильною, стійкою, здатною впливати на інших, незважаючи на власну тяжку недугу. Життєвий приклад Олі кличе до боротьби зтруднощами,  до вироблення в собі стійкості, незрадливості — рис, необхідних кожній людині.
Цікаво написані оповідання, що ввійшли до цієї книги.

Гордасевич, Г. Л. Двадцять років і один день:  повісті / Г. Гордасевич.—  Донецьк: Донбас, 1985,— 152 с.
До книги української письменниці увійшли повісті, в яких порушуються морально-етичні проблеми, показуються наші сучасники у праці, в побуті, в боротьбі за високі принципи моралі. Твори позначені сюжетною пружністю» відзначаються глибоким проникненням у психологію героїв.
До 50-річчя автора.

 

Гордасевич, Г. Л. Письма к другу: публицист. эссе / Г. Гордасевич. — Донецк: Донбас, 1988. — 118 с.В книге автор ведет откровенный разговор с современником о том, что волнует сегодня наше общество, затрагивает острые нравственные проблемы, указывает на то, что мешает развитию духовной культуры, перестройке.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гордасевич, Г. Л. Твій тихий дім : повість та оповідання / Г. Гордасевич. — Донецьк : Донбас, 1980.— 178 с.

Питання людської порядності, чесності, вірності людського щастя стоять у центрі уваги автора. Виходячи з ідейних, морально-етичних і естетичних позицій часу, автор намагається художньо осмислити сьогодення,  відобразити духовиий світ людини.