Джур Олександр
Джур, Олександр.
Онукам та онучкам Дажбожим [Текст] / О. Джур. — Тернопіль, 2019. — 88 с.
Наталія Лобас народилася 6 вересня 1981 року в Почаєві. Потім переїхала з батьками у Тернопіль. Навчалася в школі №11. У 1998 році поступила на філологічний факультет Тернопільського педуніверситету. З 2003-го викладає там польську мову. Першу поетичну книгу видала в грудні 2011 року.
Лобас, Наталя.
Отакі-то наші справи… [Текст] : вірші для дітей : віршики, завдання, цікаві факти, про тварин : для дітей дошк. та мол. шк. віку / Н. Лобас. — Тернопіль : [б.в.], 2012. — 31 с. : іл.
Книга для дітей у віршовій формі розповідає про смішного персонажа Шкарпетоноса та дівчинку Наталю. У жвавій цікавій поетичній формі авторка втілила позитивний вихований сюжет, продемонструвавши високу поетичну майстерність. Для широкої дитячої й дорослої аудиторії.
Лобас, Наталя.
Шкарпетоніс [Текст] / Н. Лобас ; худож. О. Чіркова. — Тернопіль : Крок, 2009. — 22 с. –
Веселі віршики про звичні домашні справи: поприбирати, поскладати речі, приготувати обід тощо. Цікаві завдання, безліч фотоілюстрацій, а також кумедні факти про тварин допоможуть малечі з користю провести час.
Для дітей дошкільного та молодого шкільного віку.
Роман Коваль народився 10 квітня 1959 року в місті Горлівка Сталінської області в родині вчителів — Надії Василівни Курило та Миколи Федотовича Коваля. Освіта вища медична (Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1981 р.). Працював лікарем-інтерном 7-ї клінічної лікарні Києва, терапевтом 10-ї клінічної лікарні міста Києва, терапевтом, старшим терапевтом і завідувачем поліклінічного відділення 7-ї (4-ї) клінічної лікарні Києва.
Помічник кореспондента Радіо Свобода Сергія Набоки (лютий 1989 — квітень 1990).
Учасник самвидаву: редактор газети «Прапор антикомунізму» (1989), член редколегії газети «Вільне слово» (1989), у 1990 році — редактор газети «Визволення», редактор газети «Нескорена нація» (08.1990 — 12.1993), від січня 1994 р. — редактор газети «Незборима нація».
Від грудня 1989 року — член Української Гельсінської спілки. У 1990—1991 рр. — член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 року — заступник голови Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України», голова ДСУ (грудень 1993 — червень 2003).
Коваль, Роман.
Історія Холодноярської організації [Текст] : історичний нарис / Р. Коваль, Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр” ; худож. оформ. О. Литвина. — Київ : Історичний клуб “Холодний Яр” ; Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2016. — 104 с. : іл. — (Отаманія ХХ століття ; Кн.8).
Витоки Холодноярської організації слід шукати в XI ст. у дружині смілянського воєводи Мирослава, в добі Богдана Хмельницького, гайдамацьких рухах XVIII – XIX століть, “Київській козаччині” середини 1850-х рр., “Чигиринській змові” й “Таємній дружині” 1870-х рр., “Чігірінскіх аграрних волнєніях” 1905-го, Українській народній обороні в добу Першої російської революції та у Вільному козацтві, відродженому одразу після Лютневої революції 1917 року, а продовження Холодноярської організації – в козацько-селянських повстаннях 1918 – 1930-х рр. проти московської комуни та її політики пограбування України, за право жити самостійним життям на рідній землі.
Рекомендовано Історичним клубом “Холодний Яр” для вивчення у вищих та середніх навчальних закладах України.
Строцень Людмила Дмитрівна, народилася 2 січня 1961 року в с. Клинини Волочиськоого району Хмельницької області. Середню школу закінчила із золотою медаллю, Навчалася на історичному факультеті Кам’янець Подільського державного педінституту (тепер Національний університет ім. І. Огієнка), що мав глибокі національні традиції ще з часів гетьмана Павла Скоропадського. У 2007 році закінчила Міжнародну школу “Несвізька академія” (Мінськ-Варшава) за спеціальністю “Охорона та використання історичних пам’яток науки і техніки”.
Працювала у школах Тернопільщини, з 1989 по 2003 рік – у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, де пройшла шлях від наукового співробітника до заступника директора з наукової роботи. Зараз працює заступником директора Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини. Член НТШ. Сфера наукових інтересів – пам’яткоохоронна справа, етнографія, фольклористика, археологія. Автор книжки про повстанські часи на Бережанщині ” Ми минемося, а спогад буде про нас”, чисельних наукових публікацій.
Строцень, Л. Д. Повстанські пісні Бережанщини [Текст] : зб. пісень патріотичної тематики, записаних в селах Базниківка, Саранчуки, на хуторі Соколиці Бережанського району Тернопільської області / Л. Д. Строцень ; упоряд. авт. – Тернопіль : Терно-граф, 2019. – 80 с. – У пісенному зб. використано репрод. картин худож. О. Шупляка, Ю. Журавля, дереворити Н. Хасевича, фот. Б. Сарчука і Л. Зубрицької із кн. А. Криштальського “ОУН і УПА на Горохівщині”. – ISBN 978-966-457-385-3.
До пісенника увійшли повстанські пісні, зібрані автором у терені, що був одним з епіцентрів повстанського руху на Тернопільщині у післявоєнний час – селах Базниківка, Саранчуки, на хуторі Соколиці, Бережанщини. Серед зібраного фольклору є авторські пісні повстанського політвиховника Івана Дубчака (“Грека”), який фіксував у піснях історію повстанського руху, цілеспрямовано популяризував їх серед місцевої молоді.
Збірник повстанських пісень сприятиме національно-патріотичному вихованню

Після закінчення навчання певний час жила за кордоном. Також викладала німецьку мову в ліцеї при ТЕІПО. Більше десяти років працює керівником відділу управління проектів у фірмі СЕ Борднетце – Україна в Тернополі. Писати почала ще в школі, а складати історії ще раніше: розповідала казки старшій сестрі, яка боялася заснути. Першими спробами пера був звичайний дівчачий щоденник, але згодом все переросло у вигадування історій. Вдома допомагають творити коханий чоловік та непосидюча доця Мая. Письменники, книги яких надихають: Астрід Ліндґрен, Туве Янссон, Тарас Прохасько, Памела Треверс, Джоан Роулінг.
«Муха, дзвоник та Різдво» – перша надрукована повість-казка Вікторії.

На маленьку Муху (яку насправді звуть Марійка) чекають незвичні зимові свята. Її бабця опиняється в лікарні, і зв’язку з нею майже немає. На Миколая серед інших подарунків дівчинка отримує дивовижний срібний дзвоник, який має чарівну силу. Хто ж їй його подарував і навіщо?
Мусі потрібно встигнути приготуватися до Різдва і до повернення бабусі, дати раду собі й котові, зграям птаства, що чомусь заполонило місто, загадковій Білій Пані, яка з’явилася невідь-звідки, і головне — розгадати таки таємницю срібного дзвоника. Без найкращої подруги Люсі і найзапеклішого ворога Андрія Муха з усім цим не впоралася б. А ще — не дізналася б, що дива трапляються і навіть найхолодніше серце може розтанути від щирого дружнього дотику.
Все це викликало підозри місцевих властей, внаслідок чого 1899р. він був на рік виключений з інституту як неблагонадійний. Був одним з організаторів виступу кобзарів-лірників на Археологічному з’їзді в Харкові (1902), фундатором першого в Росії Робітничого театру.
Водночас з арештом відбувся трус на квартирі письменника: вилучено паспорт, профквиток, конфісковано мисливську рушницю.
Літературною діяльністю, яка принесла йому справжнє, заслужене визнання, почав займатися з 1956р. Майстер у жанрі фантастики та футурології, він створив понад два десятка популярних книжок: ”Поза часом і простором”(1956), ”За чарівною квіткою”; “Шляхи титанів”(1958), “Привид іде по землі”(1959), ”Стріла часу”(1960), ”Серце Всесвіту”; ”Марсіанські зайці” (1962), “Сини Світовида”(1963), “Діти безмежжя”(1964), “Хто ти?”(1966), ”Розбиваю громи”; ”Подвиг Вайвасвати”(1967), “Чаша Амріти”(1968), “Покривало Ізіди”(1969), “Зоряний корсар”(1971).
24 жовтня 1949 р. О. Бердника було заарештовано і пред’явлено обвинувачення в тому, що ”…він систематично займався контрреволюційною пропагандою і агітацією, спрямованою на повалення соціалістичного ладу”. Верховний Суд зняв із О.Бердника звинувачення. Генріх Теодор Белль, німецький прозаїк і новеліст народився 21 грудня 1917 р. в Кельні, одному з найбільших міст Рейнської долини, у багатодітній родині майстра з виготовлення художніх виробів з дерева Віктора Белля й Марі (Германнс) Белль. Предки Белля втекли з Англії при Генріхові XIII: як і всі ревні католики, вони піддавалися гонінням з боку англіканської церкви.
Після закінчення середньої школи в Кельні Белль, що писав вірші й оповідання з раннього дитинства, виявився одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили в Гітлер’югенд. Проте через рік після закінчення школи юнак був притягнутий до примусових трудових робіт, а в 1939 р. покликаний на військову службу. Служив Белль капралом на Східному й Західному фронтах, кілька разів був поранений і зрештою в 1945 р. потрапив у полон до американців, після чого просидів кілька місяців у таборі для військовополонених на півдні Франції.
Після повернення у своє рідне місто Белль недовгий час навчався в Кельнському університеті, потім працював у майстерні батька, у міському бюро демографічної статистики й при цьому не переставав писати.
Нобелівську премію Белль отримав у 1972 році «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яка стала вагомим внеском у відродження німецької літератури».
У 1942 році Белль одружився з Анною Марі Чех, яка народила йому двох синів. Разом із дружиною Белль перекладав на німецьку мову таких американських письменників, як Бернард Маламуд і Селінджер.
На той час, коли Белль одержав Нобелівську премію, його книги стали широко відомі не тільки в Західній, але й у Східній Німеччині, навіть у Радянському Союзі, де було розпродано кілька мільйонів екземплярів його творів. Разом з тим Белль зіграв помітну роль у діяльності Пен-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він надавав підтримку письменникам, що піддавалися утискам у країнах комуністичного режиму. Після того як Олександр Солженіцин в 1974 р. був висланий з Радянського Союзу, він до від’їзду в Париж жив у Белля.
Помер Белль у віці 67 років, перебуваючи під Бонном, у гостях в одного зі своїх синів 16 липня 1985 р.
Творчість
Ранні оповідання Белля за характером схожі з оповіданнями багатьох німецьких авторів кінця 1940-х років; вони являють собою поверхові, нещадно реалістичні портрети «маленьких людей», що живуть у руїнах розбомблених міст.

Відійшовши у своєму першому романі «Більярд о пів на десяту» (1959), Белль оповідає про сім’ю відомих кельнських архітекторів. Хоча дія роману обмежена всього одним днем, завдяки ремінісценціям і відступам у романі розповідається про три покоління — панорама роману охоплює період від останніх років правління кайзера Вільгельма до процвітаючої «нової» Німеччини 50-х рр.
У 60-тих рр. твори Белля стають композиційно ще складнішими. Дія повісті «Очима клоуна» (1963) відбувається також протягом одного дня; у центрі оповідання перебуває парубок, який говорить по телефону й від імені якого ведеться оповідання; герой воліє грати роль блазня, аби тільки не підкоритися лицемірству післявоєнного суспільства. «Тут ми знову зіштовхуємося з головними темами Белля: нацистське минуле представників нової влади й роль католицької церкви в післявоєнній Німеччині», — писав німецький критик Дітер Геніке.
Темою «Самовільної відлучки» (1964) і «Кінця одного відрядження» (1966) також є протидія офіційній владі. Більш об’ємний і набагато більше складний, порівняно з попередніми творами, роман «Груповий портрет з дамою» (1971) написаний у формі репортажу, що складається з інтерв’ю й документів про Лені Пфейффер, завдяки чому розкриваються долі ще шістдесяти людей.

У тому ж році, коли Белль надав допомогу Солженіцину, він написав публіцистичну повість «Зганьблена честь Катаріни Блюм», у якій виступив з різкою критикою продажної журналістики. Це оповідання про несправедливо обвинувачену жінку, яка зрештою вбиває репортера, що оббрехав її. В 1972 році, коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баадера Мейнхоф, Белль пише роман «Під конвоєм турботи» (1979), у якому описуються руйнівні соціальні наслідки, що виникають через необхідність підсилювати засоби безпеки під час масового насильства. Спогади про ранню юність у Кельні «Що станеться із хлопчиком, або Яка-небудь справа по книжковій частині» вийшли у 1981 р.
У рік смерті Белля (1985) був виданий найперший роман письменника «Солдатська спадщина», який був написаний в 1947, однак публікувався вперше. «Солдатська спадщина» оповідає про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атлантики й Східного фронту. Попри те, що в романі відчувається деякий надрив, відзначає американський письменник Вільям Бойд, «Солдатська спадщина» є добутком зрілим і досить значним: «від нього віє вистражданими ясністю й мудрістю».
Ратушняк Оксана Василівна. Народилася 10 лютого 1985 року у місті Тернопіль.
Навчалася у ТНВК “Школа-ліцей №6 ім. Н. Яремчука”, закінчила Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, факультет педагогіки і психології.
2004-2019 р. р. працювала у редакції газети «Моя газета».
У 2011 році заснувала культурно-мистецький сайт culturno.te.ua.
З 2015 року член НСЖУ.
З 2016 року працює техніком звукозапису у Палаці культури «Березіль», куратором медіа лабораторії ПК «Березіль».
З 2016 року під керівництвом Оксани створено більше сотні аудіозаписів казок та поезії авторів Тернопільського краю.
Перші спроби у творчості були зосереджені на написанні казкових історій, зокрема, «Хмарка без дощу», «Історія крихітної зірки» та ін. Та не були виданими. З часом творчість авторки набула поетичної форми і віднайшла відгуки у серцях дітей та дорослих.
У 2019 році, в рамках проєкту «Всі Україна читає дітям», поезію авторки відібрано у видання «Перша книжка для малятка», що безкоштовно розповсюджуватиметься у складі «бебі-боксу» для усіх родин новонароджених малюків у пологових будинках України.
У 2020 році вийшла перша збірка дитячої поезії «Рукавиці для Лисиці».
(редактор Володимир Кравчук, поет, літературознавець, член НСПУ).
У 2021 році Тернопільська обласна бібліотека для дітей зайняла перше місце в рейтингу книгозбірень у Національній піар-акції «КОЛО читання. Книга єднає країну!», представляючи творчість Оксани Ратушняк.

Рукавиці для лисиці : вірші для ст. дошк. та мол. шк. – Тернопіль
У 1922 р. Куліш переїхав до Одеси, де працював в губнаросвіті й закінчував драму «97». 9 листопада 1924 р. в театрі ім. Франка відбулася прем’єра цієї п’єси, а у 1925 р., лише за рік після написання, «97»було поставлено в Нью-Йорку та інших містах США.
На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 р. велику групу «націоналістів», серед яких був і М. Куліш, засудили на 10 років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень, Кулішу інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М. Куліш як «особливо небезпечний злочинець»утримувався в спецізоляторі. Письменника ніхто не бачив, що призводило до появи різних чуток про його життя та смерть у таборі. Із архівних документів відомо, що в жовтні 1937 р. видатний драматург був засуджений до розстрілу.