Іващук Михайло
Народився 27 квітня 1950 року у селі Забір’я Жовківського р-ну Львівської обл.
У 1967 році закінчив Гійченську середню школу.
Журналіст, публіцист, поет, з 1980 року член Національної спілки журналістів України. У 1972 році закінчив факультет журналістики Львівського університету, нині – національний університет, у 1987 р. – відділення журналістики Київської ВПШ.
Нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України (2005 р.). У 2007 році став дипломантом Всеукраїнського конкурсу “Соціальний журналіст”.
Із 1972 р. працює у тернопільських газетах: у газеті “Ровесник” – кореспондент, завідувач відділу, відповідальний секретар; у газеті “Вільне життя” – власкор, оглядач; у газеті “Рідне село” облспоживспілки – кореспондент.
Із березня 1992 р. Михайло Іващук працює у редакції тернопільської обласної газети “Свобода”: відповідальним секретарем-літредактором, оглядачем, нині – завідувач відділу роботи рад і держадміністрацій.
Автор нарисів і статей в обласній і республіканській періодиці, колективних збірниках.
Михайло Іващук – автор поетичної збірки “День лише вдосвіта досконалий” (2003 р. “Воля”), книги життєвих спостережень “Сюжети про людські стосунки” (2008 р. “Збруч”), “Все повертається…” (2009 р. “Збруч”).
Іващук, М. Г. Сюжети про людські стосунки: із книги життєвих спостережень / М. Г. Іващук. – Тернопіль : Збруч, 2008. – 208 с.
„Сюжети про людські стосунки” – друга книга Михайла Іващука, однією із головних творчих тем якого є людина і її світ, увага до того, як ми живемо і спілкуємося, чого прагнемо і як співставляємо себе з іншими, як розуміємо чийсь біль і тривогу, особисті уподобання, як маємо навчитися бути спостережливими і відповідальними за тих, хто нам
повірив; як повинні навчитися цінувати час, відповідати на виклики долі і в нинішньому змагальному світі не заздрити іншим, а вміти знайти втіху саме у власних можливостях та здобутках і так само втішити інших.
Книга складена в основному із авторських спостережень, які були надруковані в тернопільській обласній газеті „Свобода” протягом кількох останніх років під рубрикою „Людські стосунки” і мали читацький резонанс.
Видання розраховане на школярів, студентів, усіх молодих людей, батьків, вчителів і вихователів, які чи не найперше мають бути проповідниками гармонійного міжлюдського спілкування, прагнути наповнювати його взаєморозумінням, людяністю, благородством, терпимістю, поміркованістю і на головний кут усіх стосунків ставити повагу, гідність і достоїнство людини.
Це публіцистичне видання є третім в авторському доробку і, за тематикою та стилем викладу, продовжує попередню книжку «Сюжети про людські стосунки», яка була надрукована торік, і тираж якої вже майже розійшовся.
Як і в «Сюжетах…», автор послідовно сповідує власний девіз: «Відвертість не буде ранити когось іншого, якщо це буде відвертість насамперед про самого себе». Цього разу Михайло Іващук через призму власної долі і стосунків із людьми, які поруч, відверто і детально розповідає про те особисте, що він пережив у дитинстві і що відчуває в житті, але про що, як пише у цій книжці, колись не хотів би зізнатися навіть самому собі. А йдеться про особливо делікатне і таке, що не завжди афішується, – про заїкання, яке є дуже болісною мовною вадою… Автор добре знає, як принизливо і розпачливо почуває себе людина, котра має такі розмовні труднощі, і немовби підказує, як важливо розуміти і підтримувати того, для кого будь-яка бесіда, тим більше – бесіда перед аудиторією, є неабияким випробовуванням, а то й великим стресом.
Журналіст наважився на особливу публічність: спогади, присвячені пам’яті вчителя, вперше були надруковані на сторінках тернопільської обласної газети «Свобода» під заголовком «Я за все вдячний тобі, моє непокірне в розмові слово». Автор зауважує: «Те, що я пережив, можливо, і для інших буде цікавим чи повчальним…»
У форматі окремого видання спогади,що їх автор доповнив новими деталями, озаглавлені «Повість про непокірне слово…». Михайло Іващук, який володіє життєвим досвідом та оптимізмом, на прикладі свого життя показує: із непокорою слова можна у значній мірі впоратися, якщо дуже прагнути цього, знати, як краще подолати цю непокору, і водночас мати велику силу волі відмовитися від того, що не дає шансів на поліпшення мови…
Але наскільки болючою є кожна фізична вада зокрема? Колись, в одному із журналістських відряджень, авторові випало побувати у сім»ї, до якої прийшла справжня людська драма: троє дітей є незрячими від народження, для них очі і руки – це мама… Саме незрячість визнана у світі найважчою патологією…
Привертають увагу у книжці і полемічні замітки «Уроки про людські стосунки», у яких автор розмірковує про вдячність, доброту, повагу до старших, наслідування інших, покору, інтуїцію. Журналіст пише про те, що все повертається, зауважує, що приказку «Муж і жона – одна сатана…» не завжди слід сприймати образливо…
Вміщено також рецензії на попередню книжку Михайла Іващука «Сюжети про людські стосунки».
Книга розрахована на всіх, хто прагне гармонійного людського спілкування.
Іващук, Михайло.
День лише вдосвіта досконалий : поетична зб. / М. Іващук ; 
худож. Н. Позняк. — Тернопіль : Воля, 2003. — 104с. : іл.
Хоча окремі вірші у збірці і пориваються до суспільного, але більшість звернута до особистого того, що оточує і зобов’язує до моральної і духовної роботи.