«Я вибрав до життя боротьбу і працю» (про Володимира Барвінського)
Володимир Барвінський, чиє 175-річчя відзначаємо сьогодні, належить до славетного українського роду, який представлений переважно священниками, освітньо-культурними і громадськими діячами.
За освітою юрист, усе своє коротке життя Володимир Григорович віддав українській справі. Він відомий як засновник і редактор «Діла», єдиної щоденної української газети, яка майже без перерви виходила у Львові від 1880 до 1939 року. Був автором численних статей на політичні та суспільні теми. Належав до найактивніших творців товариства «Просвіта» та «Рідна школа».
І. Франко: «Ніколи він не вдавався в ніяку партійну полеміку, але зате, де треба було тяжкої і серйозної праці, там ставав перший…
…був він ворогом всякої пустої фрази, всякого крикунства і галасливих демонстрацій, котрі розбуджують страсті і неузасаднені надії, стаються джерелом тяжких помилок і самообману…
При кождій случайності ставав він сміло в обороні економічних інтересів народних, признаючи їм основну і глибоку важність в нашім народнім житті».
Життя В. Барвінського обірвалося 3 лютого 1883 року в 33 роки (помер у віці Ісуса Христа). «Смерть, що постигла його в цвіті літ, не дозволила йому бачити плодів з того доброго сімени, котре він засіяв. Наше діло тепер – не дати змарніти і знидіти тому сімені, але плекати його старанно на потіху Матері-Руси і на славу всієї Слов’янщини…
Смерть підкосила всі ті блискучі надії. Ми стратили в нім найревнішого діятеля, найталановитішого публіциста, многонадійного писателя і єдиного в теперішніх обстоятельствах реального політика і організатора.
Тож не диво, що несподівана смерть його глибоко потрясла серця всіх русинів, що викликала такі громадні об’яви жалю і співчуття не тільки у його другів і одномишленників, але і у людей далеких, і у його противників. Всі схилили чоло перед його ідеєю, працею, чистотою характеру і великою заслугою. Похорон його стався великою маніфестацією цілого руського народу. При його свіжій могилі почулися русини братами, забули o всім, що їх роз’єдинало, а сльози, що впали на його домовину, – се були перші чисті сльози братньої любови…». (І. Франко)
Більше про славетного земляка тут:
