Сапеляк Степан

Степан Сапеляк (26. 03. 1951; за паспортними даними – 1952; с. Росохач Чортківського району (нині Чортківська міська територіальна громада Чортківського району) – письменник, публіцист, літературознавець, громадський діяч. Член НСПУ (1991), міжнародного ПЕН-клубу (1992), Української Гельсінської спілки (1987). Національна премія ім. Т. Шевченка (1993), літературно-мистецька премія ім. Братів Богдана і Левка Лепких (1995), літературна премія ім. В. Свідзинського (2002). Від 1969 навчався на філологічному факультеті Львівського університету; 1973 перебував під слідством як учасник молодіжної підпільної групи, яка вночі 22 січня 1973 на честь річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР розклеїла в м. Чортків антирадянські листівки і вивісила жовто-блакитні прапори. Засуджений на майже 10 р. позбавлення волі; до 1981 перебував в ув’язненні й на засланні у містах Перм і Владимир, на Колимі та в Хабаровському краї (всі нині – РФ). Потім насильно спроваджений до Східної України (Харків. обл.). Реабілітований 1991. Нині мешкає в м. Харків. Автор збірок поезій “День молодого листя” (Бельгія, 1978; нім.), “Несе Амур холодну воду” (ФРН, 1987). “Без шаблі і Вітчизни” (Канада), “З гіркотою в камені” (США, обидві – 1989). “Відлуння вцілілих строф” (Канада, 1990) та ін., книг спогадів “Хроніки дисидентські від головосіку” (2003); літературознавчих та мистецтвознавчих праць, публікацій у багатьох українських і закордонних часописах, у тому числі журналу “Тернопіль”, газети “Русалка Дністрова”. Перша збірка в Україні – “Тривалий рваний зойк” (К., 1991). Неодноразово відвідував Тернопільщину.
1 лютого 2012 року Степан Сапеляк помер.