Штокало-Пархомчук Ярослава

Ярослава Йосипівна Штокало, у шлюбі Пархомчук (нар. 26 квітня 1949, с. Хоростець Козівського району Тернопільської області, Україна) — українська журналістка, публіцистка, літераторка. Член НСЖУ (1981). Заслужений журналіст України (2016).

Закінчила факультет журналістики Львівського університету (1974).

Працювала у редакціях козівської районної газети «Радянське слово», керівниця школи журналістської майстерності; від 1981 — відповідальна секретарка, завідувачка відділу листів у редакції бережанської районної газети «Нове життя»; 1992—2011 — кореспондентка обласної газети «Свобода», вела при редакції студію юних журналістів, від липня 2011 — власна кореспондентка газети «Вільне життя плюс» по Козівському, Бережанському і Підгаєцькому районах.

Співавторка історично-мемуарного збірника «Бережанська Земля» (т. 2, 1998; т. 3, 2006), авторка новел, видрукованих у всеукраїнських виданнях, нарисів, статей та інших публікацій.

Авторка книги нарисів «Снилося жито хлопчині… (Т., 2010).

Має журналістські відзнаки і премії, зокрема:

  • Обласна премія імені Володимира Здоровеги в номінації «Журналістика» (2013).

 

Штокало-Пархомчук, Ярослава.

І щодень воскресала духом [Текст] : в пам’ять Оксани Максимишин / Я. Штокало-Пархомчук ;  літ. ред. Ж. Пархомчук-Романюк. — Тернопіль : Бескиди, 2020. — 100 с.+ 8 с. фот. 

Книга «І щодень воскресала духом», автором і упорядником якої є журналістка Ярослава Штокало-Пархомчук, присвячена пам’яті журналістки, поетки, письменниці та навчительки Оксани Максимишин із села Голгоча, що на Підгаєччині. Господь подарував їй талант, однак обділив здоров’ям – інвалід із десяти років, ця жінка мужньо несла свій хрест: трудилася в поті чола – писала, багато писала, а свої знання, як керівник гуртка «Словограй», передавала учням Голгочанської школи.

Сподіваємося, що спогади друзів Оксани, гуртківців, а також деякі твори письменниці, опубліковані в цьому збірнику, з інтересом прочитає кожен.

Видання здійснене з ініціативи Лесі Максимишин-Слободянюк та при фінансовій підтримці Івана Максимишина й Підгаєцької районної ради (голова Ірина Баран).

Авторка висловлює вдячність також Надії Волинець, Ірині Баран, Ользі Похиляк, Світлані Пилипишин, Марії Шпак.