Людмила Кірик-Радомська народилася 12 червня 1948 р. у с. Вовча Гора, нині Хмельницького району Хмельницької області в сім’ї службовців. Поетеса, лікар. У 1966 р. закінчила середню школу в с. Чорний Острів, нині Хмельницького району, в 1973 – Тернопільський медичний інститут (нині – державний університет). Працювала лікарем 1 -ої і 2-ої міських лікарень у Тернополі. Під час роботи у 1975 р. важко захворіла і в 1980 р. вийшла на пенсію у зв’язку з інвалідністю. Останні десять років життя була прикута до ліжка. Була членом обласного літературного об’єднання “Сонячні кларнети”, друкувалася в обласних газетах “Ровесник”, “Вільне життя”, “Русалка Дністрова”, “Селянська доля”, “Свобода”, журналах “Тернопіль”, “Радянська жінка”. Окремі поезії Л. Кірик-Радомської покладені на музику.
Член Національної спілки письменників України з 2003 р.
Померла 28 квітня 2005 р. Похована у м. Тернопіль.

Видані книги:

“Неспокій” (1991), історичний роман-дилогія у віршах “Химерна доля” (1994), “Наодинці із собою” (1999), “Порубіжжя” (1999), “Казка про Капкана-Іклана і хоробрих друзів”, “Кілька днів літа: Оповідання”, “Сільські пристрасті” (усі – 2001).


Людмила Кірик-Радомська Наодинці із собою: поезії / Людмила Кірик-Радомська. – Тернопіль: Поліграфіст, 1999. – 101 с.

До цієї поетичної збірки Людмила Кірик-Радомської – увійшли вірші, написані в різні роки. Раніше вони ніде не друкувалися, за винятком кількох, надрукованих у “Русалці Дністровій”. І хоч відрізняються за змістом, але єднає їх щирість, сила почуттів і яскравість образів. Все це не залишає байдужим читача: хвилює, захоплює його, примушує замислитись над змістом людського життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кірик-Радомська, Л. А Неспокій: поезії / Людмила Кірик-Радомська. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1991. – 83 с.

Це перша поетична збірка людини нелегкої долі. Прикута важкою хворобою до ліжка, Людмила Кірик-Радомська знайшла в собі сили творити художнє слово. її вірші-роздуми приваблюють щирістю і філософським осмисленням життя, багаті точними спостереженнями, неповторною образною системою. До збірки увійшла також поема «Нова віра, або Як Володимир Русь Хрестив».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кірик-Радомська, Л. Сільські пристрасті: новели / Людмила Кірик-Радомська. — Тернопіль: Збруч, 2001. — 104 с.

Сільські пристрасті — перший прозовий твір поетеси Людмили Кірик- Радомської. До цього вийшли в світ: збірка поезій «Неспокій», 1991 рік; перша книга історичного роману у віршах «Химерна доля», 1994 рік; друга книга історичного роману у віршах «Химерна доля», 1999 рік; збірка поезій «Наодинці із собою», 1999 рік.
Історії, описані у цій книжці, цілком достовірні. Автор лише зробила деякі доповнення і змінила прізвища героїв. Минуле в них тісно переплітається із сьогоденням. Майстерно написані новели викликають різні почуття. Через те, що складним і неповторним є людське життя, з його, часто, трагічними і комічними сторінками. Але, навіть сміючись над вчинками героїв, відчуваєш співчуття до цих простих сільських людей, які, тяжко працюючи, мають не так багато радощів у житті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кірик-Радомська, Л. Химерна доля: історичний роман у віршах / Людмила Кірик-Радомська; ред. Б. В. Проник. — Тернопіль: Тернопіль, 1994. — 165 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кірик-Радомська Л. Химерна доля: історичний роман у віршах: кн. 2. / Людмила Кірик-Радомська. — Тернопіль: Збруч, 1999. — 164 с. 

Перша книга історичного роману у віршах “Химерна доля “поетеси Людмили Кірик-Радомської побачила світ у 1994 році.
Друга книга під назвою “Порубіжжя”, є продовженням цього роману. У ній зображено життя козаків, їх боротьбу проти татарських орд на півдні України на початку XVI століття.
Тут ми знову зустрічаємось з улюбленими героями: Остапом Гонтою, красунею Даринкою, козаком Карпом Маслом і його жінкою Галиною. Знайомимось з Черкаським старостою Дашкевичем — активним організатором козацтва і водночас захисником інтересів короля Жигмонта І та іншими персонажами твору.
Книга написана натхненно, просякнута ідеями гуманізму, любові до рідної землі, до свого народу.

 Мирослава Іванців народилася 20 червня 1961 року у Тернополі. Закінчила середню школу № 3. Вищу освіту здобула у Львівському державному університеті імені І. Франка. Свої твори друкувала у газетах «Голос України», «Наше слово» (Польща), журналах «Київ», «Дніпро», «Дзвін», «Вітчизна», «Тернопіль», «Дивослово», «Загорода» (Польща), альманасі «Вітрила», щорічнику «Тернопілля», антології української поезії «Золотий гомін» та ін.
Випустила збірку віршів «Я так довго мовчала» («Молодь», 1996), дитячу книжку «Тарантас» («Веселка», 1998). Закінчила курси іноземних мов у Москві й отримала фах перекладача з англійської мови.
Мирослава Іванців виступає як поетеса, перекладач, публіцист. Живе і працює у Тернополі.

Іванців, М. Алегорії літа / Мирослава Іванців; ред. А. Мойсієнко; худ. А. Барна. – Тернопіль: Лілея, 2001. – 44 с.

Увага до душевних колізій, глибинність переживань, тривожні пошуки майбутньою — основні теми поетичної палітри третьої збірки української поетеси Мирослави Іванців «Алегорії літа». Спроба автора збагнути і передати рідною мовою одне з найскладніших явищ американського романтизму — поезії Емілії Дікінсон — стирає межу узвичаєного сприйняття, робить книгу оригінальною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Іванців, М. Тарантас: вірші: для мол. шк. віку / М. Іванців; ред. Н. В. Кир’ян; худ. Л. Г. Гончарова. – К.: Веселка, 1998. – 13 с.: іл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Іванців, М. П. Я так довго мовчала: поезії / М. П. Іванців; передм. А. Мойсієнка; ред. А. Мойсієнко. – К.: Молодь, 1996. – 48 с. (Перша книжка поета).

Як цілком зрілий, самобтній автор приходить до читача вже у своїй першій книжці тернопільська поетеса Мирослава Іванців. Вона прагне філософського осмислення життя рідного народу, його минулого і сьогодення, проймається глибокою пошаною і любов’ю до кревної землі, до своїх родовідних коренів. Молодій поетесі вдається перелити у словах свої найпотаємніші глибокі переживання, біль і радість жінки, подруги, матері, коханої. Емоційна насиченість і щира сповідальність у віршах про кохання звучать чисто, світло і схвильовано. Манера її письма відзначається конкретністю метафори, гнучкістю і пластичністю інтонацій, увагою до багатства мови.

Дігай (Романова) Тетяна Іванівна  народилася 6 листопада 1944 p. у м. Тернопіль. Поетеса, літературний критик, педагог. Член Національної спілки письменників України (2008), член НСЖУ (2007). Закінчила Тернопільське музичне училище ім. Соломії Крушельницької (1965), Донецьку державну консерваторію (1970, нині – Національна академія мистецтв). Від 1970 до 2001-го працювала у Тернопільському музичному училищі ім. Соломії Крушельницької на посадах викладача фортепіано, завідуючої відділом, заступника директора з виховної роботи.
Почесні відзнаки: переможець конкурсу рецензій ВВС-2007, диплом обласного конкурсу “Голос серця” (2007), премія журналу “Літературний Тернопіль” за кращі публікації у галузях літературної критики і публіцистики (2008-2009 pp.). Мешкає у Тернополі. Займається творчою роботою.
Видані книги:
“Корона Афродіти” (2002), “Тетянин день” (2006), “Удвох із тишею” (2007), “Імпровізації” (2010) – поезії, “Книжкові імпресії” (2007), “Кубик Рубіка” (2008), “Метроном” (2008), “Дзеркало” (2009) – критика.
Дігай, Т. Тетянин День / Т. Дігай; передм., ред. І. Дем’янова. – Тернопіль: СорокА, 2006. – 92 с.

Поезія Тетяни Дігай наводить на думку як багато може поетеса, яка уміє почути саму себе, свій мінливий, замислений і печаллю просвітлений світ.
Ці вірші зачіпають поетичні струни людської душі, відкривають невичерпні джерела лірики, живляться теплом і світлом сонця, натхненним співом птахів, неповторними барвами квітів і трав, буянням усього живого.

 

 

 

 

 

Дігай, Т. І. Післямова: літературна критика / Тетяна Дігай. – Тернопіль: Воля, 2011. – 132 с.

Книгу Тетяни Дігай «Післямова» склали статті, що були опубліковані протягом 2010 – 2011 рр. у часописах: «Літературна Україна», «Українська літературна газета», «Слово Просвіти», «Літературний Тернопіль», «Золота ПЕКТОРАЛЬ», «Київська Русь», «Березіль», «Холодний Яр» та інших.

 

 

 

 

 

Дігай, Т. [Поезія] / Тетяна Дігай // Подільська толока: альманах. — Тернопіль: Лілея, 2004. — С. 28-29.

 

 

 

 

 

 

Дігай, Т. Моновірші / Тетяна Дігай // Подільська толока: альманах. — Тернопіль: Лілея, 2009. — С. 33-35.

 

 

Борис Демків народився 20 липня 1936 р. у м. Тернопіль. Поет, публіцист, перекладач, редактор. Член НСПУ (1967), НСЖУ (1965). Лауреат премій імені С. Будного (1974) та імені Братів Богдана і Левка Лепких (1996). Нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1986). Навчався у Тернопільській СШ № 1 та школі робітничої молоді. Закінчив факультет журналістики Львівського університету (1973, нині – національний університет). Працював диспетчером контори “Тернопільгаз”, на цілині у Північному Казахстані, методистом обласного будинку народної творчості, кореспондентом тернопільських обласних газет “Ровесник” та “Вільне життя”, керівником літоб’єднання “Сонячні кларнети” при газеті “Ровесник”, очолював відділ мистецтва обласної бібліотеки для юнацтва, завідував літературною частиною Тернопільського обласного музично-драматичного театру, відділами поезії у журналі “Тернопіль” та газеті “Русалка Дністрова”. Твори публікував у журналах “Дніпро”, “Україна”, “Вітчизна”, “Дзвін” (“Жовтень”), “Ранок”, “Київ”, “Донбас”, газетах “Літературна Україна”, “Молодь України”, “Литературная газета”, альманахах “День поезії””, “Вітрила”, щоквартальнику “Поезія”, збірках поезії, місцевій пресі та періодичних виданнях республік колишнього Радянського Союзу, а також Болгарії, Польщі.
Автор текстів пісень, до яких написали музику А. Горчинський, О. Білаш, В. Толмачов, Б. Климук, В. Подуфалий, Ю. Константинов, О. Герман, М. Облещук, Р. Стратійчук, В. Сорока, Я. Штогрин, Т. Сеньків та інші. Пісня “Квіти ромена” стала шлягером 1960—70-х, платівка з нею вийшла мільйонним тиражем у фірмі “Мелодія” (РФ, Москва). Перекладав твори з білоруської, болгарської, естонської, польської, російської мов. Зокрема, з польської переклав твори А. Міцкевича, М. Конопніцької, Т. Новака, Я. Вики, Ю. Словацького, повісті Е. Данеля “Тиждень для агента, або Написи Гете” (1986), С. Яблоковської “Одіссея з чорним котом”. Опублікував низку нарисів про відомих людей краю та видатних діячів мистецтва, рецензій на творчість місцевих літераторів. Створив чимало епіграм, пародій, іронізмів, сатиричних мініатюр. Творчість Демківа аналізували М. Ільницький, Д. Затонський, А. Кацнельсон, Л. Новиченко, Т. Салига, П. Сорока та інші літературознавці.
Помер 31 грудня 2001 р., похований в м. Тернопіль.
Видані книги:
“Сувора ніжність” (1965), “Символи” (1968), “Червоне мовчання” (1972), “Крило зорі” (1978, усі – К.), “Древо життя” (Л., 1982), “Поезії” (1986), “Ораторія лісу” (1987, обидві – К), збірка пісень “Квіти ромена” (Т., 1995), “Залишаю для Вас” (2004).


Демків, Б. М. Залишаю для вас: поезії / Б. М. Демків. —  Тернопіль: Горлиця,  2004. — 96 с.

 «Залишаю для вас» — книга відомого українського поета  Бориса Демківа, яку автор підготував ще за життя. Одначе, хоч і  пішов письменник за небокрай, проте його вірші нині йдуть до  читача уже з порога вічності. Вочевидь те, чим Борис Демків  мучився, карався, чим було переповнене його велике серце, нині  постає перед нами у повному обсязі у кількох розділах, зокрема:  «Стріла сльози», «Болючих дум летючий мій голландець…»,  «Восьме коло», «Реанімація любові» та «Тінь мадонни Літта». Із  усього творчого доробку постає знаний і не знаний Поет, який  нам засилає своє Слово, що нині уже звучить як заповіт. Борис  Демків залишає нам те, найсокровенніше, чим була наповнена  його поетична Душа упродовж особистих пошуків у царині Слова.

 

 

 

 

 

 


Демків, Б. М. Поезії / Б. М. Демків. — К.: Дніпро, 1986. — 143 с.

До збірки українського поета ввійшли кращі вірші з його попередніх видань. Ці твори приваблюють різноманітністю  тематики й пошуками свіжих образних рішень. У творчій манері  автора романтична піднесеність поєднується з медитативною  заглибленістю, зверненням до життєвої конкретики.

 

 

 

 

 

 

 

 


Демків, Б. М. Крило зорі: поезії / Б. М. Демків. — К.: Рад.  письменник, 1978. — 96 с.

   Соціально насиченим, громадянськи активним віршем поет  служить актуальним завданням нашої доби.
Провідний мотив книги — світ і людина, її обов’язок і  відповідальність за даровану землю і все на ній.

 

 

 

 

 

 

 

 


Демків, Б. М. Древо життя: поезії / Б. М. Демків. — Львів:  Каменяр, 1982. — 85 с.

     Збірка сучасного українського поета Бориса Демківа  приваблює багатством тематичного змісту і жанровою  різноманітністю, напруженістю думки і енергією вірша. Читач  прилучиться до багатого духовного світу нашого сучасника.

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Демків, Б. М. Ораторія лісу: поезії / Б. М. Демків.— К.: Рад.  письменник, 1987.— 151 с.

   Книжка українського поета співзвучна роздумам сучасників  про суттєві проблеми буття. Автор широко звертається до  сторичного досвіду людства, оспівує велич духу рідного  народу, любов і правду, красу, творчість, природу.
Манера письма поета реалістична і поєднує у собі філософську  думку з тонким ліричним натхненням.

 

 

 

 

Роман Гром’як народився 21 березня 1937 р. у с. Глушин Бродівського району на Львівщині. Літературознавець, критик, публіцист, науковець, громадський діяч. Навчався у Бродівському педучилищі. Закінчив Дрогобицький педагогічний інститут ім. І. Франка (1960, нині – університет). Учителював на Хмельниччині й Тернопільщині. Закінчив аспірантуру при Львівському університеті (1967, нині – національний). Був на викладацькій роботі у вищих навчальних закладах Донецька і Тернополя. Доктор філологічних наук (1982), професор (1983), академік АН ВШ України (1996), одночасно – професор вільного університету в Мюнхені, професор Ягеллонського університету у Кракові (1997-2000).
1988 – перший голова Товариства української мови ім. Т. Шевченка.
Народний депутат Верховної Ради СРСР (1989-1991). У 1992-1994 працював представником Президента України в Тернопільській області. Нині – завідувач кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка.
Від 1983 р. – член Національної спілки письменників України.
Нагороджений медаллю НСПУ “Почесна відзнака” (2007), лауреат премії ім. Г. Сковороди (2010). Помер 3 травня 2014 р., похований в Тернополі.

Видані книги:

“Літературно-художній образ” (1970), “Цілісний аналіз художнього твору” (в співавторстві, 1970), “Естетичне освоєння дійсності” (1972), “Естетика і критика” (1975), “Вертеп” (у 3-х томах: 1992,1993, 1994), “Давнє і сучасне: вибрані статті з літературознавства” (1997).

 

 

Гром’як, Р. Вертеп або Як я став народним депутатом СРСР і що з того вийшло…: спогад-роздум / Роман Гром’як; ред. М. М. Ониськів; худ. оформл. М. Б. Цибулька. – Тернопіль: Тернопіль, 1992. – 334 с.

Книга, яка належить перу народного депутата колишнього СРСР, а нині представника Президента України в Тернопільській області, професора Романа Гром’яка, повертає нас у вир політичної боротьби 1989—1991 рр., коли на уламках останньої в світі імперії поставали незалежні держави, в тому числі 1 суверенна Україна. Привабливість і правдивість розповіді емоційно підсилюють автобіографічні екскурси в минуле. Пропоновані публіцистичні мемуари розраховані на широке коло читачів як на рідних землях, так і в діаспорі сущих.

 

 

 

 

 

 

 


Гром’як, Р. Вертеп – 2 або У хащах влади: спогад-роздум / Роман Гром’як; ред. М. М. Ониськів; худ. оформл. М. Б. Цибулька. – Тернопіль: Збруч, 1995. – 286 с.

«Вертеп-2, або У хащах влади» — щоденникові записи проф. Р. Гром’яка з часів, коли він був на посаді Представника Президента України в Тернопільській області (1992—1994). Та йдеться у них не стільки про експеримент з Інститутом президентського представництва в областях і районах, скільки про владу й опозицію до неї за умов нерозвинутого політичного плюралізму. Враження від зустрічей з політиками і «рядовими» людьми України, США, Тайваню, історичні екскурси і паралелі, роздуми людини, яка з виру мітингової демократії потрапляє у хащі владно-бюрократичних випробувань, — все це робить нову книгу автора документом неповторного складного періоду в історії України.

 

 

 

 

 

 

 

 

Гром’як, Р. Т. Громадянськість і професіоналізм: літ.-критич. нарис. — К.: Радянський письменник, 1986.— 204 с.

У книзі українського літературознавця досліджуються процеси взаємодії критики та художньої літератури. Головна ідея нарису — розуміння критики як громадянської совісті літератури. Автор зосереджує увагу на питаннях методологічного характеру, які пов’язані з оцінкою літературних явищ і критичних праць останніх років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гром’як, Р. Т. Литература Золотого сентября: лит.-критич. очерк / Р. Т. Гром’як.— К.: Рад. пысьмэннык, 1989. — 358 с.

Очерк известного украинского советского критика и литературоведа посвящается 50-летию воссоединения западноукраинских земель в единой УССР.
В центре внимания автора — сложный процесс становления советского образа жизни на воссоединенных землях и формирования личности социалистического типа, отраженный в произведениях Ирины Вильде, И. Муратова, Г. Тютюнника, В. Бабляка, Д. Павлычко, И. Чендея, Ю. Мейгеша, Р. Братуня, Р. Иванычука, Б. Харчука, Р. Андрияшика, Р. Лубкивского, С. Пушика и др.

 

 

 

 

 

 

 

 

Гром’як, Р. Т. Слово про возз’єднання: до 50-річчя возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР. — К.: Знання УРСР, 1989. — 48 с — (Серія Література і мистецтво № 7).

У брошурі аналізуються літературні твори різних жанрів про боротьбу західноукраїнських трудящих під керівництвом КПЗУ за возз’єднання з УРСР, про становлення соціалістичного способу життя у західних областях республіки за роки Радянської влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гром’як, Р. Т. Що доведено життям: актуал. пробл. літ. і літ. критики / Роман Гром’як; ред. І. К. Пашута; худ. В. П. Мазниченко.— К.: Дніпро, 1988. — 257 с.

У книжці на багатому фактичному матеріалі досліджуються проблеми взаємозумовленого розвитку сучасної літератури та літературно-художньої критики. Автор, аналізуючи нові твори Ч. Айтматова, В. Астаф’єва, В. Белова, Ю. Бондарева, О. Гончара, П. Загребельного, М. Зарудного, Ю. Мушкетика, Б. Олійника, Д. Павличка, В. Распутіна та інших, простежує основні тенденції художнього освоєння суперечностей переломного періоду в житті країни, обговорює дискусійні моменти діалектики класового і загальнолюдського, національного та інтернаціонального в художній літературі.

ВОЛОТОВСЬКА Наталія Володимирівна (12.08.1984, м. Тер­нопіль) – лікар, художниця, літераторка, композитор, співачка. Дочка С. Лукащук-Федик. Пре­мія ім. І. Блажкевич (2000). Ґран-прі (1996, живопис), 1-і премії міжнародного фестивалю дитячого мистецтва “Чарівна книжка” (1997, 1998, живопис, графіка); 1-а премія і стипен­дія всеукраїнського огляду- конкурсу “Нові імена України” (1998, живопис); всеукраїнські премії,- грамоти, дипломи. Закінчила ТНЕУ (2006), ТДМУ (2007). Автор книжок для дітей “Наталчина абетка” (1998), збірки поезій “Слово кришталеве”, “Розп’ят­тя українського вікна” (обидві – 2002), “Дзве­нить віків коштовне скло…” (2003), “Іван Горбачевський. Спроба життєпису в прозі та віршах” (2004); видання “Дорога до вічності” (2007), “Мільйони їх, мов колосків на ниві”, “Пелюстка в сонячній росі” (обидві – 2008), “Берегиня” (2009); 30 наукових праць на медичні та економічні теми. Твори опубліковані у ЗМІ, збірки і альмана­хах. Вірші Волотовської поклали на музику М. Віятик, Л. Міллер, Р. Рудий та ін. Створила більше 50 живописів, і графічних робіт; виставки в містах Київ (1998-99), Дніпропетровськ, Тернопіль; персональна – у Тернополі (2004). Проілюстровані власні збірки й книги місцевих авторів, навчально-методичні видання.

 

Волотовська, Н. Схилюся Україні на плече: ліричні пісні / Н. Волотовська. – Тернопіль: Начальна книга – Богдан, 2011. – 20 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

Волотовська, Н. Берегиня: вірші / Н. волотовська. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2009. – 128 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Волотовська, Н. Дзвенить віків коштовне скло..: вірші / Н. Волотовська. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. – 64 с.

 

Олексій Михайлович Волков (*10 травня 1965, Тернопіль) — український лікар і письменник. Майстер детективного жанру.
Випускник Тернопільського медичного інституту. Працює хірургом в Козівській районній лікарні (Тернопільщина). Автор десяти книг. Член НСПУ.
Переможець літературних конкурсів «Золотий Бабай» (2002) та «Коронація слова» (2005), номінант конкурсу «Ґранд-Коронація» (2010). За вагомий внесок у розвиток сучасного українського гостросюжетного роману у 2013 році Олексій Волков отримав премію «Золотий пістоль».
Олексій Волков — затятий мисливець і рибалка. Після публікації перших своїх книг, свідомо перестав читати художню літературу. Телеканал «1+1» придбав права на екранізацію роману «Лікарня на відлюдді». Наприкінці 2011 року Олексій Волков заявив, що працює також над мелодраматичним романом із робочою назвою «Гра у три руки».
Романи: Виконавець (2001), Подорож у безвихідь (2003), День відбуття (2004), Амністія для хакера (2005), Переможець отримає все (2007), Лікарня на відлюдді (2008), Слід на воді (2011), Емісар (2012), Мертві квіти (2013, «Нора-друк»), кіносценарій «Лікарня», збірка оповідань «Останній крижень».

Волков, О. День відбуття: роман / Олексій Волков. – К.: Джерела М, 2004. – 288 с.

Ви любите творчість Олексія Волкова? Тоді негайно починайте читати новий роман «День відбуття». Ви ще не знайомі з творчістю Олексія Волкова? Тоді тим більше прочитайте цю книжку. Переможець другого конкурсу «Золотий Бабай», майстер інтриги, лікар і письменник, він радує нас своїм черговим романом. Усі, хто прочитав попередні книжки – «Виконавець» та «Подорож у безвихідь», солідарні в одному – на небосхилі української літератури зійшла нова зірка. Її ім’я Олексій Волков. У трілері «День відбуття» письменник повертається до містичних мотивів і, як завжди за динамічним сюжетом приховує багато загадок та серйозних питань. І кожен читач тут знайде своє. Варто тільки пошукати.

 

 

 

 

 

Волков, О. Емісар: роман / Олексій Волков. – К.: Нора-Друк, 2012. – 287 с. – (Морок).

Власнику кафе «Артист» відомо про його відмінність від решти людей. Проте він навіть не здогадується, чому потрапляє у вир зіткнення інтересів спецслужб. Опинившись у чужій країні, головний герой роману змушений грати нав’язану йому роль загадкового емісара, на якого чекають підступні пастки і карколомні відкриття. Та навіть балансуючи на краю прірви, за крок від загибелі, він вперто просувається до здійснення мрії усього свого життя …

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Волков, О. Останній крижень / Олексій Волков // Подільська толока: альманах. — Тернопіль: Лілея, 2004. — С. 85-90.

 

 Лотоцький Антін Львович (псевдоніми – А. Вільшенко, Я. Ярославенко, Лотан, Тото-Долото, А. Бей, А., Бей А. та ін.; 13. 01. 1881, с. Вільховець, Бережанського району (нині Саранчуківська сільська територіальна громада Тернопільського району) – 28. 05. 1949, м. Львів) – письменник, журналіст, видавець, педагог, громадський діяч. Член СПУ (1946). Закінчив гімназію в м. Бережани, філософський факультет Львівського університету. Від 1911 вчителював у гімназії в м. Рогатин (нині Івано-Франківська область); співзасновник товариства “Молода Січ” (1912). Від серпня 1914 – доброволець Легіону УСС; учасник підготовки видань Пресової кватири УСС: редактор часописів “Вісник “Пресової кватири УСС”, “Самопал”, “Червона калина”; автор слів Гімну Коша (1916, муз. А. Баландюка). Співпрацював із журналом “Світ дитини” (від 1919, м. Львів). 1922 повернувся до Рогатина, де 1923 із М. Угрином-Безгрішним засновник видавництва “Журавлі” та “Сині дзвіночки”, “Рогатинець”. Автор літературних обробок народних казок, легенд, історичних переказів, оповідань і повістей для дітей та юнацтва, зокрема “Цвіти з поля” (1907), “Наїзд обрів” (1923), “Казка про Шевчика” (1924), “Кужіль і меч”, “Лицар Добриня” (обидві – 1927), “Перша проща” (1933), “Мандрівки Мишки-гризикнижки” (обидві – 1934), “Княжа Галиця” (1936), “Княжа слава” (1942, перевид. 1991 у Львові) та ін.; п’єси “Коник-стрибунець” (1922), сценічних картин “В ніч на святого Миколая” (1931), “Іван і Ганнуся” (1932); поеми “Золоті ворота” (1937); кн. “Історія України для дітей” (1934), циклу оповідань із вітчизняної історії 10-14 ст. “Було колись на Україні” (кн. 1-5, 1934-37); розвідки “Тарас Шевченко в німецьких перекладах” (1914); підручника “Коротка граматика української літературної мови” (1936, 1938; співавтор), перекладів, науково-популярних, та літературно-критичних статей. У Тернополі 1991 перевидав (з вид. 1936) оповідання “Роксоляна”, 1992 – збірки “Козак Байда” (з вид. 1936) і “Чому червоних маків так багато?” (з вид. 1923); оповідання, легенди та вірші Лотоцького увійшли до збірки “Три казки” (б-ка г. “Селянська доля”, Т., 1992), читанок “Рости на щастя України-мами” (1991) і “Я дитина українська” (1993, уклали Б. Мельничук, Б. Проник), “Буде нами втішатися Україна -мама” (2000, уклав Б. Мельничук), антології духовних поезії “Богославень” (1994, усі – Т.).

 

Лотоцький, А. Л. Княжа слава: для дітей серед. шк. віку /А. Л. Лотоцький; підготовка тексту, вступ. ст. Б. 3. Якимовича; іл. П. С. Андрусіва. — Львів: Каменяр, 1991. — 232 с: іл. — Бібліогр.: с. 227—231.

Короткі історичні оповідання, талановито написані маловідомим досі юному читачеві українським письменником і вміщені в цій книзі, стануть своєрідним посібником при вивченні історії рідного краю часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Окремою книгою вони були вперше видані в 1942 році з ілюстраціями художника Петра Андрусіва — теж досі майже невідомого. Ці ілюстрації використані у виданні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лотоцький, А. Козак Байда: історичні оповідання. Стрілецька легенда / А. Л. Лотоцький; упорядники-редактори: Б. Мельничук, Б. Проник.- Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ управління по пресі, 1992. – 122 с.

До книжки вибраних творів українського письменника А. Лотоцького /1881-1949/ увійшли його історичні оповідання, адресовані насамперед юним читачам – “Смертне зілля” /з часів по смерті князя Ярослава Осмомисла/, “Три побратими” /з початків козаччини/, “Козак Байда” /про засновника Запорізької Січі/ і стрілецька легенда “Чого червоних маків так багато?”. Вони були випущені окремими книжечками в 1923-1937 роках і сучасному читачеві невідомі. У виданні використані тогочасні ілюстрації Я. Гніздовського /”Козак Байда”/ і М. Фартуха /”Три побратими”.

 

 

 

 

 

 

 

 

Лотоцький, А. Михайло-семиліток: для серед. шк. віку / А. Л. Лотоцький; передмова Н. Комар; іл. В. Дунаєвої. — К.: Школа, 2007. — 252 с.: іл. — (Хрестоматія школяра).

Короткі історичні оповідання, талановито написані маловідомим досі юному читачеві українським письменником Антіном Лотоцьким, стануть своєрідним посібником при вивченні історії рідного краю часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

Лепкий Лев (Левко) Сильвестрович (псевдоніми Зиз, Зизик. Льоньо, Оровець, Швунг, Леле, Ле-Ле, Л. Л. та ін.; 07. 12. 1888, с. Поручин, Бережанcького району (нині Бережанська міська територіальна громада Тернопільського району) – 28. 10. 1971. м. Трентон, похований у Бавнд-Бруку, штат Нью-Джерсі, США) – публіцист, поет, прозаїк, редактор, видавець, художник, композитор, громадсько-просвітницький діяч. Закінчив гімназію в м. Бережани (1907), де член гуртка “Молода Україна”, співтворець його гумористичного тижневика “Поступ” (згодом – “Муха”, “Мітла”, “Баба”, “Оса”). Від 1909 студіював теологію і право у Львівському університеті, згодом – рисунок і малярство у Краківському АКМ. Організатор хорових, драматичних, театральних гуртків, з якими виступав на Буковині, в Австрії, Німеччині. Співорганізатор (із М. Галущинським, К. Ґутковським, Г. Коссаком, К.Трильовським й ін.) “Січей” та УСС на Бережанщині. За проектом Лепкого насипана (1916) стріл, могила у с. Семиківці на Теребовлянщині, споруджено пам’ятник УСС у м. Винники на Львівщині. 1919 повернувся до Борислава, згодом – у Львів. Тут співпрацює у музичному видавництві “Сурма”; заснував і провадив літературно-мистецький театр “Співомовки” (1921-25), для якого писав пісні, гумористичні сатири. Організатор театрів ляльок “Скоморохи” та “Вертеп наших днів” (1926), які гастролювали у Галичині. Співзасновник, член дирекції і редактор (1922-39) видавництва “Червона Калина” у Львові, видавець і автор місячника “Літопис Червоної Калини”. Свої твори опубліковував у збірниках, альманахах, періодиці. Учасник літературно та концертно-музичного об’єднання “Богема” (1934-39). 1944 емігрував до Австрії, згодом до Німечинни, від 1949- в США. Упорядкував і видав збірник “140 пісень з нотами: Народний співаник”, рукопис 7-го т. “З-під Полтави до Бендер” (1955, Нью-Йорк) із циклу повістей Б. Лепкого про гетьмана І. Мазепу, дописавши останні розділи. Автор музики до пісні “Журавлі” (1914) на сл. Б. Лепкого, стрілецьких пісень, у т. ч. написаних на Тернопільщині: “Ой видно село” (1915- 16), “Бо війна війною”, “Маєва нічка”, “Колись, дівчино мила” (всі – 1916), “І снилося …”, “Казала дівчина”, “Хай живе Великий Комтур наш!” (усі – 1917), “Група “Схід”, “Ми йдем вперед” (обидві – 1919),”Ой поїхав стрілець”, “Ой був то раз веселий час”, “Ішов відважний гайовий”, “Фіалки сині”, “Несися, мій смутку”, “Прощаюсь, ангеле, з тобою”, співавтор “Гей, там, у Вільхівці” (з Р. Купчинським, 1916) та ін. Мелодії Лепкого опрацювали В. Барвінський, М. Гайворонський, М. Колесса, О. Кошиць, Н. Нижанківський та ін. Автор поезій, публіцистичних творів, мемуарів, нарисів з історії Визвольних змагань, хроніки УСС та УГА, літературно-критичних статей, фейлетонів та ін., сценічної картини для дітей “Сон Івасика” (1922), драматичних творів “Після равту”, “Легенда про заснування Львова”, “Сталін і Мишуга”, “Різдвяний вертеп”, есе про Б. Лепкого “На марґінесі “Казки мого життя” та ін. Залишив цінну епістолярну спадщину. В Тернополі вийшли: 1990 збірки стрілецьких пісень Лепкого “Чуєш, брате мій” (упоряд. В. Подуфалий, ред. Б. Мельничук): 1999 – збірка пісень “Журавлі” (упоряд. В. Подуфалий). 1998 відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція, матеріали якої видані збірником. Вірші Лепкого опубліковані у збірці “Богославень” (Т., 1994). 1991 редакція журналу “Тернопіль” заснувала премію ім. Братів Лепких. 1992 в с. Поручин встановлено меморіальну дошку Лепкому 1995 у с. Жуків Бережанського району відкрито музей родини Лепких. 2000 році львівський письменник Р. Коритко видав роман “Від передгроззя до громовиці” про діяльність братів Лепких 1929-39 рр.

Лев Лепкий в історії української культури: збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 110-ій річниці від дня народження Лева Лепкого / Тернопільське обласне літературно-просвітницьке товариство ім. Богдана Лепкого; за ред. професора М. П. Ткачука. – Тернопіль: ТДДУ, 1999. – 124 с.
У цей збірник увійшли доповіді та повідомлення учасників науково-практичної конференції, присвяченої 110-ій річниці від дня народження Лева Лепкого. Вперше висвітлюється творчість талановитого поета, композитора, публіциста, журналіста, видавця, художника і громадського діяча Лева Лепкого. Розглядається його внесок в історію української культури. Збірник розрахований на літературознавців, мистецтвознавців, вчителів-словесників, студентів вузів та широке коло читачів.

Лев Лепкий Твори / Л. Лепкий. – Тернопіль, 2001. – 296 с.
До видання ввійшли твори різних жанрів, зокрема стрілецького і міжвоєнного періодів (1920-1939 рр.), що були опубліковані раніше, а також взяті з рукописної спадщини Лева Лепкого, збереженої племінником письменника, доктором Романом Смиком.
Окремою книжкою вибрані твори видаються вперше.
Збережено правопис і стилістику автора. Корективи внесено згідно чинного правопису.

Іван Михайлович Андрусяк народився 28 грудня 1968 року в селі Вербовець на Гуцульщині (Косівський район Івано-Франківської області). Вищу філологічну освіту отримав в Івано-Франківському державному педагогічному інституті ім. В. С. Стефаника, а управлінську – в Українській академії державного управління при Президентові України та The University of North London. Мешкає в Києві, працює редактором і журналістом. Лауреат літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» і премії «Благовіст». Учасник численних антологій і поетичних фестивалів. Тексти перекладалися англійською, німецькою, польською та вірменською мовами.

Поетичні збірки: «Депресивний синдром» (1992), «Отруєння голосом» (1996), «Шарґа» (1999), «Повернення в Ґалапаґос» (2001), «Сад перелітний» (2001, серія «Ковчег»), «Дерева і води» (серія «Ars poetica»), «Часниковий сік» (серія «Зона Овідія»), «Храбуст» (2006), «Вургун» (2005, до книжки увійшли повість-метафора «Реставрація снігу», новела «Шарґа», роман-новела «Вургун»).

Вибрані переклади:  Анжей Бурса. Усмішка горлом: вибрані вірші (1999), Едвард Естлін Каммінґс. Тюльпани й димарі (2004), Анна Політковська. Друга чеченська (2004), Марина і Сергій Дяченки. Дика енергія: роман (2006), Марина і Сергій Дяченки. Олена й Аспірин: роман (2006), Чарльз Діккенс. Різдвяна пісня в прозі (2006).

 

 

Андрусяк, І. Зайчикова книжечка / Іван Андрусяк; худ. М. Кісєльова. – К.: Грані-Т, 2008. – 48

 с.: іл.

Тато також був маленький. І мама, і навіть бабуся з дідусем теж свого часу були маленькими. І так само, як ти, бавилися, веселились, а іноді й пустували. І вони залюбки розкажуть тобі про те, якими були в дитинстві. Точнісінько так, як тато-Зайчик оповідає у «Зайчиковій книжечці» про це своїм малятам…

Між іншим, тато-Зайчик навіть тепер іноді полюбляє пустувати. Одного разу, скажімо, він приснився маленькій дівчинці. Весело стрибав і кумедно бавився з нею у сні, а тоді раптом жартома перестрибнув у сон… її татка! І оповів не лише доні, а й таткові всі ці веселі й повчальні історії.  Звідки ж йому було знати, що тим татком виявиться колись дуже серйозний і дуже дорослий поет Іван Андрусяк, котрий завдяки Зайчикові й сам тепер геть здитинів — настільки, що всі оці розповіді, заримувавши, переповів нам…

 

 

 

 

Андрусяк, Іван.

Сірка на порох [Текст] : історично-пригодницька повість : для дітей серед. шк. віку / І.

Андрусяк ;  іл. О. Московченко ; обкл. Н. Дойчевої. — Київ : Фонтан казок, 2020. — 136с.