Закінчив Львівський технікум легкої промисловості (1961 р.), Інститут живопису, скульптури та архітектури АМ СРСР (мистецтвознавство, 1973 р.; м. Ленінград, нині Санкт-Петербург, РФ).

1966-1991 рр.— на педагогічній роботі у Тернополі: у ПТУ № 8, Республіканській школі декораторів-рекламознавців, кооперативному тех­нікумі, педагогічному інституті (нині ТНПУ), обласному інституті підвищеної кваліфікації вчителів.

Від 1991 р. — організатор і директор Тернопільського обласного художнього музею. Співзасновник художньо-меморіального музею Л. Левицького в селі Бурдяківці Борщівського району (1996 р.), музею «Лемківщина» в Тернополі (2000 р.).

 

 

 

Дуда, І. Лемківський гумор / І. Дуда. – Тернопіль: Астон, 2014. – 392 с.: іл. – ISBN 978 – 966 – 308 – 553 – 1.

 

Доктор культурології, професор, заслужений працівник культури України, член-кореспондент Міжнародної Академії Інформатизації, член спеціалізованих Вчених рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій КНУКіМ, очолює наукову школу по дослідженню проблем дитячого читання в Україні.

Під її керівництвом захищено 3 кандидатські дисертації.

Автор близько 100 наукових праць. Бере активну участь у науково-практичних конференціях.

Сфера наукових інтересів: актуальні проблеми в галузі бібліотекознавства, фондознавства, документознавства, інформаційна політика, система підготовки кваліфікованих бібліотечно-інформаційних кадрів. Здійснює керівництво науковими роботами магістрів та аспірантів університету.

 

 

Долбенко, Т. О. Бібліографічний покажчик. – 2-ге видання. – Київ.: 2015.

Петро Іванович Довгошия (27 червня 1956, село Великі Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області) — український журналіст, публіцист, громадський діяч. Член Національної спілки журналістів України від 2004 року. Заслужений журналіст України (2006). Голова-засновник Борщівського районного об’єднання товариства «Просвіта» (1989)]. Виконавець романсів та популярних пісень – співає українською, італійською, російською, польською, латвійською, німецькою мовами.

У 1963–1973 роках навчався в школі в селі Великі Чорнокінці.

1977 року закінчив з відзнакою філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).

У 1977–1984 роках — викладач української літератури й мови.

У 1984–1991 роках — завідувач відділу, відповідальний секретар редакції газети «Надзбручанська правда».

1991 року — заступник редактора газети «Галицький вісник».

У 1989–1990 рр. — голова Борщівської міської ради.

У 1991 р. — заступник голови Борщівського райвиконкому.

1991–1994 роки — голова Борщівської районної ради народних депутатів.

Від 1994 року — заступник редактора газети «Галицький вісник»;

від 1997 року — редактор радіо «Борщівський голос».

З 2012 р. – засновник і редактор газети “Галицький вісник плюс”.

2006 року за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 15-ої річниці незалежності України Петрові Довгошиї присвоєно звання «Заслужений журналіст України».

У червні 2011 року за ухвалою Секретаріату Національної спілки журналістів України нагороджений Золотою медаллю української журналістики.

За активну громадську роботу (як голова відновленої ним Борщівської «Просвіти» від 1989 року)нагороджений відзнакою Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка «Будівничий України».

Дружина Марія Фафруник-Довгошия — член Національної спілки журналістів України, редактор районної газети Борщівщини «Галицький вісник», автор збірок «Бандера», «Чужина», «Провінційні детективи», «Втрачені скарби», «Сльози на бузку» та ін.
Автор книг «Песимістичні монологи оптиміста» (2002), „Борщівська «Просвіта»: минуле і сучасне“ (2003), «Магія Чорних Кінців» (2006), «Вони і час», «Хроніка Великого мискоборства» (2009), “Увійти в таємниці духу. Іван Франко і Борщівський край” (2012).Виконує романси та популярні пісні українською, італійською, російською, польською, латвійською, німецькою мовами.

 

 

 

 

Довгошия, П. Увійти в Таємниці духу. Іван Франко і Борщівський край: науково-публіцистичне дослідження / Петро Довгошия.- Вид. 2-ге, доп. і перероб. – Тернопіль: Астон, 2012. – 192 с.

Цікаве й оригінальне дослідження по-новому і повніше розкриває деталі перебування Івана Франка на Борщівщині у 1895 році. Автор використовує численні документальні архівні матеріали, вперше публікує невідомі факти та світлини, котрі проливають світло на неординарні постаті Борщівського краю кінця XIX – початку XX століть. Книга розрахована на учнів, учителів та всіх тих, котрі цікавляться історією свого краю.

 

Марія Михайлівна Довгоши́я-Фафруник ( 3 грудня 1961, село Великі Чорнокінці Чортківського районуТернопільської області) — українська журналістка, письменниця, громадська діячка. Член Національної спілки журналістів України від 1991 року.

1984 року здобула вищу освіту, закінчивши факультет журналістики ЛНУ ім. І.Франка.

Від 1984 року — журналіст редакції газети «Надзбручанська правда» (Борщів), у 1986–1991 роках — завідувач відділу редакції.

У 1991–1993 роках — заступник редактора газети «Галицький вісник»; від 1993 року — редактор газети. Основна тематика журналістських робіт: життя села, депутатські будні, творчі портрети митців Борщівщини. Улюблені теми: замальовки про жіночі долі, людей творчої праці.

Депутат Борщівської районної ради (з 2007 року). Голова Борщівської районної організації «Жіноча громада»; керівник міського осередку «Союзу українок». Нагороджена Почесною відзнакою Національної спілки журналістів України.

Дружина журналіста Петра Довгошиї.
Автор книг поезій «Втрачені скарби», «Осіння рапсодія», поем «Бандера. Чужина», «Син», збірок повістей «Провінційні детективи», «Сльози на бузку».

 

 

Довгошия, М. Бандера. Чужина / Марія Довгошия; світлини В. Суходольського, Р. Теслі, І. Вівата. – Тернопіль: Збруч, 2007. – 25 с.

Бандера. Чужина” — це пам’ять про героїчну боротьбу українського народу за національне визволення, мужню самопожертву жителів Чортківщини та Борщівщини за свободу і незалежність України.

Микола Дмітрух народився 20 червня 1954 року, на Миколаївщині. З 1970 року живе та працює в Тернополі.
У 1979 році закінчив Вижницьке училище прикладного мистецтва (викладачі з фаху: Жаворонков В. П., Вархола С. В.)
Член Національної спілки художників України з 1990 року, Асоціації карикатуристів – з 2008 року. Працює в галузі станкового живопису та графіки. Автор понад 20-ти персональних виставок в Україні та закордоном. Лауреат всеукраїнських та міжнародних виставок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дмітрух, М. Іван Марчук у шаржах / Микола Дмітруха; пер. О. Стельмах. – Тернопіль: Терно-граф, 2016. – 17 с.: іл. – Текст парал. укр., англ.

Книга шаржів “Іван Марчук у шаржах Миколи Дмітруха” побачила світ у Тернополі. Альбом присвячений 80-річчю народного художника України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Івана Марчука. Видання об’єднує майже 30 шаржів та сюжетних жартівливих малюнків карикатуриста Миколи Дмітруха. Автор почав малювати шаржі на Івана Марчука з часу знайомства з ним – понад 20 років тому.

 Дігай (Романова) Тетяна Іванівна живе і працює в Тернополі. За фахом – викладач фортепіано. Член НСПУ, НСЖУ. Переможниця конкурсу рецензій “Книжка року Бі-Бі-Сі-2007”, лауреат премії журналу “Літературний Тернопіль”-2009.
Пише поезії, критичні розвідки, рецензії, співредактор альманаху “Перші ластівки” і перших збірок молодих літераторів краю.
Автор збірок поезій ,”Корона Афродіти” (2002), ,,Тетянин день” (2006), ,”Удвох із тишею” (2007), книг рецензій “,Книжкові імпресії” (2007), ,”Кубик Рубіка” (2008), “Метроном” (2008), ,”Дзерало” (2009).
Твори опубліковані в газетах ,”Вільне життя”, “,Свобода”, ,”Русалка Дністрова” , у всеукраїнських виданнях ,”Літературна Україна”, ,”Слово Просвіти”, “Друг читача” та інших, журналах ,”Березіль”, ,”Літературний Чернігів”, “Дзвін”, “Тернопіль літературний”, ,”Курінь”, на Інтернет-сайтах.
Життєвий девіз: “Щасливо – не означає легко”.

 

 Дігай, Т.   Тетянин День / Т. Дігай; передм., ред. І. Дем’янова. – Тернопіль: СорокА, 2006. – 92 с.
   

Поезія Тетяни Дігай наводить на думку як багато може  поетеса, яка уміє почути саму себе, свій мінливий, замислений і печаллю просвітлений світ.
Ці вірші зачіпають поетичні струни людської душі, відкривають невичерпні джерела лірики, живляться теплом і світлом сонця, натхненним співом птахів, неповторними барвами квітів і трав, буянням усього живого.

 

 

 

 

 

 

Дігай, Т. І.
Кубик рубіка : поезія, проза, критика, есеї : рецензії / Т. І. Дігай ;  рец. П. Сорока. — Тернопіль : Сорока, 2008. — 72 с.

Авторка пропонованої добірки рецензій не є фаховим критиком. За фахом я – музикант, викладачка фортепіано. Але вельми люблю читати і занотовувати свої враження. Їх залюбки друкують тернопільські газети – “Вільне життя”, “Свобода”, загальноукраїнські видання – -“Літературна Україна”, “Друг читача”, популярні літературні сайти Інтернету.
2007 рік приніс мені перемогу на конкурсі читацьких рецензій, що проводився в рамках премії “Книжка року БІ-БІ-СІ-2007”.
Мета цієї книги – розширити коло спілкування з людьми, що люблять читати, зокрема, сучасну українську літературу.

 

 

 

 

 

Дігай, Т. І.
Час дефіле : літ. критика : рецензії та відгуки на твори сучасної укр. поезії та прози 2012-2015 років / Т. І. Дігай. — Тернопіль : Терно-граф, 2016. — 132 с.

Книгу Тетяни Дігай “Час дефіле” склали статті, що були опубліковані протягом 2014-2016 років в українських часописах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дігай, Т. І.
Метроном : рецензії на твори сучасної української прози та поезії / Т. І. Дігай ;  ред. Б. Мельничук. — Тернопіль : Воля, 2008. — 92 с. 

Мої рецензії – це імпресії-враження, отримані від безпосереднього спілкування з художніми творами. Це – вільна думка, висловлена вільним словом – жанр субєктивних нотаток.
Я шукаю в літературі співзвуччя, гармонії, високого морального потенціалу, тому мої “мандри” книжками – перевірений літературний спосіб осягнення світу і людей.
Книжка адресована всім небайдужим до української сучасної літератури.

 

 

 

 

 

 

Дігай, Тетяна Іванівна.
Записки Скорпіона : мемуарна проза / Т.І. Дігай. — Тернопіль : Терно-граф, 2018. 

“Записки Скорпіона” – книга мемуарної прози поетеси, літературного критика Тетяни Дігай. Це приватні спогади письменниці про творче життя літераторів Тернопільського краю з 1990 по 2016 роки. Це хроніка з кожним роком даленіючих подій, у котрих авторка була безпосереднім учасником-свідком. У цих коротких записах живуть і творять колеги, яких уже нема, та ці зафіксовані хвилини їхнього життя нагадають нам, живим, про вічність і память. А ті, хто продовжує вторити сучасну українську літературу, мають можливість пригадати-зазирнути у роки свого молодого письменницького початку.

 

 

 

 

 

 

 

Дігай, Т. І.
Удвох із тишею : поезії / Т. Дігай. — Тернопіль : Сорока, 2007. — 36 с. — В оформ.кн.використано графічні твори Мирона Нестерчука

Нова поетична збірка Тетяни Дігай – третя у її творчому доробку. По суті, вона порушує ті ж теми і проблеми, що й перші книги, тільки значно поглиблює їх.
Поетеса намагається говорити притишеним тоном, пильно вслухається у все, що оточує нас і, здається, з найпростіших речей спроможна вивільнити музику.
Глибший аналіз творчого доробку поетеси на основі другої книжечки поетеси “Тетянин день” здійснив критик Євген Баран і саме то відкриваємо нову збірку його рценензією.

 

 

 

 

 

 

Дігай, Т. І.
Книжкові імпресії : рецензії : 2006-2007 / Т. Дігай. — Тернопіль : Сорока, 2007. — 43 с.

Мені близьке те, що Тетяна Дігай виступає як літературний критик, уважно стежить за цікавими літературними зявами, відгукується на них рецензіями і аналітичними статтями, що виказують добрий мистецький смак. Поет повинен бути всеїдним читачем. Але мало читати, треба прагнути вилити свої враження на папір. Це винятково важливо сьогодні , коли виходять друком сотні нових книг , виходять… і проходять непоаміченими. Таня в силу своїх можливостей намагається боротися з такою несправедливістю.
На відміну від більшості критиків і літературознавців вона прагне писати на тільки про тих хто має добре імя в літературі, чиї твори викликають посилений читацький інтерес, в полі її зору перебувають письменники, так би мовити, тихі, непомітні, що живуть у провінційній глибинці й знаходяться на маргінесі літературного життя, але пишуть талановиті книги. Це добра і гідна похвали місія.

 

 

 

Дігай, Тетяна.
Рефлексії [Текст] : літературна критика / Т. І. Дігай. — Тернопіль : Терно-граф, 2020. — 176 с. – ISBN 978-966-457-417-1.

Видання письменниці, літературного критика Тетяни Дігай “Рефлексії” містить добірку вибраних рецензій на твори сучасної української прози та поезії, які друкувалися упродовж 2018-2020 років у всеукраїнських засобах масової інформації.

 

 

 

   Надія Павлівна Гуменюк — українська поетеса, прозаїк, публіцист. Народилася 2 січня 1950 року в селі Онацьківці Полонського району Хмельницької області. Поетеса, прозаїк, публіцист. Закінчила Хмельницьке педагогічне училище (1970) та факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка (1977).
Журналістську діяльність розпочала 1973 року в редакції Каланчацької районної газети на Херсонщині. Працювала кореспондентом Рівненського обласного радіо (1975–1980), завідувачкою відділу Луцької районної газети (1980–1985), редактором радіогазети Луцького шовкового комбінату (1987–1990), заступником головного редактора луцької міської газети «Народна трибуна» (1990–1995). З 1996 року — редактор відділу культури Волинської обласної газети «Віче». Н. П. Гуменюк є членом Національної спілки журналістів України (з 1977), членом Національної спілки письменників України (з 1995). Нагороджена Почесним Знаком Національної спілки журналістів України.
Вперше публікуватися почала у десятирічному віці у всеукраїнській газеті для школярів «Зірка». У 1965 році стала переможцем літературного конкурсу на честь ювілею цього видання і була нагороджена двомісячною путівкою у Міжнародний дитячий табір «Артек». У 1972 році відбувся дебют у журналі «Радянська жінка», з благословінням Любові Забашти. Далі — публікації у журналах «Україна», «Жовтень», «Прапор», колективних збірниках. У 1992 році у видавництві «Каменяр» побачила світ перша збірка поезій Н. П. Гуменюк «Країна світла». У видавництві «Надстир’я» у 1994 році вийшла збірка поезій «Каріатиди», а в 2000 році — «Однокрил».
Поезії Надії Гуменюк властиві громадянське звучання, філософське осмислення світу, щирість; вся вона пронизана ліричним струменем, що балансує десь на межі жорстокої дійсності і пошуку ідеалу, земного і небесного, скороминущого і вічного.
Надія Гуменюк також є автором книжок для дітей. Видавництво «Надстир’я» видало її дуже популярні серед дітей книжки «Чапики — Чалапики» (1990), «Веселка для Веселика» (2001), «Де гуляє крокотам» (2003), «Казка про козака Ярка і Яринку-Живинку» (2004), «Котилася писанка» (2004), а тернопільське видавництво «Підручники і посібники» — «Святвечір» (2003).
Книжка «Веселка для Веселика» була представлена в Києві на книжковій виставці у Національній спілці письменників України як одне з кращих видань для дітей у 2001 році, а книжка «Де гуляє крокотам» отримала диплом в номінації «Література для дітей» на Першому книжковому форумі, що проходив у Тернополі у 2003 році.
Автор збірок поезій «Країна світла», «Каріатиди», «Однокрил», «Тайнопис тиші», книжок для дітей «Чапики-чалапики», «Веселка для веселика», «Де гуляє крокотам?», «Святвечір», «Котилася писанка», «Казка про козака Ярка та Яринку-Живинку», «Силует на вежі».
Лауреат літературно-мистецької премії імені А. Кримського.
1992 — «Країна світла»
1994 — «Каріатиди»
2000 — «Однокрил»

 

 

Гуменюк,  Н. Зустріч на Босому мосту: для дітей серед. та ст. шк. віку / Надія Гуменюк; худ. Н. Клочкова. – К.: Грані-Т, 2009. – 184 с.:іл. – (Сучасна дитяча проза).

Іноді старі райони на околиці міста приховують давні і дивні таємниці… Саме з такою загадкою зіткнувся хлопчик на ім’я Радик. Тепер він разом зі своїми друзями мусить розгадати таємницю старого підземелля, доки хтось інший не випередив їх.
Весела пригодницька історія, написана Надією Гуменюк, не залишить байдужими маленьких мрійників та шукачів пригод.

Іван Джоджик народився 19 лютого 1927 року у селі Голгоча Підгаєцького району в селянській родині. Закінчив 7 класів місцевої школи. З початком 1942-го став членом юнацтва ОУН, згодом – станичним сітки в рідному селі, пізніше – підрайоновим юнацтва.
У квітні 1944-го І. Джоджика відправили до підстаршинської школи УПА, що проходила в с.Мелна Рогатинського району на Івано-Франківщині. Після закінчення його направили до сотні «Буйні», що входила до складу 3 Подільської військової округи «Лисоня» (УПА-Захід), а згодом – «Холодноярці».
У червні 1946-го колишній повстанець «легалізувався» і пішов навчатися під новим іменем Богдан Джеджора. Вступив до Бережанського, а потім до Рогатинського педучилищ, однак під загрозою арешту залишив навчання. Після того вступив до Львівського поліграфічного інституту, де був заарештований у 1948-му і засланий на вугільні шахти Воркути. Там перебував понад 8 років, у тому числі – один рік закритої тюрми. І весь час він, можна сказати, ходив по лезу бритви, наражаюсь на небезпеку смерті.
Та навіть у цих каторжних умовах життя тривало. Там Іван Григорович познайомився й одружився зі Стефанією Візницею. У 1958 році вони повернулися додому в Україну. Зараз Іван Григорович є членом Братства УПА і Спілки політичних в’язнів та репресованих України.

 

 

Джоджик, І. Г. Подорож у часі: спогади українського повстанця / Іван Джоджик; упоряд.: Б. Новосядлий, О. Товарянська. – Тернопіль: Терно-граф, 2013. – 128 с.: іл.

У пропонованій книзі спогадів Івана Джоджика йдеться про події його юності. Читач дізнається, як автор потрапив до лав юнацької сітки Організації українських націоналістів та якими були повстанські будні рядового вояка Української повстанської армії. Розповідь завершується перебуванням на вугільних шахтах Воркути та поверненням до звичайного життя в Україні уже як радянського громадянина.
Для всіх, хто цікавиться історією України, рідного краю.

Дерій Марія Василівна (1987 р.н.) – тернополянка, випускниця СЗОШ № 29 (2004 р.) і Тернопільського національного економічного університету (2009 р.). Нині кандидат економічних наук, старший викладач кафедри обліку у виробничій сфері Тернопільського національного економічного університету.
Автор поетичної збірки “Лілея чистоти” (2006 р.). Лауреат обласної профспілкової премії ім. В. Вихруща (2008 р.), призер літературно-мистецького конкурсу для дітей та молоді ім. св. Альфонса Марія де Лігуорі в номінації “Літературна творчість” (2011 р.), учасниця літературного відеопоткасту “Провесінь Тернопілля” (2012р.).
Марія вважає, що найцінніший скарб кожної людини – Господь, який дарує любов і волю творити власне життя та виборювати долю рідної держави. А розбудову нової країни потрібно розпочинати із найщиріших її громадян – дітей.

 

 

Дерій, М. Короткі історії про місто Ринок: економічні казки про дітей / Марія Дерій; худож. Віталій Дзюбак. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2016. – 16 с.

Лариса Володимирівна Денисенко (нар. 17 червня 1973, Київ) — українська письменниця, адвокат, правозахисник, телеведуча.

Має литовсько-грецьке походження з домішками угорської, польської, ромської та української крові. Українську опанувала в 23 роки, коли почала працювати в Міністерстві юстиції України.

Закінчила юридичний факультет Київського Національного університету, Центрально-Європейський Університет(Будапешт), курс законопроектування при Міністерстві юстиції Нідерландів.

Живе в Києві. Перебуває в цивільному шлюбі. Виховує двох синів. Збирає равликів.

Літературну кар’єру розпочала перемогою в конкурсі Коронація слова (гран-прі конкурсу-2002, «Забавки з плоті та крові»).

Книга «Танці в масках» посіла 1-е місце у рейтингу Найкраща українська книга в жанрі белетристика журналу Кореспондент за 2007 рік.

Авторка 10 книжок (станом на 2012).

 

 

 

Денисенко, Л. Майя та її мами / Лариса Дєниченко; худож. Марія Фоя. – 1-е вид. здійснено за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні. – Київ: Видавництво, 2016. – 64 с.

«Видавництво», відоме читачам за феміністичною книжкою для підлітків, розповіло БараБуці про свій другий книжковий проект. «Майя та її мами» – спільна робота «Видавництва», Лариси Денисенко (текст), Марії Фої (ілюстрації) за підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля разом з Анною Довгопол. Ідеться про толерантність на рівні сім’ї та прийняття різних сімей у соціумі. В українській дитячій літературі ці теми донині старанно оминалися.