(06.03.1944-14.05.2019 рр.)
народився в с. Залісці Збаразького району на Тернопільщині.
Із 1959 р. мешкав у Почаєві. Закінчив Кременецький лісотехнікум. У 1970-2008 рр. працював робітником, майстром, начальником цеху Почаївської взуттєвої фабрики “Іква”; останні вісім років – директором дочірньої фабрики цього підприємства “Промінь”. Упродовж життя збирав краєзнавчі матеріали з історії Почаєва, вийшовши на пенсію почав публікувати їх у районній та обласній пресі: в газетах “Кременецький вісник”, “Діалог”, “Вільне життя”, “Нова Тернопільська” (назагал більше 3-х десятків статей). Його розлогі краєзнавчі дослідження увійшли до 4 тому книги “Кременеччина: минуле і сьогодення. Сторінки пам’яті” (2018 р.). Упродовж тривалого часу був головою “Всеукраїнського об’єднання ветеранів”, громадським активістом, учасником “Просвіти”. В усіх його справах чітко проглядається активна проукраїнська позиція.
“Мої Залісці” – перша книга автора, видана після його смерті.
Палій, Тимофій.
Мої Залісці / Палій Т. ; ред. Квач Р. ; худож. Сімащук В. — Рівне : 
Правдиві, захопливі розповіді-спогади – інколи сповнені глибоким драматизмом, інколи сумно-іронічні, часами веселі й жартівливі – про нелегке воєнне та повоєнне життя (в усіх його проявах!) села Залісці Збаразького району та Тернопільщині середини ХХ ст. і самого автора оповіді Тимофія Павловича Палія – влучно та образно передають дух тогочасної епохи нашого західноукраїнського села. Відмінність його від інших населених пунктів у тому, що за останні півстоліття з нього вийшло біля 1000(!) священників (витоки цього явища дослідив автор). При аналізі оповідачем історичних подій чітко відстежується його патріотична проукраїнська позиція, а жвава розмовна мова та своєрідний стиль написання надають розповіді живого, сповненого диханням звучання…
Анна-Віталія Палій – поетеса, член Національної спілки журналістів України. Навчалася на архітектурному факультеті Державного університету «Львівська політехніка» та в Катехитично-педагогічному інституті при Українському католицькому університеті. Працювала в архітектурних організаціях Володимир-Волинського, Львова, Тернополя, а також редактором програм Тернопільського обласного державного радіо.
Вірші, притчі, оповідання, науково-публіцистичні статті виходили друком у всеукраїнських та обласних виданнях. У 2015 – 2018 pp. вела щотижневу авторську радіопередачу на обласному державному радіо. 3 2015 p. літературний редактор щомісячної Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово» Автор поетичних збірок «Тан світла» (2005), «Зворотний шлях піску» (2011) та «Третій час» (2017).
Лауреат першого і призер другого туру I Міжнародного міжконфесійного конкурсу християнської поезії
«Ісусе, Ти потрібний мені!» (2012, Київ).
Палій, А. Тан світла / Анна Палій. – 2-е вид., випр. – Тернопіль: Лілея, 2006. – 60 с.
У першій збірці молодої поетеси з Тернополя Анни Палій відкривається читачеві світ переживань і роздумів, облагороджений високими духовними принципами автора, осяяний вірою, окрилений надією, освячений любов’ю.
Для широкого кола шанувальників поетичного слова. Деякі тексти подаються в авторській редакції.
Палій, Анна-Віталія.
Майяскін, або У кожного свій ангел : притчі, оповідання / А. -В. Палій ; передм. О. Германа ; літ. ред. В. Савчук ; іл. Є. Вавріна ; обкл. С. Бедної. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2019. — 144 с. : іл.
Запропоновані читачеві притчі й оповідання пронизані тим Духом, який невидимо наповнює всі сфери нашого життя і визначає для кожного як сьогодення, так і вічність прийдешнього. “Майяскін, або У кожного як свій ангел-охоронець” – назва одного з оповідань. Майяскін є приладом, який уві сні тимчасово переносить людську душу в потойбічність – у місце чи стан, куди вона піде після смерті. Прилад дає можливість своєрідної репетиції перед Вічністью, у яку прямує кожна людина.
Для широкого кола читачів.


Третій час : поезія / А-В. Палій ; худож. Є. Ваврін ; обкл. Н. Близнюк. — Тернопіль : ZAZAPRINT, 2017. — 80 с. : іл.
Назва видання відсилає до глибоких духовних і філософських роздумів, перегукуючись із християнською традицією «третього часу» — молитовної години на спомин про зішестя Святого Духа на апостолів. Поезія у збірці вирізняється тонким ліризмом, філософським осмисленням буття, християнськими мотивами та глибоким внутрішнім психологізмом.

Палій, Анна-Віталія.
Пошук вічности [Текст] : притчі / А. -В. Палій ; літ. ред. Б. Грабовський ; іл. Є. Ваврін ; обкл. О. Дзядик, С. Демчак. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2025. — 144 с. : іл.
Глибока й роздумлива збірка коротких притчевих історій, присвячена пошуку сенсу життя, духовних орієнтирів, вічних цінностей та власного призначення. Через алегоричні сюжети та влучні образи авторка пропонує читачеві замислитися над питаннями віри, любові, людських вчинків, морального вибору та внутрішнього гармонійного зв’язку зі світом і Творцем. Книжка спонукає до тихого переосмислення та тихої духовної бесіди із собою.
З братерською любов ‘ю до вас від житомирян
Людмила Павловська.
Павловська, Л. М. Кольорові смужки / Людмила Павловська. – Житомир: Полісся, 2011. – 28 с.
Авторка збірки «Кольорові смужки», написаної для юних читачів, радить їм, рушаючи у доросле життя, не забувати про Божі настанови.
Вони допоможуть не загубитися, не схибити з дороги, бо кожен неправильний крок і вчинок можуть змінити все життя…
Павловська, Л. М. Тиша: поезії / Людмила Павловська. – Житомир: Полісся, 2011. – 92 с.
Збірка поезій «Тиша» – продовження духовного пошуку автора, роздуми в поетичній формі про сенс земного буття, про радість пізнання Творця і самої себе через звичайні події повсякденного життя.
Зазирнути в свою душу, доторкнутися до свого серця, запрошуючи для цього тишу – лейтмотив збірки.
Збірка Людмили Павловської «Моя колиска – мій Житомир!» – продовження поетично-музичної розповіді для юних читачів про велику і славну Батьківщину – Україну /«Я живу в своїй країні»/; про християнську мораль і духовність, які так необхідні для її розбудови /«Кольорові смужки»/; і – нарешті, збірка «Моя колиска – мій Житомир!», яка навертає увагу дітей до своїх витоків, до своєї малої батьківщини.
Головний мотив збірки «Моя колиска – мій Житомир!» – прагнення автора через прості слова дитячих поезій, покладених на музику, ще раз надихнути дітей на любов до свого міста, звернути увагу на те, що вони – житомиряни.
Ми маємо пишатися своїм містом, любити його; починаючи з дитинства, усвідомлювати, що наша мала батьківщина – невід’ємна частинка великої і славної України, – стверджує автор.
Павловська, Л. М. Я живу в своїй країні: пісні про Батьківщину / Людмила Павловська. – Житомир: Полісся, 2008.-28с.
У збірці «Я живу в своїй країні» домінують мотиви любові до України, прагнення донести ці почуття до дітей молодшого і середнього шкільного віку, надихнути їх на полум’яну, патріотичну любов до своєї Вітчизни, на сприйняття світу і змін, що йдуть насамперед від дитячої душі, бо саме за дітьми – майбутнє.
Поетичні рядки світлі і доступні для сприйняття, їх легко запам’ятати і співати. Вони вселяють у дитячу свідомість почуття любові, миру і добра, і це – найголовніше.
Павловська, Л. М. Ясніє зоря…: поезії / Л. М. Павловська. – Житомир: Полісся, 2011. – 88 с.
Збірка поезій “Ясніє зоря…” – поетичне сприйняття дійсності в роздумах над власним життям. Воно переплітається зі щирим каяттям, прагненням любов’ю і милосердям виміряти глибину свого серця.
Осмислюючи себе, як живу людину з усіма хибами, авторка не розчаровується, а прагне досконалості в паломницькій дорозі до Вічності. “Духовний пошук людини починається з її пробудження”, – стверджує Людмила Павловська.
Павловська, Л. М. Кімната моєї душі: роздуми, поезії / Л. М. Павловська. — Житомир: Полісся, 2018. —136с.
Павловська, Людмила Михайлівна. Своє життя листаю знову… [Текст] : вірші / Л. М. Павловська ; в авт. ред. ; худож. оформ. Л. Боднар. — Житомир : Рута, 2025. — 104 с. : іл. – ISBN 978-617-581-673-8.
Складний шлях духовного пошуку і пізнання себе довелося пройти і мені — авторці, яка листає сторінки свого життя. Запрошую до цієї подорожі усіх небайдужих. Перш за все, до самих себе. Але без божої присутності нам не обійтись!
Запросімо також і Творця, Який проживає в нашому серці і постійно нагадує про себе.
Марія Григорівна Павленко – надзвичайно багатогранна авторка, відома і шанована в Україні і за її межами поетеса, яка має потужну енергію художнього слова. Її творчість – це вагомий внесок в національну літературу за півстоліття плідної праці. Марія Павленко володіє широким спектром порушених тем: від осмислення людиною її місця у світі – до глибокої інтимної лірики, від тонких пейзажних замальовок – до образних, радісних, променистих творів для дітей.
Марія Павленко народилася буремного 1944 року в селі Михайлівка на Дніпропетровщині. По війні родина переїздить в рідне село Озерянку, що в Житомирському районі нашої області. Дівчина росте з матусею, бо батько загинув на фронті наприкінці війни.
Дитинство маленької Марійки пройшло під виховним впливом бабусі Параски та прабабусі Меланії, яка була відомою і шановною в своєму краї народною цілителькою. Саме вони вклали в чутливе дитяче серце почуття християнської любові, добра, милосердя до всього сущого на Землі. Закінчивши сільську школу, Марія, за порадою матері, вступила до Бердичівського машинобудівного технікуму. Саме в технікумі майбутня поетеса робить перші проби пера. Найперший її вірш «Берізка» був надрукований в міжрайонній газеті м. Бердичева. Вісім років потому дівчина працювала за спеціальністю інженера на одному із Житомирських заводів та заочно навчалася в Київському політехнічному інституті.
Проте нестримно її вабило Слово, Поезія, вона стає активним членом обласної літературної студії. Поезія Марії Павленко того періоду має дуже розмаїтий спектр: вона не пориваючи зв’язків із рідним селом оспівує чудову поліську природу, благодатну рідну землю, її скромних і невтомних трударів, своїх земляків. З іншого боку поетеса славить свій дружній заводський колектив, працівників робітничих професій, своїх колег. До мотивів її поезій вплітаються сумні ноти печалі за найближчою людиною, мамою – яка померла досить молодою від важкої хвороби.
Саме тоді Марія Григорівна робить рішучий крок – залишає робітничий колектив і переходить на журналістську роботу в обласну молодіжну газету «Комсомольська зірка». Всі 20 років своєї роботи в цій газеті Марія Григорівна згадує з великою любов’ю і ніжністю. Цікаві творчі відрядження, зустрічі з неординарними людьми породили безліч поетичних творів, які лягли у збірки «Азбука громів», «Стрижалі дружби», «Білий світ», «Житній голуб».
У 1979 році відбувся дебют першої книжечки для малят «Заячий холодок». Для періоду 70 – 80 років характерним був бурхливий розвиток поетичної творчості Марії Павленко: її твори входять до антологій, видаються окремими збірниками, перекладаються на мови народів СРСР, кладуться на мелодії пісень (більше як 20-ть). Активне літературне середовище того часу подарувало їй зустрічі з іменитими митцями: Павлом Тичиною, Павлом Загребельним, Ліною Костенко, Борисом Олійником, Іваном Драчом, Павлом Глазовим, Олесем Гончарем та багатьма іншими. Значущу роль у її творчому житті зіграли колеги-земляки Володимир Канівець, Михайло Клименко, Борис Тен, які дуже уважно і делікатно ставились до творчості молодих авторів.
Буремні події 90-х стали періодом розгубленості і невизначеності у творчому житті поетеси. Та з 2003 року творчий доробок Марії Павленко починає знову збагачуватися новими виданнями: «Сторінки із книги печалі» (2003); «Рубаї» (ч.1,2 – 2003); «День розпочався просто…» (2004); «Хрещаті дороги» (2005); «Цілісність» (2006); «Зелений світ дерев» (2006); «Вклоняюся місяцю молодому» (2007); «Світлінь» (2008); «Мініатюри» (2009).
Плідним став цей період і для творчості, що пишеться для дітей. Книжки для малят з привабливими назвами: «Біллочина комора», «Теплий край», «Вертоград», «Смарагдовий скакунець», «Каштанові ліхтарі» одна за одною виходять в українських видавництвах. В них авторка вчить малят розрізняти добро і зло, бути милосердними і духовно багатими.
Поетичний доробок Марії Павленко складає 15 видань для дорослого читача і 20 видань для дітей. Вона виробила свій власний почерк і має свій власний стиль – оригінальний афористично-метафоричний шлях в літературі. Вірші Марії Григорівни спонукають до переживань, бо відчувається, що на розмову із читачем її веде душевна необхідність поділитися пережитим, побаченим, переболілим, що виливається у поетичний рядок, у здатність розкрити слово новою гранню.
Павленко, М. Г. Великий Мандрівник мені сказав…: рубаї / Марія Павленко. – Житомир: Рута, 2010. – 232 с.
Нова книжка відомої української письменниці Марії Павленко – духовна данина її величності Поезії.
Стисла своєрідна форма чотиривіршів ввібрала в себе розмаїті барви нашого непростого життя; в них живе невситима жага краси, залюбленість у незглибиме багатство душевних почувань й емоційних порухів людського мислення.
Як прибічниця високої етики життя, поетеса звертається до історичних християнських джерел, які називають Ісуса Христа, Вчителя любові на землі – Великим Мандрівником.
Ця книжка засвідчує, що Марія Павленко й сьогодні перебуває в активній життєвій, творчій і духовній позиції, а и поезії повняться новою енергією, мудрістю досвіду, осягненням значимості людини на Землі й Усесвіті.
Павленко, М. Г. Вклоняюся місяцю молодому: поезії / Марія Павленко. – Житомир: Полісся, 2007. – 140 с.
Перемога поетеси полягає в тому, що до її віршів читачі повертаються знову і знову, щоб увібрати сонячне проміння її роздумів і почуттів, щоб насолодитися довершеною музикою слова, щоразу відкривати у щирих і зворушливих рядках вічну радість людського буття.
Кохання і щира дружба, духовна єдність з природою, нерозривний зв’язок небесного і земного, любов до рідного краю – це далеко не повний перелік тем, які порушує поетеса у своїх поезіях, щедро збагачуючи їх оригінальними асоціаціями, яких незміряно у скарбниці її душі.
Павленко, М. Г. Із жит прийшла: нариси, рецензії, поезії / Марія Павленко. – Житомир: Рута, 2009. – 144 с.
В новій книжці про відому українську поетесу Марію Павленко йдеться про її життєвий шлях та вагомий внесок в національну літературу за півстоліття плідної праці, а також поцінування її творчості визначними майстрами красного письма, науковцями, журналістами.
рироду і боротися за щасливе майбутнє України.
Книжка як додатковий матеріал може бути використана учнями шкіл, ліцеїв, коледжів та студентами вищих навчальних закладів при вивченні теми «Література рідного краю».
Павленко, М. Г.Світлінь: поезії / Марія Павленко. – Житомир: Полісся, 2008. – 236 с.
Нова книжка житомирянки Марії Павленко започатковує і розкриває в поетичній формі абсолютно новий в українській літературі езотеричний погляд на життя людини, тісно взаємопов’язаний з Усесвітом, який, поза всяким сумнівом, має енергетичну суть, сповнену реальною фізичною енергією Любові. А де Любов, то там і Правда, там і духовні сили у людській Душі.
Цей згусток витонченої, відшліфованої до блиску духовної поезії ратує за високу етику людських вчинків, робить людину добрішою, терпимішою до інших, світлішою, розширює виднокола її свідомості, яка рухає еволюційним розвитком усього суспільства.
Збірник поезій «Світлінь» — це пеан Небу, Людині і Землі, одвічному єднанню між ними, заклик до плідної співпраці з довколишнім світом.
Павленко, М. Г. Хрещаті дороги: вибрані поезії /Марія Павленко. – Житомир: Полісся, 2005. – 204 с.
Книжки поетеси знайшли широку дорогу в світ. Нинішнє видання вибраних творів об’єднує кращі твори п’яти збірок поезії: «Любисток» (1967), «Азбука громів» (1973), «Скрижалі дружби» (1978), «Білий світ» (1985), «Житній голуб» (1990).
«Хрещаті дороги» – це поетичні відкриття й одкровення на вічній путі Життя. Примітно, що першовитоком багатьох видрукуваних збірок і тих, які чекають на свою з’яву перед читачем, єсть завше юний «Любисток», адже в ньому начебто сконцентрована творча програма письменниці: назви «любисткових» поезій – «Білий світ», «Житній голуб», «Критична маса», «Цільність» та інші стали окремими поетичними виданнями. Цілісність творчості – яскрава ознака доробку Марії Павленко.
Павленко Марина Степанівна народилася 30 березня 1973 року в селі Старичах Яворівського району Львівської області. У дворічному віці переїхала з батьками на Черкащину.
Протягом 1991–1996 років здобула вищу педагогічну освіту в Уманському державному педагогічному інституті (нині – університеті) імені Павла Тичини. З 1995 по 2000 роки працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії. З 2000 року – викладач кафедри української літератури й українознавства Уманського державного педуніверситету імені Павла Тичини.
Кандидат педагогічних наук, доцент, автор багатьох наукових публікацій, методичних рекомендацій «У країні Лісових Дзвіночків» (2002) і монографії «Тичининська формула українського патріотизму» (2002), за яку удостоєна літературної премії «Благовіст». Упорядник спогадів про Павла Тичину «З любов’ю і болем» (2005).
Має багато публікацій у періодичній пресі, мистецьких часописах («Березіль», «Кальміюс», «Дзвін», в тому числі закордонних: вірменському – «Гарун», в італійському – «Артекультура», в німецькій – «Соборності»), альманахах та колективних збірниках.
З 1997 року член Національної Спілки письменників України.
Відзнаки: Переможець кількох літературних конкурсів, у тім числі: «Гранослов» (Київ, 1996, 2002), «Привітання життя» (Львів, 1996), конкурсу Української бібліотеки у Філадельфії (США, 1998), конкурсу на кращу поему, присвячену річниці незалежності України (США, 2000), «Смолоскип» (Київ, 2000, 2001, 2002), «Коронація слова» (Київ, 2004), Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО) (Канада, 2005), Всеукраїнського конкурсу сучасної новели імені Валеріана Підмогильного (2006), конкурсу для літератури дітей та юнацтва «Портал» (2006), міжнародного конкурсу ім. Богдана-Нестора Лепкого (Львів — Париж — Цвікау, 2007), Лауреат літературної премії «Благовіст», українсько-німецької премії імені Олеся Гончара й літературної премії імені Михайла Чабанівського
Основні твори: книжки поезій: «Бузкові зошити» (1997), «Чар-папороть» (2002), «Душа осики» (2006); книжки «дорослих» оповідань «Як дожити до ста» (2004), удостоєної Міжнародної недержавної україно-німецької премії імені Олеся Гончара; романи для підлітків «Русалонька із 7-В або Прокляття роду Кулаківських» (2005) (ця книжка разом зі збіркою «Як дожити до ста» удостоєна премії ім. Михайла Чабанівського 2006 року) й «Русалонька із 7-В та Загублений у часі» (2007); книги казки «Півтора бажання (Казки старої Ялосоветиної скрині)» (2007) та «Домовичок із палітрою» (2007).
Павленко, М. Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокриницького лісу. / Марина Павленко; худ. О. Ваніфатова. – Вінниця: Теза, 2008. – 284 с.:іл. – (Пригодницька бібліотека)
І знову – суперниця! Весь клас ахнув! Струнка й тоненька, мов очеретинка. Очі – два бездонні озерця. Коси – до колін, як у ляльки Барбі з вітрини найдорожчого магазину… Милувалися нею всі: школярі, вчителі, технічки. А на перервах під кабінетом, у якому перебував її, Софійчин 7-В, ніби випадково збиралися старшокласники.
На Кулаківського можна махнути рукою: пропав остаточно! Але ж Сашко?! Тепер Софійка сама, сама проти однокласників і старшокласників, сама проти баби Валі, проти мами й тата, навіть проти тітоньки Сніжани – сама проти цілого світу. І проти … русалоньки з Білокрилівського лісу.
Народилася в родині тернопільських інтелігентів. У підлітковому віці почала писати вірші. Перші публікації почали з’являтися в місцевій періодичній пресі. Вірші у її виконанні лунали зі сцени Віче на честь проголошення Незалежності України в місті Тернополі в 1991 році. Юна Аня Ососкова була неодноразовою учасницею семінарів для талановитої молоді в Ірпінському Будинку Творчості.
По закінченню ліцею та школи мистецтв Ганна вступила на філологічний факультет Тернопільського педагогічного університету. Після закінчення університету вступила до аспірантури та захистила дисертацію з теорії літератури. Здобула вчений ступінь кандидата філологічних наук.
Від 2003 року донині працює літературним редактором, художником-ілюстратором і маркетологом у тернопільському видавництві «Навчальна книга — Богдан». За час роботи у видавництві проілюструвала понад 50 книг, написала та видала чотири збірки поезії та малої прози а також 15 дитячих книг.
Як художниця Ганна Осадко працює в різноманітних техніках: графіка, колаж, ілюстрації з пластиліну та скла, валяння із вовни. Проводить авторські майстер-класи для дітей і дорослих. Як книжковий графік проілюструвала понад п’ятдесят художніх книг.
Художниця мала кілька персональних виставок, зокрема 2010 року у Львівському музеї скла — виставку «Пляшка віршів», у 2012 році — виставку «Пластилін, перо і скло» в Національному музеї літератури України.
У 2013 році книжка Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука» з ілюстраціями Ганни Осадко ввійшла до престижного щорічного каталогу найкращих дитячих видань світу «Білі круки».
Осадко, Ганна.
Пластилінові загадки [Текст] / Г. Осадко ; худож. Г. Осадко. — Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2012. — 24с.
Осадко, Ганна.
Котячі мрії [Текст] : вірші / Г. Осадко ; іл. С. Бялас. — Тернопіль : Навчальна книга -Богдан, 2012. — 12 с.
Скиба, Роман. Рибне місце [Текст] / Р. Скиба ; худож. Г. Осадко. — Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2010. — 24 с.

Дубочок з війни [Текст] : для серед. шк. віку / Г. Осадко ; худож. А. Колесніченко. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. — 48 с. : іл.
«Дубочок з війни» — щемка оповідь про війну і втрату, але також і про силу роду та любові, таких міцних, як кремезне мудре дерево.
Світлій пам’яті мого сина, молодшого сержанта,
командира гармати
протитанкового батальйону 128-ї окремої
гірсько-піхотної Закарпатської бригади
Олександра Орляка,
всім захисникам української держави
в російсько-українській війні
ПРИСВЯЧУЮ
Орляк Л. Ти зробив усе, що зміг. Художньо-документальна повість. – Тернопіль : Джура, 2017. – 88 с.
Ониськів Михайло народився 3 грудня 1941 року в Ласківцях Теребовлянського району на Тернопіллі, у бідній селянській родині. Здобувши середню освіту в Буданові, трудився два роки у колгоспному кар’єрі, згодом техсекретарем Ласківецької школи. Закінчив факультет української філології Чернівецького держуніверситету (1965) і Вищу партійну школу при тодішньому ЦК Компартії України (1975, журналістське відділення, з відзнакою). Навчався в аспірантурі при кафедрі наукового комунізму Львівського університету ім. Ів. Франка (1976-1977), але дисертації не захистив. Працював у комсомолі, газетярем, служив у Радянській Армії. Був помічником трьох перших секретарів обкому партії, а в роки Національного Відродження, активної боротьби за відновлення Незалежності України (1988-1990) обирався завідуючим ідеологічним відділом, секретарем обкому Компартії України по ідеології (до мене цих посад в області з кореневих уродженців тернопільського краю не посідав ніхто). За розбіжність моєї позиції з офіційною думкою партцентру у вересні 1990 р. був усунутий із секретарського поста, а згодом виключений з КПРС-КПУ. Певний час був безробітним, потім редагував заснований з власної ініціативи журнал “Тернопіль”. З листопада 1994 року очолюю редакційно-видавничий відділ орендного підприємства “Тернопільський видавничо- поліграфічний комбінат “Збруч”. Щиро вдячний його керівникові, українському патріотові і меценату Богданові Куневичу, усім тим, хто був причетний до видання цього єдиного в моєму житті зільничка поезії, до якого увійшло все краще з мого довголітнього творчого доробку про наше життя, яким воно є, про тривоги світу, вірність Вітчизні, рідній землі і коханій. Вважаю себе учнем нині уже покійного професора Василя Максимовича Лесина. Друкуюся з 1959 року. Маю на рахунку більше трьох тисяч різножанрових, у тому числі наукових, публікацій у книгах, збірниках, журналах, у районній, обласній і всеукраїнській періодиці. Дав, запозичену у Маркіяна, назву газеті “Русалка Дністрова” (цей альманах має не дотичне, а пряме відношення до нашого краю). Упорядник і редактор низки популярних видань, які побачили світ останнім часом у Тернополі. Відкрив багатьох. Багатьом допоміг. Багатьох підтримав. І це у ті часи, коли боявся сам завидка покласти квітку на мамину могилу із хрестом. А люди були не завжди вдячні. Зрозумів я їх, на превеликий свій сором, запізно. Та не це головне. Головне, що дихаю іншим повітрям, що живу разом з вами у такий прекрасний час в історії новітньої України – в недалекому майбутньому європейської супердержави. Якщо занило в когось серце – даруйте і простіть. У рідному селі, у Києві, на Буковині і тут, у Тернополі, де маю родинне гніздо і звідки вже більше нікуди не зможу злетіти.
У книжці під однією обкладинкою зібрано все краще, що вилущене із соняха творчого доробку відомого поета і краєзнавця, журналіста і літературного пошуковця та громадського діяча упродовж п’ятдесяти літ його невтомної праці на Вінниччині, Буковині, Прибалтиці і Тернопіллі і котре певною мірою дає ключ до розуміння реалій, в яких довелося жити і творити його поколінню. Книга пересипана рідкісними фотосвітлинами, окремі з яких публікуються вперше. Автор буде вдячний усім, хто дочитає цей томик до кінця.
Навчався в училищі прикладного мистецтва імені І. Труша (1947—1948, нині коледж декоративного та ужиткового мистецтва), інституті прикладного і декоративного мистецтва (1948—1950, нині національна академія мистецтв; обидва — м. Львів). Закінчив Український поліграфічний інститут у Львові (1969, нині Українська академія друкарства).
У 1950—1959 репресований; на засланні — в Іркутській області (нині РФ).
Від 1959 — в м. Тернопіль.
Працює в галузі станкової і прикладної графіки, плаката, акварелі, рисунка.
Від 1969 — учасник збірних виставок у містах Київ, Львів, Тернопіль, Москва, Пенза (обидва — РФ), Слівен (Болгарія), Варшава, Вроцлав, Краків, Познань (усі — Польща) та інших.
Персональні виставки у Тернополі (щорічно від 1969), Кременці (1979), Львові (2004).
Твори Ярослава Омеляна експонували в музеях і картинних галереях України і зарубіжжя: Пенза, містечко Зоряне (центр підготовки космонавтів поблизу Москви), м. Клівленд (США) та інших.
Виставки екслібрисів у Тернополі (2002, 2004) та Львові (2004).
Автор
Омелян, Я. Екслібриси пам’яти (книжкові знаки) / Ярослав Омелян. – Тернопіль: ПП Шабалак, Н.Є. – 57 с.