Оксана Зінаїда Лятуринська
Освячений держу я спис.
Я попіл бороню батьків,
Героїв славу, честь борців.
Оксана Лятуринська
Оксана Зінаїда Лятуринська — українська малярка, скульпторка, письменниця, поетка і громадська діячка.
Народилася 1 лютого 1902 року на хуторі Ліски (нині село Хоми (Збаразька міська територіальна громада Тернопільського району) біля Вишневця (звідси один з псевдонімів — Роксана Вишневецька. Батько Михайло Лятуринський служив офіцером російської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна Лятуринська походила з родини німецьких колоністів. Оксана мала шестеро сестер і братів: Олександра, Антоніну, Гната, Івана, Марію і Федора.
Від початку 1920-х років навчається в Кременецькій приватній українській гімназії імені Івана Стешенка. Ймовірно тут Оксана Лятуринська здійснила перші поетичні спроби, публіковані в гімназійному альманасі «Юнацтво», що виходив за редакції Уласа Самчука.
По досягненні двадцятиліття, Оксанин батько вирішив видати її заміж за нелюба, старого парубка, але багатого селянина з Колодного. Та вона не змирилася з деспотичним рішенням батька і втікла з дому до родичів Кіщунів, що жили в недалекій Катеринівці. Ті допомогли їй грішми і Оксана виїжджає до брата Івана в Німеччину.
Не маючи дозволу на проживання у 1924 році Оксана Лятуринська опиняється в Празі у Чехословаччині. Активно включається в громадське і культурне життя української еміграції. Співпрацює в Союзі українок. Знайомиться з поетами-емігрантами Євгеном Маланюком, Олексою Стефановичем, Оленою Телігою і Олегом Ольжичем.
Навчається на філософському факультеті Карлового університету, в Українській студії пластичного мистецтва, Чеській високій художньо-промисловій школі.
Багато працює, зокрема в галузі скульптури. Бере участь у ряді виставок, зорганізованих у Лондоні, Парижі, Берліні, здобуває визнання як майстер скульптурних портретів. Створює Пам’ятник полеглим воякам УНР у Пардубіце[1] (1932), погруддя Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця. Кілька виконаних Оксаною надгробків можна оглянути на празьких цвинтарях.
Друкується в часописах Літературно-науковий вістник, «Пробоєм» та в інших періодичних виданнях. Ранні поезії Оксани Лятуринської вирізнялися лаконізмом, стислістю форми, зачіпали теми української минувшини і міфології. У Празі з’являються її збірки «Гусла» (1938) і «Княжа емаль» (1941) присвячена пам’яті поета Юрія Дарагана.
Життя в еміграції було складним, сутужним. Дошкуляла ностальгія. Лише два рази Оксані Лятуринській вдалося вирватися на батьківщину, у 1927 році і під час Другої світової війни, коли вона навідалася до родичів Кіщунів у Катеринівку.
Доля родини Лятуринських склалася трагічно. Після «визволення» брат Оксани Федір Лятуринський був замордований совєтами в Кременецькій тюрмі. Його донька Наталя померла там же ж, не витримавши НКВДистських тортур. Репресовану сестру Марію разом з трьома маленькими донечками депортували до Казахстану, де вона померла з голоду. Доньок врятували людяні казахи, дали їм хліба і притулок. Нині вони мешкають у Вроцлаві. В Україні лишилися далекі родичі по лінії сестри Антоніни.
У роки Другої світової війни Оксана пережила загибель частини своїх творів. Після війни опинилася в таборі для переміщених осіб Ашафенбурзі в Німеччині, з 1949 року на еміграції в США. За допомогою Союзу українок оселяється в Міннеаполісі. Там поринає в громадську і творчу працю, створює ряд нових скульптурних портретів, пише поезії. Видає збірку новел «Материнки» (1946) і збірку віршів для дітей «Бедрик» (1956). З’являється друге видання «Княжої емалі» (1956), що включає також збірку «Веселка». Бере участь в діяльності Об’єднання українських письменників «Слово». Одна з перших підписала статут цього товариства (1957). Дописує до літературного збірника «Слово», що виходить в Канаді.
Ще під час мешкання в Празі Оксана Лятуринська почала втрачати слух. В США вже не допомагав навіть слуховий апарат.
Урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Могила Оксани Лятуринської знаходиться навпроти могили приятеля по літературі і по ідеях Євгена Маланюка.
У 1983 році на кошти зібрані організацією Союзу українок Канади видана книга «Зібрані твори» Оксани Лятуринської. В передмові до книги, видатний мовознавець і історик літератури Юрій Шевельов відзначав:
Чернихівський, Г. Оксана Лятуринська: життя і творчість / Г. Чернихівський, В. Чернихівська; наук. ред. О. Василишин. – Кременець-Тернопіль, 2002. – 289 с.: іл.
Монографія “Оксана Лятуринська. Життя і творчість” – перше багатопланове дослідження про видатну українську письменницю, скульптора, графіка, писанкарку. Уродженка волинського хутора Ліс, що на Кременеччині, майже 50 літ жила в еміграції, останні двадцять – в м. Міннеаполіс, США.
Українська критика ставить поетесу на друге місце після Лесі Українки. І це справедливо. Адже вона написала прекрасні поетичні та прозові твори, які вважаються своєрідним еталоном. Незгладний слід залишила й на ниві мистецтва.
У пропонованій праці подано огляд джерел та літератури, висвітлюється життєвий і творчий шлях письменниці, її багата й різноманітна літературно-мистецька спадщина.
Книга ілюстрована світлинами. Подані бібліографія та іменний покажчик.
Монографія слугуватиме літературо- та мистецтвознавцям, учителям, студентам, усім, хто цікавиться надбаннями української культури XX століття.
Лятуринська, О. Знаю казку: вірші, оповідання: [для дошк. та мол. шк. віку] / О. Лятуринська; упоряд., передм. Р. П. Радишевського; худ. О. І. Кошель – К.: Веселка, 1995. – 96 c.: іл. – (Нашого цвіту – по всьому світу).
Книжку склали кращі дитячі вірші та оповідання Оксани Лятуринської. Вона вважала одним з основних завдань своїми творами наблизити дитину до природи, розкрити її найпотаємніші таємниці. Творчу уяву письменниці потужно живила чарівлива природа і культурно-історичне минуле Волині, де пройшли її дитинство і юність.