Белль Генріх
Генріх Теодор Белль, німецький прозаїк і новеліст народився 21 грудня 1917 р. в Кельні, одному з найбільших міст Рейнської долини, у багатодітній родині майстра з виготовлення художніх виробів з дерева Віктора Белля й Марі (Германнс) Белль. Предки Белля втекли з Англії при Генріхові XIII: як і всі ревні католики, вони піддавалися гонінням з боку англіканської церкви.
Після закінчення середньої школи в Кельні Белль, що писав вірші й оповідання з раннього дитинства, виявився одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили в Гітлер’югенд. Проте через рік після закінчення школи юнак був притягнутий до примусових трудових робіт, а в 1939 р. покликаний на військову службу. Служив Белль капралом на Східному й Західному фронтах, кілька разів був поранений і зрештою в 1945 р. потрапив у полон до американців, після чого просидів кілька місяців у таборі для військовополонених на півдні Франції.
Після повернення у своє рідне місто Белль недовгий час навчався в Кельнському університеті, потім працював у майстерні батька, у міському бюро демографічної статистики й при цьому не переставав писати.
Нобелівську премію Белль отримав у 1972 році «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яка стала вагомим внеском у відродження німецької літератури».
У 1942 році Белль одружився з Анною Марі Чех, яка народила йому двох синів. Разом із дружиною Белль перекладав на німецьку мову таких американських письменників, як Бернард Маламуд і Селінджер.
На той час, коли Белль одержав Нобелівську премію, його книги стали широко відомі не тільки в Західній, але й у Східній Німеччині, навіть у Радянському Союзі, де було розпродано кілька мільйонів екземплярів його творів. Разом з тим Белль зіграв помітну роль у діяльності Пен-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він надавав підтримку письменникам, що піддавалися утискам у країнах комуністичного режиму. Після того як Олександр Солженіцин в 1974 р. був висланий з Радянського Союзу, він до від’їзду в Париж жив у Белля.
Помер Белль у віці 67 років, перебуваючи під Бонном, у гостях в одного зі своїх синів 16 липня 1985 р.
Творчість
Ранні оповідання Белля за характером схожі з оповіданнями багатьох німецьких авторів кінця 1940-х років; вони являють собою поверхові, нещадно реалістичні портрети «маленьких людей», що живуть у руїнах розбомблених міст.
У 1949 році вийшла у світ й одержала позитивний відгук критики перша повість Белля «Поїзд точно за розкладом» історія про молодого солдата, якого чекає повернення на фронт і швидка смерть. «Поїзд прийшов вчасно — це перший твір Белля із серії книг, у яких описується безглуздість війни й труднощі післявоєнних років; такі «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» 1950), «Де ти був, Адаме?» 1951) і «Хліб ранніх років». Всі ці книги звучать палкими обвинуваченнями жахам і хаосу війни. Авторська манера Белля, що писав просто і ясно, була орієнтована на відродження німецької мови після пихатого стилю нацистського режиму.
Відійшовши у своєму першому романі «Більярд о пів на десяту» (1959), Белль оповідає про сім’ю відомих кельнських архітекторів. Хоча дія роману обмежена всього одним днем, завдяки ремінісценціям і відступам у романі розповідається про три покоління — панорама роману охоплює період від останніх років правління кайзера Вільгельма до процвітаючої «нової» Німеччини 50-х рр.
У 60-тих рр. твори Белля стають композиційно ще складнішими. Дія повісті «Очима клоуна» (1963) відбувається також протягом одного дня; у центрі оповідання перебуває парубок, який говорить по телефону й від імені якого ведеться оповідання; герой воліє грати роль блазня, аби тільки не підкоритися лицемірству післявоєнного суспільства. «Тут ми знову зіштовхуємося з головними темами Белля: нацистське минуле представників нової влади й роль католицької церкви в післявоєнній Німеччині», — писав німецький критик Дітер Геніке.
Темою «Самовільної відлучки» (1964) і «Кінця одного відрядження» (1966) також є протидія офіційній владі. Більш об’ємний і набагато більше складний, порівняно з попередніми творами, роман «Груповий портрет з дамою» (1971) написаний у формі репортажу, що складається з інтерв’ю й документів про Лені Пфейффер, завдяки чому розкриваються долі ще шістдесяти людей.
«Груповий портрет з дамою» був згаданий під час присудження Беллю Нобелівської премії (1972), отриманої письменником «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури».
У тому ж році, коли Белль надав допомогу Солженіцину, він написав публіцистичну повість «Зганьблена честь Катаріни Блюм», у якій виступив з різкою критикою продажної журналістики. Це оповідання про несправедливо обвинувачену жінку, яка зрештою вбиває репортера, що оббрехав її. В 1972 році, коли преса була переповнена матеріалами про терористичну групу Баадера Мейнхоф, Белль пише роман «Під конвоєм турботи» (1979), у якому описуються руйнівні соціальні наслідки, що виникають через необхідність підсилювати засоби безпеки під час масового насильства. Спогади про ранню юність у Кельні «Що станеться із хлопчиком, або Яка-небудь справа по книжковій частині» вийшли у 1981 р.
У рік смерті Белля (1985) був виданий найперший роман письменника «Солдатська спадщина», який був написаний в 1947, однак публікувався вперше. «Солдатська спадщина» оповідає про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атлантики й Східного фронту. Попри те, що в романі відчувається деякий надрив, відзначає американський письменник Вільям Бойд, «Солдатська спадщина» є добутком зрілим і досить значним: «від нього віє вистражданими ясністю й мудрістю».