Майстер дивотворів
«Час тепер такий, що потребує славних лицарів, які життя свого не пошкодують, аби лишень жила матір-Україна…» .
Так сказав чверть століття тому український скульптор, різьбяр, громадсько-політичний діяч, голова Ради старійшин крайового коша ім. Байди Вишневецького, генерал-хорунжий Володимир Лупійчук. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості.
Сьогодні йому було б 95!
Але 27 квітня 2006 року він відійшов у кращі світи, залишивши на землі незбагненно багатий скарб — своїх талановитих нащадків, які продовжують його благословенну справу, і потужний мистецький доробок.
Дерево — його улюблений матеріал, якому творець віддавав тепло своїх рук, а саме дерево гріло його руки.
Наш славний краянин більше 50-ти років відчував себе козаком. Вгамовував цю спрагу козацтва активностями в козацькому русі України і мистецькими творами на дану тематику.
Стверджував: «Якщо ти вже козак, то будь ним у всіх випадках життя, аби не зганьбити своєю поведінкою пам’ять твоїх мужніх попередників».
Окрім козаків значну частину скульптур мистець створив за мотивами віршів і поем Тараса Шевченка. Увіковічнив у скульптурі Лесю Українку, Данила Галицького, Устима Кармелюка, Івана Франка та ін. Великі роботи присвятив зображенню літературних персонажів: Захара Беркута, Лукаша і Мавки, козака Мамая тощо.
Фотографіями робіт Володимира Лупійчука проілюстровані «Поезії 1837—1861» Тараса Шевченка у 2-х книгах (1989).
Доробок скульптора і різьбяра був представлений на колективних (біля 30) і персональних (200) виставках у Тернополі, Києві, Львові, Едмонтоні, Слівені, Збаражі, Хмельницькому тощо.
Мистецькі досягнення В. Лупійчука пошановані преміями Фонду Тараса Шевченка та ім. В. Винниченка, золотою та 2 бронзовими медалями республіканських виставок народної творчості, орденами Д. Вишневецького та «Козацька доблесть».
Твори зберігаються в музеях Тернопільщини, Львова, Києва, Канева, Бережан, Яготина, Черкас, Запоріжжя, Чигирина, Летичева та ін. Значна частина творчої спадщини різьбяра збагачує виставкові фонди Збаразького та Вишнівецького замків.
У народі кажуть, що ми відроджуємося у дітях своїх. І приємно усвідомлювати — мистецтво Володимира Лупійчука не відійшло разом з ним, а знайшло своє продовження у творчості сина Віктора (1960—2023). Він повною мірою успадкував батьківський талант і продовжив його мистецьку естафету: «Вплив батька на мене не мистецький, а передусім духовний і моральний».
Мистецька вартість та громадська значимість – єдині критерії оцінки спадщини нашого земляка Володимира Лупійчука. Його роботи з різьби по дереву дивують і захоплюють, вони ніби живі свідки нашої величної історії, на якій потрібно виховувати нове покоління вільної України.
«Своїм мистецтвом я сам утверджувався і вселяв віру у наше українське світле майбутнє», — так визначив своє творче кредо Володимир Васильович Лупійчук.
Тому пам’ять про нього житиме у віках!
https://vilne.org.ua/2017/02/volodymyr-lupiychuk-i-yoho-skulptury/
