Левко Ревуцький – “камертон” української музики

(до 135-річя від дня народження українського композитора та педагога)

Левко Ревуцький увійшов в історію української культури як видатний композитор, педагог, вчений, музично-громадський діяч. На кожному з цих поприщ митець посідає своє осібне, неповторне, значуще місце. Разом із іншим українським композитором, Борисом Лятошинським, Ревуцького вважають найвпливовішою постаттю української музики своєї епохи. Насамперед він є автором великих музичних форм – симфоній, концертів для фортепіано, сонат. Його композиторський стиль – це синтез народного мелосу і традицій професійної музики, ліричності і складної гармоніки. Це золотий фонд української класики, а Друга симфонія і фортепіанний концерт – перші значні твори таких жанрів в українській музиці.

Лев Миколайович народився 20 лютого 1889 року в селі Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині – Чернігівської області). Батьки майбутнього композитора, окрім того, що були освіченими, інтелігентними людьми, дуже любили музику, що, безперечно, сприяло пробудженню і ранньому розвиткові обдарування хлопця. Батько – Микола Гаврилович – мав непоганого баса та інколи співав дещо з репертуару для цього голосу та грав на скрипці під акомпанемент дружини; мати – Олександра Дмитрівна – вільно володіла французькою і німецькою мовами, набула музичну освіту в пансіоні села Римарівців Гадяцького повіту в німецького вчителя Блюмеля. «Виховання, яке я дістав від своїх батьків, демократичні погляди, прищеплені мені з дитинства, лягли в основу мого світогляду. Вони завжди були надійною підпорою в житті і допомагали мені подолати ті чи інші утруднення або суперечності, з якими доводилося стикатися».

Музичний талант Левка проявився дуже рано. Мати почала вчити його гри на фортепіано, коли йому ледь виповнилося п’ять років. Проте справжній потяг до музики розвинувся значно пізніше. Десь із десяти років хлопець виявив хист імпровізування. За те, що він мав абсолютний слух, його прозвали Камертоном.

Роки гімназичного навчання Ревуцького розпочалися в Прилуках.

У 1903 році батьки вирішили перевести Левка до Київської приватної гімназії Г. Валькера. Незабаром він вступає до музичної школи Н. Тумановського у фортепіанний клас М. Лисенка. «М. В. Лисенко перший став для мене зразком ставлення до своєї мистецької справи», – згадував пізніше Л. Ревуцький. Закінчивши у 1907 році гімназію, Левко вступає на фізико-математичний факультет Київського університету. У 1908 році Ревуцький переходить на юридичний факультет і тоді ж відновлює заняття фортепіанною грою в музичному училищі Російського Музичного товариства. «Займався по шість, сім, навіть вісім годин на день, вивчив немало. Однак зрозумів дещо пізніше, що в моїх заняттях був і недолік: я часто брався грати те, за що не слід було братися, і тоді у творах не досягав бажаної довершеності. Але були й успіхи», – згадував про ці часи композитор.

За три роки навчання на молодшому курсі училища Левко досяг значних успіхів. У 1911 році він перейшов на вищий курс у клас Г. Ходоровського.

Навчання Ревуцького в класі цього майстра тривало кілька років: з 1911 по 1913 рік у музичному училищі, а згодом – у нововідкритій консерваторії.

У консерваторії він одночасно зі заняттям на фортепіано розпочинає студії по класу композиції Р. Глієра. Композитор не полишав заняття і в університеті, а ще – багато і плідно працював творчо. У цей час з’являється перша частина фортепіанної сонати , перша симфонія в ескізах, прелюдії опусу четвертого.

Ревуцький любив подорожувати. Під час однієї зі своїх поїздок до Москви він зайшов в гості до друзів батьків – Писарєвих. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Софією. Вони одружилися в 1915 році і були разом все своє життя. Софія жила інтересами чоловіка. Нерідко вона допомагала йому приймати рішення, якщо Лев Миколайович вагався. Софія повністю віддала себе тим справам, які безпосередньо стосувалися його діяльності. У 1919 році Софія народила сина Євгена. Він став єдиною дитиною Ревуцьких.

Перша світова війна внесла свої корективи у плавний і розмірений перебіг подій. Лев прискорено закінчує і університет, і консерваторію у 1916 році, а згодом вирушає на фронт.

Демобілізувавшись на початку 1918 року, Ревуцький оселяється в Прилуках.

У 1924 році його запрошують у Київ на посаду викладача Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. З цього часу він сповна віддається педагогічній справі, спочатку як викладач, а потім як професор музично-теоретичних дисциплін і вихователь виконавських та композиторських кадрів. Лев Миколайович був небагатослівним, проте його зауваження завжди були дуже влучними й точними. Він висловлював їх тактовно, у формі дружньої поради.

У Східній Галичині музика Левка Ревуцького і сама його особистість органічно увійшли в культурний простір з кінця 20-х років, коли було написано його славнозвісні симфонії, зокрема поетичну й колоритну Другу симфонію, і фортепіанні опуси, а також не менш знамениті «Галицькі пісні». Його музика полонила відомих львів’ян з артистичного світу, дарма, що вони були відмежовані кордоном, і їхнє ознайомлення з конкретними щойно створеними опусами Л. Ревуцького проходило не так вже й легко та просто. Але галичанам попри все таки вдалося цього домогтися. Одним із перших галицьких композиторів, якому особисто пощастило поспілкуватися з Левком Ревуцьким, був Василь Барвінський. У Харкові Барвінський особисто зустрівся з Ревуцьким під час прем’єрного виконання там його Другої симфонії. Василь Барвінський був зачарований глибиною її змісту, особливо переконливим поєднанням у симфонії сучасної музичної мови з українським мелосом.

Найповажнішими подіями в культурному житті Галичини 1933 року було відкриття 28 травня надгробного пам’ятника на могилі Івана Франка, присвячені поетові урочиста академія, наукова конференція в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка і два концерти у найбільших концертних залах Львова – колишньої Філармонії (тепер Національний академічний драматичний театр ім. М. Заньковецької) та Оперного театру. До програми обох концертів увійшли Друга симфонія Левка Ревуцького й увертюра до опери «Захар Беркут» Бориса Лятошинського, тоді вперше виконані у Львові під орудою Миколи Колесси.

Після 1939 року Левко Ревуцький мав можливість особисто спілкуватися зі Станіславом Людкевичем, Василем Барвінським та іншими львівськими композиторами, він став приїжджати до Львова на різні імпрези. У травні 1940 року у Львові з творами Косенка, Ревуцького, Лятошинського та інших авторів виступив Київський симфонічний оркестр. У лютому й березні 1941 року пройшли авторські концерти Левка Ревуцького, Рейнгольда Глієра та Станіслава Людкевича в присутності композиторів.

За значні заслуги у сфері культури композитору в 1942 році присвоєно звання народного артиста УРСР, а в 1944 році – народного артиста СРСР. Вимогливість, прагнення вивести власне мистецтво на рівень найкращих зразків європейської та світової класики вирізняють творчий почерк великого майстра у всіх його починаннях. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками.

У повоєнний період Левко Ревуцький з молодечою енергією береться до відновлення мистецько-культурного життя республіки.

Протягом 1944–1948 років Лев Миколайович очолював Спілку композиторів України. Його було обрано депутатом Верховної Ради України кількох скликань.

На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв’язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.

         Український композитор помер 30 березня 1977 року і похований на Байковому кладовищі у Києві.

Музична творчість Левка Ревуцького

Ревуцький – автор творів великих музичних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга – на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940 – один із найкращих творів Ревуцького), два концерти для фортепіано. Ці твори написані з тонким знанням виконавчого апарату, одні з перших в українській музичній літературі.

Також у творах менших форм (фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано) Ревуцький дуже оригінальний свіжістю музичної мови й технічними прийомами.

Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Галицькі пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»).

Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками.

Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій. Розмірена, виразна мелодика поєднується з напруженою складною гармонікою. Л. Ревуцький розкривав дійсність і в лірико-драматичному, і в лірико-епічному ключах. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики (Друга симфонія і фортепіанний концерт – перші значні твори цих жанрів в українській музиці). Значний внесок Л. Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок.

Значення творчої діяльності Левка Ревуцького

Разом із Б. Лятошинським Ревуцький вважається найвпливовішим діячем української музичної культури своєї епохи. Випускниками його класу були М. Дремлюга, В. Гомоляка, О. Андреєва, Г. Жуковський, Г. Майборода і П. Майборода, В. Кирейко, А. Филипенко, С. Жданов, А. Коломієць, О. Зноско-Боровський, Л. Левитова, Г. Мірецький, В. Рождественський, Л. Грабовський та ін.

Ревуцький багато зробив для популяризації творчості М. Лисенка. Був редактором 20-томного зібрання творів М. Лисенка, здійснив фундаментальну редакцію опери «Тарас Бульба». Також Л. Ревуцьким здійснена редакція Фортепіанного концерту В. Косенка.

Вшанування композитора

Ім’я Ревуцького носять музичні колективи і заклади, зокрема Муніципальна академічна чоловіча хорова капела ім. Л. Ревуцького, музичне училище в Чернігові, загальноосвітня школа в с. Іржавці, дитяча музична школа № 5 у м. Києві, пароплав на р. Дніпро.

На честь Л. М. Ревуцького названо вулиці у Києві та Львові. Щорічно наприкінці лютого проходить вручення премії ім. Л. М. Ревуцького від Міністерства культури України. В с. Іржавець функціонує Музей-садиба Л. Ревуцького та Д. Ревуцького (брата композитора, музикознавця).

Творчий внесок

Вокально-симфонічні твори:

• кантата-поема «Хустина» (сл. Т. Шевченка, 1923, 2-га ред. 1944),
• «Ода пісні» (сл. М. Рильського, 1956),
• «Зима» (сл. О. Олеся, 1924);

для голосу з оркестром:

• «Монолог Тараса Бульби» (сл. М. Рильського за повістю М. Гоголя, 1956),
• чотири укр. нар. пісні – «Червона ружа», «Їхав козак» (1928), «Та ой крикнули журавлі», «Чуєш, брате мій» (1959) та ін.;

для симфонічного оркестру:

• Симфонія № 1, ч.1-ша і 3-тя (1916–1920, 2-га ред. 1-ї ч., 1957),
• Симфонія № 2 (1927, 2-га ред. 1940),
• Козачок (1936),
• увертюра до опери «Тарас Бульба» М. Лисенка (1952);

для фортепіано з оркестром:

• Концерт (1934, ост. ред. 1963);

камерні ансамблі:

• інтермецо для скрипки і фортепіано (1955),
• балада для віолончелі і фортепіано,
• для фортепіано Соната, 7 прелюдій, етюди, пісня, гумореска, канон, вальс, 2 етюди, дит. п’єси, транскрипції;

для голосу з фортепіано:

• «Ну розкажи ж» (сл. Хоменка, 1923),
• «Дума про трьох вітрів» (сл. П. Тичини, 1925),
• «Де тії слова» (сл. О. Олеся),
• «Проса покошено» (сл. М. Рильського),
• «Тиша» (сл. власні) та ін.;

для хору без супроводу:

• «На ріках круг Вавілона», «У перетику ходила», «Ой чого ти почорніло» (всі на сл. Т. Шевченка) та ін.;

для хору з фортепіано:

• п’ять укр. нар. пісень,
• три веснянки,
• хори для дітей та юнацтва та ін.;

обробки народних пісень (понад 120), зокрема:

• цикли для голосу й фортепіано – «Козацькі пісні» (1925), «Галицькі пісні» (1926), «Пісні для низькою голосу» (1925–1927), «Пісні для середнього голосу»(1925–1943), «Пісні для високого голосу» (1925–1947);
• для мішаного хору – «На кладочці умивалася», «Дід іде», «Їхав стрілець на війноньку», «Єврейські народні пісні» (1934), «Балкарські нар. пісні» (1934) та ін.;
• збірки обробок українських народних пісень для дітей «Сонечко» (1925);
• пісні – «Із-за гір та з-за високих» (сл. М. Рильського) та ін.;

інше:

• музика до театральних вистав, кінофільмів («Земля», «Степові пісні»), радіопередач;
• редакція 1-ї ч. Концерту для фп. з орк. В. Косенка;
• фундаментальна ред. та доповнення рядом номерів опери «Тарас Бульба» М. Лисенка .

Літературні праці:

• Автобіографічні записки // Рад. музика. – 1939. – № 1;
• Виховання композиторської молоді // Мистецтво. – 1956. – № 1;
• Струни Лисенка живі // Мистецтво. – 1967. – № 4 та ін.

Використані джерела

Фільц Богдана. Левко Ревуцький і митці Галичини[Електроннийресурс] / Богдана Фільц. – Режим доступу : https://um.etnolog.org.ua/zmist/2015/49.pdf. – Назва з екрану.

Використані джерела з фонду сектора естетичного виховання ТОБД

І наші імена у забутті не згинуть. Ми живемо в піснях!..: Лев Ревуцький (1889–1977) // Шкільний світ. – 2012. – № 7. – С. 18–19.

Винницька, Ярина. Ковчег Музика: традиційна музика, духовна музика, музика бароко, класична музика : [путівник по укр. муз. спадщині та програма концерту-хрестоматії] / Укр. культ. Фонд ; [авт. тексту : Я. Винницька, М. Р. Стех, Р. Гавалюк ; худож. : А. Єрмоленко та ін. ; літ. ред. О. Бондарук ; авт. проєкту : Я. Винницька, Д. Л. Осипов]. – Львів : Ковчег, 2020. – У кн. розміщені QR-коди, за якими можна прослухати муз. доріжки концерту. – 52 с. – (Проєкт «Ковчег Україна»).

Ревуцький Лев Миколайович (1889–1977) – композитор, педагог, громадський діяч // Шаров І. 100 видатних імен України / І. Шаров. – Київ : Альтернативи, 1999. – С. 345–348.