Ірина Дем’янова сьогодні святкує день народження!
З ювілеєм! 🎉
«Не спрощую себе і не підношу. Життя — як слово, слово — як життя… Таке моє, таке мені хороше – Не хрест, не меч, а бажане дитя!» ✨
✍️ Ці слова належать сьогоднішній ювілярці — письменниці, журналістці, редакторці, краєзнавиці Ірині Дем’яновій.
«Від човника-колисоньки до лодії-домовини пливемо річищем життя — ні оминути, ні звернути, ні уникнути… Спершу — пелюшка, наостанку — сорочка. Як янгольське крило, як прихист, як приналежність до білого світу…».
З цим незбагненним «білим світом» познайомилася маленька Іруся в Новій Брикулі на Теребовлянщині, що «бовваніє малим острівцем посеред безмежних ланів Панталиського степу». Йому вона довірила свою таємницю — «виявляється, вмію говорити не просто, як усі, а “до складу”, як у співанці»… Але це «знайомство» тривало лише 6 рочків…
«Згодом була Струсівська школа-інтернат, абсолютно схоластична, закритого типу. … Знаходила розраду в читанні. Книги сформували і світогляд, і характер»… «Мій Тернопіль — найтепліша моя домівка. Він мене створив. Десь у верховіттях його беріз та каштанів живуть майбутні мої вірші. Іноді відчуваю таке просвітління, такий дивовижний наплив образів, звуків, слів, що здається, як запишу, з того буде молитва чи пісня… Все ж, трапляється — дещо записую, надіюся, що в якомусь серці відізвуться мої невибагливі рядки — когось зігріють, когось утішать»…
Ці доволі скромні надії про те, що поезія ювілярки відізветься в якомусь серці, виросли у справжнє визнання поетичного таланту пані Ірини. Кожне її слово – це диво, що вистраждане, виношене, як маленьке дитя, бо народилося для щастя і любові. В одному із коментарів на її сторінці у фейсбуці прочитала: «Маєте унікальний хист — знайти найточніше слово, аби відтворити почуття…». І ці почуття — від незбагненної радості та любові до сивого смутку (а життя саме так влаштоване) — щедро рясніють у двох десятках збірок: половина з них адресована дітям, інша частина — для дорослого читача 📚
Ірина Дем’янова дуже любить писати для дітей, адже хоче, щоб кожна дитина радісно читала й переглядала її книжки. Як зізналася пані Ірина, в дитинстві вона була недолюблена, тож зараз їй хочеться обняти усіх скривджених і недолюблених діток та полюбити за себе. Кожне літературне побачення письменниці-ювілярки з читайликами нашої книгозбірні — яскраве свідчення цієї щирої любові ❤️
А ще Ірина Володимирівна майстерно зредагувала сотні книжок інших поетів і прозаїків. А скільком видатним людям нашого краю дала можливість «оселитися» в «Тернопільському енциклопедичному словнику», редакцію якого очолювала у 2003—2008 роках!
Вона — авторка сценаріїв документальних фільмів «Небо любові» (1995) та «Я відшукаю папороті цвіт» (1996).
Окремі твори пані Ірини перекладено італійською мовою та есперанто. Низка віршів звучить піснями.
Пані Ірина — членкиня НСЖУ (2001), НСПУ (2005). Лауреатка премій ім. П. Медведика в галузі краєзнавства (2009), ім. Іванни Блажкевич за твори для дітей (2015), ім. Михайла Дубова (2016).
Ірина Володимирівна радіє, що поряд з нею є дуже багато «класних» і теплих людей з гітарами. Письменниці залишається лише порадіти, що всі її друзі чудово зреалізувалися, нехай не в малярстві, не в письменстві, а тому, що гарно куховарять, плетуть чи виконують батьківський обов’язок. А ще вона вміє дружити і любити, власне, зізнається, що «жила в любові, любов’ю, заради любові».
«Я живу у цьому вимірі, тож волію контактувати з людьми – писати найперше для людей і про людей. Може хтось знайде у моїх словах розраду, пораду чи зробить собі приємний вечір з книжкою під коциком. Тільки глобально я не можу сказати, що люблю людство. У світі панують війни, а серед людей є вбивці, ґвалтівники…».
Саме війна зачепила нашу ювілярку своїм страшним чорним крилом — вона втратила єдиного сина… 26 травня 2024-го… «Живу між небом і землею, між надією і розпачем», — зізнавалася … Ми з Вами!!! Почула від багатьох… Нехай Небеса дають силу надіятися і ЖИТИ!«Цей світ нас випробовує на людяність. Щоденно». (І. Дем’янова).
Ви, пані Ірино, складаєте цей іспит дуже гідно, усвідомлюючи, що життя людини вимірюється не роками, а тим, що вона в ньому зробила й відчула. Бажаємо Вам, озираючись на прожиті роки, згадувати тільки найкращі, найсвітліші та найрадісніші моменти. А сіро-чорні полоси й терня нехай не кривдять Ваші серце і душу.
Сердечно зичимо натхнення, здоров’я, вдатних людей поряд, високого синього неба і теплого сонечка. І миру, миру, МИРУ!!! Многая і благая літ під Господньою опікою! 💐