Бібліографічний опис: державні стандарти та їх практичне застосування

Підготувала головний бібліотекар
НБУ для дітей Н. Л. Симоненко

План

Вступ
1. Державні стандарти та їх практичне застосування.
2. Чинні державні стандарти, що регламентують створення бібліографічного опису.
2.1. ДСТУ ГОСТ 7-80.2007 «Бібліографічний запис. Заголовок. Загальні вимоги і правила складання».
2.2. Новий національний стандарт з бібліографічного опису ДСТУ ГОСТ 2006 «Бiблiографiчний запис. Бiблiографiчний опис. Загальнi вимоги та правила складання». Основні відмінності від попередніх стандартів.
2.2.1. Загальна характеристика і методика складання бібліографічного опису.
2.2.2. Бібліографічний опис: поняття і функції.
2.2.3. Види бібліографічного опису.
2.3.4. Особливості складання бібліографічного опису.
2.3 Cкорочення слів в бібліографічному описі (українска, російська, іноземні мови).
2.4 Система СІБІД на допомогу каталогізатору
3. Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Із кожним роком, з кожним днем, а то і хвилиною у сучасному світі кількість документів усе збільшується. Така тенденція призводить до того, що населенню важко орієнтуватися в тому обсязі інформації, що обертається навкруги. А людство ж в усі часи й віки прагнуло полегшити своє існування, звільнитися від непотрібної праці.
Щоб подолати кризові явища у сфері документних комунікацій, які виникають час від часу, людство винайшло чимало засобів, серед яких писемність і папір, друкарський верстат і бібліотеки, архіви, органи інформації, автоматизовані інформаційні мережі й багато іншого. Але виявилось, що накопичити інформацію замало, важливо подати її користувачу в потрібному обсязі й у потрібний час. Каталогізування – один із важливих компонентів сучасних інформаційно-видавничих технологій та інформатизування бібліотечної справи.
У середині нашого століття за умов науково-технічної революції з’явилася потреба в активному обміні інформацією між установами різних країн. Але несхожість у правилах складання описів документів у різних країнах ускладнювала такий обмін. Це поставило завдання створення єдиних міжнародних правил складання бібліографічного опису. Розв’язанням цієї проблеми займається секція каталогізації Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій і установ (ІФЛА), яка створила Міжнародні стандарти з бібліографічного опису різних видів документів (ISBD – International standart bibliographical description).
Стандартизація – це діяльність по встановленню і використанню єдиних норм, правил, вимог і характеристик до різних об’єктів бібліотечної справи з метою забезпечення взаємозамінюваності, технічної та інформаційної сумісності, якості продукції та послуг бібліотек, бібліотечного обслуговування, обліку. Історія сучасних стандартів по бібліографічному опису почалась ще до появи Міжнародного стандартного бібліографічного опису (ISBD). Інформаційне суспільство постійно розвивалось, ставило нові завдання. Переглядались міднародні стандарти, і відповідно удосконалювались вітчизняні стандарти.
У відповідності до ДСТУ 3017-95 “Видання. Основні терміни та визначення”, термін СТАНДАРТ визначається як “нормативне виробничо-практичне видання з комплексом норм, правил та вимог щодо об’єкта стандартизації, встановлених та затверджених у відповідності з чинним законодавством”.
Початок робіт зі стандартизації бібліотечної справи у бібліотекознавчій літературі віднесено до 60-х рр. XX ст., хоча спроби створити перші стандарти були ще у 20-х рр. і навіть раніше. Так, наприкінці XIX ст. бібліотеки стають більш-менш масовим явищем. Саме в цей період і виникає потреба у встановленні єдиної норми на окремі види бібліотечної техніки (наприклад, каталожну картку), у введенні єдиних правил складання бібліографічного опису (1893 р. Я. Г. Квасков – бібліотекар Румянцевського музею). Тож можна із впевненістю сказати, що стандартизація у бібліотечній справі почалась зі стандартизації формату картки та опису видання.
Поступовий розвиток суспільства і науки, зростання промисловості у 60-70 рр. XX ст. призвели до зміцнення індустріального суспільства. Традиційні форми діяльності бібліотеки вже не задовольняли, потрібно було вдосконалювати та змінювати технології бібліотечної та інформаційної діяльності. Активізація у цьому напрямку стимулювала створення системи стандартів з інформаційної, бібліотечної та видавничої справи (СІБВС (рос. СИБИД). 3 1978 р. починається впровадження цієї системи. Система складається з трьох частин: науково-технічна інформація (НТІ), бібліотечно-бібліографічна діяльність, видавнича справа. В рамках цієї системи були розроблені стандарти, які тривалий час забезпечували координацію нормативного та методичного керівництва науково-інформаційної, бібліотечно-бібліографічної, архівної та видавничої діяльності.
Після набуття Україною незалежності в країні розпочався непростий і тривалий процес формування національної системи стандартизації в галузі бібліотечної справи. Перехід країни на ринкові відносини, розширення міжнародного і національного інформаційного співробітництва обумовили необхідність переосмислення ролі стандартизації бібліотечної справи. При цьому враховувався ряд принципів стандартизації, таких як:
• розвиток законодавчого регулювання організаційно-економічних, методичних та технологічних аспектів діяльності бібліотек;
• зростання ролі стандартизації як засобу забезпечення якості продукції та послуг, що надають бібліотеки, їх конкурентоспроможності;
• введення в структуру стандартизації нових нормативно-правових документів для подальшого розвитку й удосконалення бібліотечної діяльності;
• застосування у діяльності бібліотек сучасних методів і засобів удосконалення бібліотечно-інформаційних процесів тощо.
У 1992 році Україна разом з країнами СНД та Балтії уклала Угоду про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології і сертифікації (підписана у Москві 13.03.92 р.). У 1993 році Україну прийнято повноправним членом до Міжнародної організації з стандартизації.
Таким чином, на сьогодні в Україні діють такі категорії стандартів в галузі бібліотечної справи:
міжнародні стандарти – документи, прийняті міжнародною організацією зі стандартизації (ІСО),
міждержавні стандарти – документи, прийняті країнами СНД, що приєднались до Угоди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, і застосовувані ними безпосередньо,
національні стандарти – документи, прийняті національними органами зі стандартизації однієї держави. Наприклад, ДСТУ затверджений Державним комітетом України зі стандартизації, метрології та сертифікації,
галузеві стандарти — документи, розроблені і затверджені галузевим міністерствами та відомствами.
Питання організації стандартизації на міжнародному рівні вирішують понад 300 організацій, головну роль серед яких відіграє Міжнародна організація зі стандартизації – ІСО. До її структури входять понад 160 технічних комітетів (ТК). Один з них – ТК-46 “Документація” – займається стандартизацією в галузі бібліотечної, видавничої, інформаційної та архівної справи. Статус міжнародних стандартів для країн-членів ІСО – добровільний. Вони є рекомендаційними документами і використовуються кожною країною з урахуванням національних особливостей розвитку бібліотечно-інформаційної діяльності.
Міждержавні стандарти – це стандарти, що прийняті державами, які підписали вищезазначену Угоду, яка надала цим нормативним документам індекс «ГОСТ». Отже, сьогодні з однаковим індексом існують декілька категорій нормативних документів:
• ГОСТ (СРСР) – стандарти, які діють в Україні, тобто, не відмінялись наказом Держстандарту, наприклад, ГОСТ 7.26-80 Библиотечное дело. Основне термины и определения;
• ГОСТ (СНД) – стандарти, що були розроблені після підписання Угоди та ратифіковані Україною (наприклад, ГОСТ 7.12—93 Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила, ГОСТ 7.66-92 Индексирование документов. Общие требования к координатному индексированию). Ці ГОСТи використовуються з повним виконанням встановлених до них вимог.
• Державні стандарти (ДСТУ) – стандарти, затверджені Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації України (Держстандартом України). Ці стандарти діють в країні в якості нормативних документів, обов’язкових для всіх суб’єктів, що займаються господарчою діяльністю, у тому числі і для бібліотек (Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію»). Слід зауважити, що Республіканські стандарти колишньої УРСР застосовуються в Україні як державні стандарти і сьогодні до часу їх заміни або скасування.
В Україні діють також і галузеві стандарти (стандарти, що прийняті державними органами управління у межах їх компетенції; розробляються на конкретну продукцію або на конкретні виробничі (технологічні) процеси за відсутності державних стандартів), технічні умови (регулюють умови між постачальником і споживачем продукції) та стандарти підприємств (розробляються та затверджуються підприємствами, у тому числі й бібліотеками, для яких цими нормативними документами є, наприклад, Статут, Положення про бібліотеку, положення про окремі види послуг, що надає бібліотека тощо).

ДСТУ ГОСТ 7.80-2007. Библиографическая запись. Заголовок. Общие требования и правила составления»ратифікований в Україні з 1 квітня 2008 р.
Даний стандарт встановлює загальні вимоги до заголовку бібліографічного запису та правила його складання: набір відомостей, послідовність їх подання, застосування умовних розділових знаків.
Стандарт розповсюджується на основні види заголовків в бібліографічних записах, але не використовується в бібліографічних посиланнях.
Заголовок подають окремим рядком у записах, призначених для каталогів – відповідно ГОСТ 7.51.
Мова заголовка, як правило, збігається з мовою бібліографічного опису, але може бути й мовою перекладу, в транскрипції, тарнслітерації і, навіть, графікою.
Розрізняють основі види заголовків:
– Прізвища(Коваленко, Іван Степанович; Сент-Екзюпері, Антуан де; Прутков, Козьма)
– найменування організації(Українська бібліотечна організація; Державний заклад “Національна бібліотека України для дітей”)
– уніфіковану назву (поле 130) (БІБЛІЯ; РАМАЯНА; СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ)
– позначення документу (ДСТУ; ГОСТ)
– географічну назву(Київ; Македонія, республіка)

Прізвища подаються на початку заголовка і, як правило, відокремлюються від імені (імен), імені та по-батькові, ініціалів комою (,).
Приклади:
Абу-Аль-Хасан, Н.
Ковальова, Ганна Миколаївна.
Рубенс, Пітер Пауль.
Семенов, О. І.
Сент-Экзюпері, Антуан де.
В деяких випадках неможливо з’ясувати, яка частина імені є прізвищем (у прізвищах авторів країн Азії та Африки, у сучасних зарубіжних авторів), тоді ім’я особи наводять в бібліографічному записі в тій формі, як воно подано в джерелі інформації.
Приклади:
Абдель-Вахаб М. Д. Равашдех.
Ла Горда.
Сантильяна Іньєго Лопес де Мендоса.
Тірсо де Моліна.

При наявності в документі прізвища, що об’єднує двох або трьох осіб, в заголовку наводиться прізвище однієї особи, як правило, першої або згідно алфавіту.
Приклади:
В документі:В заголовку:
Буало-Нарсежак                                               Буало, П’єр.
Ольга и Олександр Лаврови                       Лаврова, Ольга Олександрівна.
Брати Вайнери Вайнер,                               Аркадій Олександрович.
Брати Грімм                                                       Грімм, Вільгельм.

Псевдоніми, в тому числі колективні, наводять у заголовку за правилами, що застосовуються для справжніх імен.
Приклади:
Ахматова, Анна.
Прутков, Козьма.
Кукринікси.

Ідентифікуючі ознаки наводять після імені в круглих дужках з маленької букви. Різні ідентифікуючі ознаки відокремлюють одну від одної крапкою з комою (;).
Приклади:
Дюма, Олександр (батько).
Дюма, Олександр (син).
Никон Чорногорець (2-а пол. 11 ст.).
Симон (єпископ володим. і сузд.: – 1226).
Фотінія (матушка).
Юрій Довгорукий (князь; 1090-1157).

Заголовок, що містить найменування організації, може мати просту чи складку структуру. В якості простого заголовку можуть бути представлені найменування організацій, окрім органів державної влади.
Приклади:
Конгрес національних громад України.
Міжнародна Конференція «Крим» (2009 ; Судак, Україна).
Міжнародний конгрес україністів (3; 26-29 серп. 1996; Харків).
Національна парламентська бібліотека України.

Заголовок, що містить назву органу державної влади, завжди має складну структуру. Першою ланкою наводиться назва країни (адміністративно-територіального утворення), потім — назва органу влади.
Приклади:
Україна. Верховна Рада (2000 — 2005).
Україна. Верховний Суд.
Україна. Закони.
Україна. Президент (2010- ; В. Ф. Янукович).
Україна. Президент (2005-2010 ; В. А. Ющенко).

Складні заголовки, до складу яких входить назва країни та вид матеріалу в уніфікованній формі, застосовують при складанні запису на законодавчі матеріали, міжнародні договори, військові статути та настанови.
Приклади:
Российская Федерация. Конституция (1993).
Республіка Білорусь. Закони.
Республіка Молдова. Договори.
Україна. Військові статути.

Заголовок, який містить уніфіковану назву, застосовується при складанні бібліографічного запису на видання анонімних класичних творів, які публікувалися під різними заголовками, видання текстів священних писань, літургічні книги, видані в 14–17 ст. з різними складними назвами.
Приклади :
Біблія. В. З.
Біблія. Н. З. Калевала.
Каноник.

Заголовок стародруків складається з уніфікованої назви та вказаних в якості ідентифікуючих ознак року й місця видання.
Приклади :
Апостол (1666: Львів).

Заголовок бібліографічного запису на нормативні документи містить індекс документу (ГОСТ, ДСТУ, ОСТ, СТП, ТУ, ІСО), цифрову чи буквену позначку документа, рік затвердження.
Приклади :
ГОСТ 7-80.2000.
ДСТУ 4826:2007.

Заголовком може бути і офіційна, буденна або скорочена назва географічного об’єкту, доповнена при необхідності географічним терміном, різноманітними пояснюючими словами. Форма наведення географічної назви визначається бібліографуючою установою.
Приклади :
Карпилівка, Волинська область.
Карпилівка, Чернігівська область.
Москва, місто Болівар, департамент (Колумбія).
Москва, річка Болівар, штат (Ю.-В. Венесуела).

3 1 липня 2007 року введено новий ДСТУ ГОСТ 7.1-2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», згідно наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 10 листопада 2006 р. № 322. Враховуючи взаємопов’язаність ГОСТ 7.1-2003 та ГОСТ 7.80-2000 наказом Держспоживстандарту від 16.01.2008 № 10, термін надання чинності ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 „Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання”, який є ідентичний ГОСТ 7.1-2003, встановлено з 1 квітня 2008 р.
Новий стандарт складається із семи розділів:
1. Область застосування.
2. Нормативні посилання.
3. Терміни та визначення.
4. Загальні положення.
5. Однорівневий бібліографічний опис.
6. Багаторівневий бібліографічний опис.
7. Аналітичний бібліографічний опис.
Додаток А (довідковий).
Розроблений ДСТУ на основі:
• рекомендацій ІФЛА “Міжнародний стандартний бібліографічний опис” (ISBD) різних видів документів, а також посібника із застосування ISBD для опису складової частини документа;
• правил ведення MARC-форматів;
• вітчизняних стандартів системи СИБИД;
• науково-дослідних і методичних розробок, здійснених у Російській книжковій палаті, Російській державній бібліотеці, Російській національній бібліотеці й іншим установах, що займаються практичним бібліографуванням.
Як об’єкти складання бібліографічного опису розглядаються всі види опублікованих і неопублікованих документів на будь-яких носіях; складові частини документів; групи документів.
Введено нові об’єкти бібліографічного запису, насамперед, електронні ресурси, до яких ставиться великий спектр цифрових матеріалів, включаючи мультимедіа та Інтернет-ресурси, що вимагають розвитку ряду положень у правилах.
Стандарт не розповсюджується на бібліографічні посилання.
Головним джерелом інформації є елемент документа, який містить основні вихідні й аналогічні їм відомості – титульна сторінка, титульний екран, етикетка й наклейка та ін. Кожен вид документа має визначене головне джерело інформації.
Якщо недостатньо відомостей для уточнення опису, а інколи й повністю відсутні необхідні дані, відомості формулюють на основі аналізу документа. Сформульовані чи взяті з інших джерел відомості подають у квадратних дужках.
Структура й повнота бібліографічного запису в основному залишається незміненою, однак набір відомостей у машиночитному записі повинен бути максимально повним, щоб при пошуку необхідної інформації можна було одержати будь-яку характеристику документа у необхідному обсязі. 3 цією метою, зокрема, мінімізовані можливості скорочення слів та словосполучень в основних областях бібліографічної запису. Так, наприклад, в нашій НБУ для дітей вирішено назви установ у полі відповідальності давати повністю : / НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, або / Дніпропетровська обласна бібліотека для дітей.
Бібліографічний опис містить бібліографічні дані про документ, приведені за правилами, які встановлюють наповнення та порядок наведення областей та елементів, і призначені для ідентифікації та загальної характеристики документа
Бібліографічний опис являється головною частиною бібліографічного запису. До складу бібліографічного опису входять такі області:
– область назви і даних про відповідальність;
– область видання;
– область специфічних видань;
– область вихідних даних;
– область фізичної характеристики;
– область серії;
– область приміток;
– область стандартного номера (чи його альтернативи) та умов доступності.

Однорівневий бібліографічний опис складається з перечислених нижче областей, які включають обов’язкові і факультативні елементи, прописані послідовно і з прописаною пунктуацією.

Якщо серед декількох текстів і вихідних даних у джерелі інформації є текст і всі вихідні відомості офіційною мовою країни, у якій розміщена бібліографуюча установа, перевагу у виборі мови опису надають цій мові. Коли вихідні відомості в документі всіма мовами неповні, вибирають мову, якою подано найбільш повну інформацію для бібліографічного опису.
Перелік областей і елементів бібліографічного опису :

ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 має суттєві відмінності від попередніх стандартів. Доцільно детальніше зупинитися на основних відмінностях.
У новому стандарті вперше підкреслено, що для розрізнення приписної та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак до і після приписного знака. Виняток — крапка та кома — проміжки залишають тільки після них. Знаки крапка з комою та три крапки до винятку не відносяться. Круглі та квадратні дужки розглядають як єдиний знак, попередній пробіл знаходиться перед першою (відкриваючою) дужкою, а наступний пробіл — після
другої (закриваючої) дужки. Знак оклику та знак питання в кінці назви пишуться без пробілу. При наявності граматичного і прописаного знаків пунктуації в описі приводять обидва знаки. Якщо елемент закінчується багатокрапкою чи крапкою в кінці скороченого слова, а прописана пунктуація наступного елементу є крапкою чи крапкою і тире, то крапку, що відноситься до прописаної пунктуації наступного елементу, опускають. Подають в описі також хімічні, математичні та інші знаки.
Заголовок від опису відокремлюють крапкою. Області опису відокремлюють одна від одної крапкою і тире. При повторенні окремих областей повторюють крапку і тире, за винятком області серії (відомості про кожну серію беруться в окремі круглі дужки без знаку крапка і тире між ними).
Слід зазначити, що в новому стандарті змінені правила вживання великої та малої літер. Їхнє вживання продиктоване тепер не тільки нормами мови, а й розділенням областей бібліографічного опису. Перші слова відомостей, що відносяться до назви та відомостей про відповідальність записуються з малої літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитатами. Винятком є загальне позначення матеріалу та будь-які назви у всіх областях опису.
Приклади:
Famous faces in history. Culture, business and sport [Текст] : nopmp. знаменитих людей Британії і США : кн. для читання на англ. мові
Танки світу [Текст] : опис, характеристики, схеми, фотогр. : довідник

Області опису можуть бути виділені різними шрифтами або записані з нового рядка. В цих випадках знак крапку й тире заміняють крапкою, що ставиться в кінці попередньої області.

Загальне позначення матеріалу – це новий елемент, уперше введений в область заголовку та відомостей про відповідальність. Він є факультативним елементом, який доцільно приводити в описах для інформаційних масивів, що містять відомості про документи різних видів. Загальне позначення матеріалу дає можливість визначити знакову природу інформації або фізичну форму об’єкта опису:
відеозапис (videorecording)
звукозапис (sound recording)
образотворчий матеріал (graphic)
карти (cartographic material)
комплект (kit)
кінофільм (motion picture)
мікроформа (microform)
мультимедіа (multimedia)
ноти (music)
предмет (object)
рукопис (manuscript)
текст (text)
шрифт Брайля (braille)
електронний ресурс (electronic resource)
Загальне позначення матеріалу приводять у встановленій формі, вибираючи з даного списку один відповідний термін. Перевагу віддають позначенню фізичної форми. Загальне визначення матеріалу приводять зразу після основного заголовку з прописної літери в квадратних дужках на мові бібліографуючої установи. Слова в загальному визначенні матеріалу не скорочують.
Приклади:
Біблейні сюжети [Електронний ресурс] : колекція Ермітажу
Книга иконных образцов [Образотворчий матеріал]
Держави Європи [Карти]
Ave Maria [Homu]
Компьютерный анализ и синтез геоизображений [Текст]
Юридичний порадник [Електронний ресурс]
Північна Африка [Комплект]
Якщо інформація розміщена на різних носіях: на магнітній стрічці, грамплатівці, діапозитивах чи у вигляді короткого пояснювального тексту в брошурі, то застосовують загальне визначення матеріалу, опис якого найбільш розповсюджений в конкретному інформаційному масиві. Відомості про решту носіїв можна не подавати чи дати в області приміток.

Відомості, що відносяться до заголовка, приводять в описі у формі і послідовності фактично за тими ж правилами, які діяли й раніше.

Особливу увагу необхідно приділити змінам, які стосуються відомостей про відповідальність. Змінено статус цього елемента: перші відомості про відповідальність є обов’язковим елементом бібліографічного опису. За старими нормами авторів видання, зазначених у заголовку бібліографічного запису, не приводили у відомостях про відповідальність, тому в описі були відсутні перші відомості про відповідальність у тій формі та обсязі, як вони були зазначені в документі. Обов’язковість приведення перших відомостей про відповідальність дозволяє більш адекватно представляти документ у бібліографічному записі:
/ Представництво дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні ; Державний комітет України у справах сім’ї та молоді ; Академія адвокатури України ; Центр “Розвиток демократії” ; Інформаційно-методичний центр “Дебати” ; Жіночий консорціум України
/ Берлог, Лариса Олександрівна ; Українська академія освіти, Комітет з освіти Адміністрації м. Рівного
В описі не відбивають ієрархічну підпорядкованість організацій. Якщо раніше структурні підрозділи відокремлювалися від найменування основної організації крапкою, то тепер їх розділяє кома.
Приклади:
/ Управління освіти і науки Закарпатської обласної державної адміністрації, Закарпатський обласний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді
/ Харківська обласна державна адміністрація, Державний архів Харківської області
/ Державний заклад “Національна парламентська бібліотека України” ; авт. Л. Б. Тарнашинська ; бібліогр.-упоряд. Г. І. Гамалій
/ Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Филол. фак., Каф. рус. уст. нар. творчества ; под ред. Т. Б. Диановой
/ НАН України, Український мовно-інформаційний фонд, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні ; за ред. В. Г. Скляренка ; уклали В. В. Чумак [та ін.]
/ Українська бібліотечна асоціація, Центральна міська бібліотека ім. Л. Українки, Інститут підвищення кваліфікації працівників культури ; ред. кол.: В. С. Пашкова [та ін.]
/ Український інститут національной пам’яті, Донецька обласна державна адміністрація
/ Управління освіти ; Управління екологічної безпеки Хмельницької обласної державної адміністрації ; Хмельницький обласний інститут удосконалення вчителів, Хмельницький обласний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді
/Український інститут національной пам’яті, Донецька обласна державна адміністрація
Спрощено правила приведення відомостей про відповідальність: незалежно від ступеня відповідальності в описі приводять відомості про одну, двох або трьох осіб або організації, що виконують ту саму функцію. При наявності інформації про чотири й більше особи та (або) організації, кількість відомостей, що приводять про відповідальність, визначає установа, що створює запис. В описі можуть бути наведені відомості про всіх осіб та (або) організації, зазначених у джерелі інформації. При необхідності скоротити їх кількість, обмежуються вказівкою першого з кожної групи з додаванням у квадратних дужках скорочення “та інші” [та ін.].
/ авт. карти та покажч. В. К. Никоненко [та ін.] ; відп. ред. О. А. Берлог [та ін.]
/ худож.-мультипликатори: С. Захарова [та ін.]
/ Ин-т яз. и лит. Акад. наук Монголии, Ин-т языкознания Рос. акад. наук ; Е. Баярсайхан [и др.] (с монг. стороны), А. А. Дарбеева [и др.] (с рос. стороны) ; под общ. ред. А. Лувсандэндэва, Ц. Цэдэндамба
/ М-во культури України ; розроб. Г. А. Грицак [та ін.]
/ Л. Л. Кияшко [та ін.] ; ред. Д. Р. Жовнір ; Рос. акад. наук, Ін-т історії, Центр вивчення рим. права
/ підгот. Ляшевський А. Є. [та ін.]
/ редкол.: Т. Н. Васіна (відп. ред.) [та ін.]

Слід поговорити про правила приведення відомостей в області заголовку та відомостей про відповідальність при описі збірника (комплекту) без спільної назви.
Спільний основний заголовок не формулюють. В області заголовку послідовно приводять з прописаного джерела назви окремих творів разом з даними, що відносяться до кожного з них; кожну групу відомостей відокремлюють від наступної крапкою з комою, якщо у творів збірника один автор, або крапкою, якщо автори творів різні чи взагалі автор відсутній. Всередині групи відомостей використовують розділові знаки, прописані для елементів даної області.
Приклади:
Малярство [Образотворчий матеріал ] : альбом / П. Романчик. Живопис [текст] / І. Чамата ; упоряд. С. Ільєнко. – Ічня : [б. в.], 2002. – 54 с. : 8 окр. арк. репрод.
Самчук, У. Марія : хроніка одного життя / У. Самчук. Жовтий князь : романи / В. Барка. – К. : Київська правда, 2004. – 384 с. – (Український історичний роман). – ISBN 966-7009-29-X.

Зміни, які стосуються області видання, полягають у тому, що відомості про видання приводять у формулюваннях та у послідовності, наявних у запропонованому джерелі інформації: порядковий номер видання не виноситься на перше місце, як це було раніше.
Порядковий номер, вказаний в цифровій чи словесній формі, записують арабськими цифрами з додаванням закінчення згідно правил граматики відповідної мови.
Перші відомості про відповідальність, що ставляться до конкретного зміненого видання, є обов’язковим елементом.
– 2-е вид.
– 10-е вид.
– Изд. 7-е.
– 2-я ред.
– Перевид.
– Факс. вид.
– Репр. відтворення вид. 1903—1909 рр. / за ред. І. А. Бодуена де Куртене.
– Вид. 2-е / перероб. з 1-го вид. П. Рудницького
– 3. Aufl.
– 1., ueberarb. Aufl.

Після області видання в описі розміщена нова область, що має узагальнюючу назву “область специфічних відомостей”, яка застосовується при описі об’єктів, що є особливим типом публікації або розміщених на специфічних носіях (нотних, картографічних, образотворчих, аудіовізуальних, серіальних, електронних ресурсів, окремих видів нормативних і технічних документів і т.п.). Ця область введена в зв’язку з розширенням об’єкту стандартизації. При описі картографічних документів ця область називається областю математичної основи, серіальних документів — областю нумерації, електронних ресурсів — областю виду й обсягу ресурсу. В описі нотних документів в області специфічних відомостей приводять відомості про форму викладу нотного тексту. В описі нормативних документів по стандартизації, патентних документів приводять специфічні відомості, властиві тільки цим видам документів.
Приклади:
— 1 : 22 000 000, 220 км в 1 см ; попереч. равновеликая азимут, проекция Ламберта
— Партитура и голоса. – Взамен ГОСТ25805- 83 ; введ. 01.01.02. – Электрон, дан. и прогр. (33 файла : 459658539 байт). — Граф. м-б в км. — Электрон. картогр. дан.

В області вихідних даних відомості про місце видання, ім’я видавця варто приводити у формі й падежі, зазначених у запропонованому джерелі інформації, а не тільки в називному відмінку:
Бровари
в И. Д. Сытина
В Катеринославі
Видавець Вадим Карпенко
[Видання Ольги Кривинюк]
Видавець ФОП Брагін К. В.
Львів
Muenchen
Слід зазначити, що відомості про форму власності видавця, розровсюджувача і т. п. (Видавництво, Видавничий дім, ПП, Лтд), як правило, не дають. Допускається застосовувати скорочення до найбільш короткої форми:
Вид-во Львів. Ун-ту
Дитвидав України
Укр. письм.
Юрид. практика

В нашій бібліотеці вирішено назви видавництв приводити в повному варіанті, щоб полегшити пошук документів.
Рік видання навіть у тих випадках, коли відомості про нього відсутні в документі, повинен бути встановлений хоча б приблизно. У таких випадках дату видання приводять у квадратних дужках зі знаком питання. Позначення “б. р.” (без року) в описі не застосовують.
Приклади:
[1942?]
[1898 або 1899]
[біля 1900]
[між 1908 і 1913]
[кінець XIX – початок XX ст.]

Область фізичної характеристики містить позначення фізичної форми, в якій представлено об’єкт опису, вказує об’єм або розміри документа, його ілюстрації, супровідний матеріал, що являється частиною об’єкту опису.
Приклади:
234 с., ілюстр.
57 с. +1 CD.
1 дф. (70 кадрів) : чорно-білий
500 с. +1 DVD
32 c. +27 наклейок на окр. арк.

Область серії містить відомості про документ, окремий випуск якого являється об’єктом опису. Область серії включає елементи області заголовку та відомостей про відповідальність, які відносяться до серії, в яку входить об’єкт опису, а також Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN) і номер, під яким об’єкт значиться в даній серії.
Якщо об’єкт опису входить у дві різні серії, то область серії повторюють. Відомості про кожну серію заключають в окремі круглі дужки і розділяють пробілом в один друкований знак.
Приклади:
(Шкільна бібліотека “Богдан”) (Великі довідники для школярів та абітурієнтів)
(Улюблена казка) (Читаємо по складах)
(Последние романсы А. Д. Вяльцевой) (Цыганская жизнь ; № 336) – (Полное собрание сочинений : для фортепиано ; Т. 1) (Классика мировой музыки)
(Библиотека «Первого сентября») (Серия «Я иду на урок»)

Додаткова інформація про об’єкт опису подається в полі приміток. Окремим приміткам передує знак крапка і тире або кожні наступні примітки починають з нового рядка.
При наявності у джерелі інформації явних помилок, в тому числі й друкарських, які не змінюють зміст тексту, відомості в описі наводять у виправленому вигляді й не зауважують про виправлення. Пропущені букви або цифри вставляють, взявши їх у квадратні дужки. Ті ж з помилок, які змінюють зміст тексту, а також усі помилки в прізвищах, ініціалах осіб, які брали участь у створенні документа, відтворюють у бібліографічному описі без змін. Після них у квадратних дужках наводять правильне написання. Відомості, що викликають сумніви, наводять в описі із знаком запитання, взятим у квадратні дужки.
Відомості про тираж видання, на відміну від раніше чинного в Україні міждержавного ГОСТ 7.1—84, варто зазначати в області приміток. Перед ним можливе наведення приміток про наявність оправи, якщо в описі не зазначено ISBN видання. При наявності цього елементу опису відомості про оправу вказують після області стандартного номера (чи його альтернативи) та умов доступності.

В області стандартного номера (чи його альтернативи) та умов доступності наводять Міжнародні стандартні номери, присвоєні об’єкту опису: Міжнародний стандартний номер книги (ISBN) чи Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN), або ж будь-який інший міжнародний номер, присвоєний об’єкту опису в установленому порядку. Стандартні номери наводять з прийнятою абревіатурою і приписаними проміжками й дефісами, наприклад:
— ІSBN 966-521-406-3
— ISSN 0365-8392

Елементам і областям у бібліографічному описі передує запропонована пунктуація. Застосування знаків, що виконують розпізнавальні функції областей та елементів, не змінилося, за винятком правил приведення області серії: при повторенні області серії відомості про кожну серію містять в окремі круглі дужки без знака крапка та тире між ними.
Приклади:
– (Книжкова шафа) (Дитяча шухлядка)
– (Казки народів світу) (Бібліотечна серія)

Числівники в бібліографічному описі, як правило, наводять у тому вигляді, як вони подаються в джерелі інформації. Римські цифри та числівники в словесній формі замінюють арабськими цифрами під час позначення кількох актів чи дій сценічних творів, класів або курсів навчальних закладів; номерів туристичних маршрутів; порядкових номерів видання; порядкових номерів музичних творів; кількості інструментів, голосів; року чи дат видання, розповсюдження документа; номерів (випусків) багатотомного документа, серіального й іншого видання, що продовжується.
Кількісні числівники наводять арабськими цифрами без нарощення закінчення. Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення. При запису після риски пишуть:
а) одну останню літеру, якщо вони закінчуються на голосний (крім “о” та “у”) або на приголосний звук;
б) дві останні літери, якщо закінчуються на приголосний та голосний “о” чи “у”. Наприклад, третя декада – 3-я декада (не: 3-тя), п’ятнадцятий день – 15-й день (не: 15-ий), тридцятих років – 30-х років (не: 30-их), десятого класу – 10-го класу (не: 10-о або 10-ого), у сьомому класі – у 7-му класі (не: 7-у або 7-ому).

Багаторівневий бібліографічний опис складають на багатотомні документи, серіальні та інші видання, що продовжуться.
Слід підкреслити, що всі ті зміни, що були прийняті для однорівневого опису, розповсюджуються і на багаторівневий опис.
У загальній частині (на першому рівні) багаторівневого опису наводять відомості, загальні для всіх чи більшості фізичних одиниць – томів, випусків, номерів, що входять до складу багаточастинного документа:
Приклади:
Булаховській, Л. А. Вибрані праці : в 5 т. / Булаховській, Л. А. ; редкол.: І. К. Білодід [та ін.]. – К. : Наукова думка, 1975- .

Далі (на другому рівні, у специфікації) багаторівневого опису наводять відомості, що належать до окремих томів і т. п.

Т. 1 : Загальне мовознавство. – 1975. – 496 с. – Бібліогр.: с. 29-47.

Після відомостей першого рівня відомості наступних рівнів записують із нового рядка чи за порядком. У разі запису з нового рядка в кінці відомостей кожного рівня ставлять крапку. Перед відомостями другого й наступних рівнів ставлять крапку й тире.
На багатотомний документ у цілому, групу томів чи окремий том можна складати як багаторівневий, так і однорівневий бібліографічний опис.
Під час складання багаторівневого бібліографічного опису елементи на всіх рівнях записують відповідно до переліку областей і правил однорівневого бібліографічного опису.

Кількість томів, передбачених під час створення документа, вказують у відомостях, що належать до назви:
: у 2 т.
: зб. творів : в 6 т.
: навч. посіб. : у 3 кн.
В разі одночасного надходження усіх томів багатотомного видання в області вихідних даних наводять рік публікації першого й останнього томів, з’єднаних знаком тире.
. – Х. : Ранок, 2006-2010.
Якщо комплект багатотомного видання неповний, наводять рік публікації першого тому, тире, пробіл у чотири знаки:
. – К. : Країна мрій, 2008-….

Першим елементом другого рівня являється номер тому. Позначення тому наводять у формі, поданій у документі. Порядковий номер вказують арабськими цифрами:
Т. 5
Вип. 4, ч. 3
№ 12

Як основну наводять власну назву тому. За наявності позначення й номера тому основній назві передує двокрапка. Якщо основна назва тому відсутня, наводять наступний елемент опису з приписаним йому знаком:
Ч. 1 : Теорія і практика
Т. 2, кн. 1 : Зарубіжна школа і педагогіка
Кн. 4, ч. 1

Відомості на другому та наступних рівнях можна записувати у згорнутій формі: пропускають всі або частину відомостей, крім номера тому й стандартного номера тому:
Т. 1, кн. 2. – ISBN 966-613-423-3.
Номери томів,. які йдуть підряд, з’єднують знаком тире.
Т. 1-5

На багатотомний документ у цілому або групу томів можна складати однорівневий бібліографічний опис. Обов’язково наводять відомості про обсяг – кількість томів документа:
Куліш, М. Г. Твори : в 2 т. / М. Г. Куліш. – К. : Дніпро, 1990. – 2 т. – ISBN 5-308-00655-5 (в опр.)

На окремий том багатотомного видання можна складати як багаторівневий – за загальною назвою багатотомного документа, так і однорівневий бібліографічний опис – за власною назвою тому. В описі за власною назвою як основну подають власну назву тому; відомості про багатотомний документ у цілому наводять в області серії:
Екосередовище і сучасність : [у 8 т.] : монографія / С. І. Дорогунцов [та ін.]. – К. : Кондор, 2006 – .
Т. 5 : Управління екосередовищем в умовах регіоналізації. – 2006. – 444 с. – ISBN 966-351-129-X (в опр.).
або
Екосередовище і сучасність : [у 8 т.]. Т. 5. Управління екосередовищем в умовах регіоналізації : монографія / С. І. Дорогунцов [та ін.]. – К. : Кондор, 2006. – 444 с. – ISBN 966-351-129-Х (в опр.).
або
Управління екосередовищем в умовах регіоналізації : монографія / С. І. Дорогунцов [та ін.]. – К. : Преса України, 2006. – 444 с. – (Екосередовище і сучасність : [у 8 т.] ; т. 5). – ISBN 966-351-129-Х ( в опр.).

Бібліографічний опис серіальних та інших ресурсів, що продовжуються
До серіальних та інших ресурсів, що продовжуються, належать документи, які виходять протягом невизначеного проміжку часу, як правило, нумерованими або датованими випусками з однаковою назвою: газети, журнали, нумеровані чи датовані збірники, бюлетені, серії та ін.
Елементи бібліографічного опису на всіх рівнях записують відповідно до переліку областей і правил багаторівневого та однорівневого описів.
Приклади:
Вісник Харківської державної академії культури. Вип. 25 / Харківська державна академія культури, Інститут культурології. – Х. : ХДАК, 1999-
Вип. 25 / відп. ред. В. М. Шейко. – 2009. – 188с. – Пристат. бібліогр.

Аналітичний опис
Об’єктом аналітичного опису є складова частина документа, для ідентифікації й пошуку якої необхідні відомості про документ, у якому вона розміщена. До складових частин належать самостійні твори; частина документа, що має самостійну назву; частина документа, яка не має самостійної назви, але виділена з метою бібліографічної ідентифікації.
Документ, у якому вміщено складову частину, називається ідентифікаційним документом.
Рішення про використання заголовка опису як складової частини, так і для ідентифікаційного документа, приймає бібліографуюча установа.
Джерелом інформації про складову частину документа є перша, остання й інші сторінки складової частини; зміст ідентифікаційного документа, якщо він містить відомості про складову частину; наклейки, вкладки тощо; супровідні матеріали. Джерелом інформації є ті самі джерела, що й для однорівневого бібліографічного опису.
Аналітичний бібліографічний опис складається з тих областей та елементів, що й однорівневий. Перед відомостями про документ, у якому розміщена складова частина, застосовують сполучний елемент: знак дві навкісні лінії з пробілами до та після нього.

Схема аналітичного бібліографічного опису:
Відомості про складову частину документа // Відомості про ідентифікований документ. — Відомості про місцезнаходження складової частини в документі — Примітки.
В аналітичному бібліографічному описі допускається крапку і тире між областями бібліографічного опису замінювати крапкою.
Маркетинг в Україні: проблеми становлення та розвитку [Текст] / Є. П. Костюченко // Маркетинг в Україні та за кордоном. — 2007. — № 1. — С. 89—104. — Бібліогр.: 8 назв.
або
Маркетинг в Україні: проблеми становлення та розвитку [Текст] / Є. П. Костюченко // Маркетинг в Україні та за кордоном. 2007. № 1. С. 89—104. Бібліогр.: 8 назв.

Рязанова, Н. С. Гроші та короткострокові інвестиції / Н. С. Рязанова // Фінансове рахівництво : навч. посіб. / Н. С. Рязанова. – К., 2011. – С. 44-46.
або
Рязанова, Н. С. Гроші та короткострокові інвестиції // Фінансове рахівництво : навч. посіб. / Н. С. Рязанова. – К., 2011. – С. 44-46.

Новий національний ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 покликаний забезпечити впровадження сучасних автоматизованих технологій опрацювання документів, ведення інформаційних баз даних; ефективність пошуку та використання документів усіх видів і типів; результативний обмін бібліографічною інформацією між інформаційними службами, бібліотеками, видавцями і книготорговельними організаціями як усередині України, так і за її межами. Дотримання нових норм при створенні бібліографічної інформації дасть змогу адекватно подати документ у бібліографічному записі й створити якісний інформаційний продукт.

При складанні бібліографічного опису документів рекомендується в полях, що не є значимими для пошуку, застосовувати скорочення слів і словосполучень, які повинні відповідати вимогам трьох стандартів:

ДСТУ 3582—97 “Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила “, розробленого Книжковою палатою України. Діє з 1 липня 1998 року.
Стандарт містить обов’язковий додаток “Особливі випадки скорочень слів, що часто трапляються у бібліографічному описі”, який є значною мірою переробленим та доповненим відповідним списком скорочень РСТ УРСР 1743—82. Цей стандарт встановлює загальні вимоги та правила скорочень слів в українській мові, особливі випадки скорочень, що найчастіше трапляються у бібліографічному описі, та умови їх застосування. Вимоги стандарту є обов’язковими для видавців, бібліотек, Книжкової палати України, органів науково-технічної інформації, поліграфічних підприємств та організацій, які складають або використовують бібліографічні описи різних видів документів, незалежно від носіїв інформації. Але за стандартом не допускається скорочення слів в основному та паралельному заголовках. Якщо слово є єдиним членом речення (у відомостях, що стосуються назви), його не відсікають. Наприклад, “Українська мова : підручник”, а не “Українська мова : підруч.”, але “Українська мова : підруч. для 1 кл.”.

ГОСТ 7.12-93. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила
Даний стандарт встановлює загальні вимоги та правила скорочення слів та словосполучень на російській мові, а також особливі випадки скорочення слів, що часто зустрічаються в бібліографічному записі.

ДСТУ 7093:2009. Бібліографічний запис. Скорочення слів і словосполук, поданих іноземними європейськими мовами.
Розроблений і затверджений на заміну ГОСТ 7.11-78. Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании. Даний документ встановлює правила скорочення слів і словосполучень на іноземних європейських мовах в бібліографічних описах документів для друкованих і карточних каталогів і картотек, інформаційних видань, а також прикнижних і пристатейних списків літератури, в бібліографічних посиланнях; правила застосування скорочень; список скорочень слів (словосполучень), які найчастіше зустрічаються в бібліографічному описі, умови їх застосування.

Крім охарактеризованих нормативних документів, існує ще ряд чинних стандартів, які потребують виконання при каталогізуванні документів.

ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення
Цей стандарт поширюється на видавничу продукцію і встановлює терміни та визначення основних видів видань. Терміни, регламентовані цим стандартом, обов’язкові для застосування в нормативній документації всіх видів, у довідковій та навчально-методичній літературі, у комп’ютерних інформаційних системах, а також для робіт зі стандартизації та термінології.

ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення
Цей стандарт установлює терміни та визначення основних понять у галузі інформації та документації щодо комплектування фондів бібліотек та інформаційних центрів, бібліографічного опису документів, каталогізації документів, а також аналізу змісту документів, індексування та реферування.

ДСТУ 2395-2000 (ГОСТ 30671-99) (ISO 5963:1985). Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів індексування. Загальна методика.
Діє від 27 листопада 2000 р. Цей стандарт відповідає міжнародному стандарту ІЗО 5963:1985 (Документація — методи обстеження документів, установлення їхніх предметів і відбору термінів індексування). На заміну ДСТУ 2395-94.

ДСТУ 4826:2007. Інформація та документація. Видання інформаційні. Загальні вимоги (ISO 8:1977, NEQ; ISO 1086:1991, NEQ)
Діє від 13 серпня 2007 р. Цей стандарт установлює види інформаційних видань, вимоги до їхньої структури та видавничого оформления структурних елементів. Стандарт призначено організаціям, які випускають інформаційні видання на паперових та інших носіях інформації, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми господарювання.

ДСТУ ГОСТ 7.51:2003. Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Картки для каталогів і картотек. Каталогізація у виданні. Склад, структура даних та видавниче оформлення.
Діє від 28 листопада 2003 р. Цей стандарт ідентичний ГОСТ 7.51-98. «СИБИД. Карточки для каталогов и картотек. Каталогизация в издании. Состав, структура данных и издательское оформление».

ДСТУ 4419:2005. Інформація і документація. Документи аудіовізуальні. Терміни та визначення понять.
Чинний від 2006.07.01. Цей стандарт установлює терміни та визначення понять стосовно аудіовізуальних документів, що їх використовують у науці, техніці та виробництві. Терміни, встановлені цим стандартом, рекомендовано вживати в усіх видах нормативної документації, науково-технічній, довідковій та навчально-методичній літературі, що стосуються сфери виробництва, зберігання та використання аудіовізуальних документів.

ДСТУ 7157:2010. Інформація та документація. Видання електронні. Основні види та вихідні відомості.
Чинний від 2010.07.01. Цей стандарт установлює основні види електронних видань, склад і розміщення в них вихідних відомостей. Положення стандарту призначено суб’єктам видавничої справи, що випускають і розповсюджують електронні видання, незалежно від відомчого підпорядкування, організаційно-правової форми господарювання та форми власності.

ДСТУ ГОСТ 7.9:2009 (ИСО 214—76), (ГОСТ 7.9—95 (ИСО 214—76), ІДТ) Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Реферат и аннотация. Общие требования.
Чинний від 2009.12.01. Стандарт призначено для застосування особами та організаціями, що готують та випускають первичні та вторичні документи, в тому числі в машиночитній формі. Даний стандарт встановлює вимоги до змісту, побудови та оформления тексту реферата та аннотації на документи.

ГСТУ 29.6-2002. Видання для дітей. Поліграфічне виконання.
Чинний від 2002.08.01. Цей стандарт поширюється на видання для дітей, що виготовляються поліграфічними підприємствами, та встановлює загальні технічні вимоги до їх поліграфічного виконання. Стандарт встановлює вимоги до книжкових і журнальних видань.

СОУ 22.2-02477019-07:2007. (Стандарт організацій України) Поліграфія. Підручники і навчальні посібники для середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Загальні технічні вимоги.
Цей стандарт поширюється на підручники, навчальні посібники та інші навчальні видання для учнів середніх загальноосвітніх навчальних закладів, затверджені Міністерством освіти і науки України, рекомендовані Міністерством освіти і науки України або схвалені для використання в навчально-виховному процесі відповідними комісіями Міністерства освіти і науки України.
Стандарт не поширюється на експериментальні та пробні навчальні видання, на навчальні видання з музики, для дітей з вадами слуху, зору і вимови, а також на наочні навчальні посібники.

Для впровадження нових стандартів видається наказ по бібліотеці, в якому зазначається, який стандарт впроваджується, або до якого з діючих стандартів слід внести зміни; визначаються особи, відповідальні за впровадження форми навчання новим правилам, та відповідальні за контроль за реалізацією наказу. Завершення робіт з впровадження оформлялося спеціальним актом, який готує комісія, призначена наказом про впровадження стандарту. Акт складається комісією на основі довідки з відділу комплектування про отримання необхідної кількості примірників стандарту; технічної документації з відділів, які впроваджували стандарт; відомостей про лекції, повідомлення та інші роботи, які виконувались в плані заходів з впровадження стандарту. Акт затверджується наказом директора і зберігається в ученій частині разом з копіями наказів та планів організаційно-технічних заходів з впровадження стандартів.

Список використаної літератури:
1. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання : (ГОСТ 7.1—2003, IDT) : ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. — Чинний з 2007.07.01. — К. : Держспоживстандарт України, 2007. — 47 с. — (Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи) (Національний стандарт України).
2. Библиографическая запись : основ. стандарты / сост. А. А. Джиго [та ін.] ; Рос. кн. палата. — М. : [б. в.], 2006. — С. 93—127.
3. Составление библиографической записи на книги и брошюры : инструкция / Рос. кн. палата. — М. : [б. в.], 2004. — 150 с.
4. Стандарты по библиотечному делу / сост. Т. В. Захарчук [та ін.]. – СПб. : Профессия, 2001. – 511 с. – (Библиотека). – ISBN 5-86457-186-5.
5. Устіннікова, О. Нові правила бібліографічного опису / О. Устіннікова // Вісник Книжкової палати. – 2007. – № 8. – С. 25-27.
6. Юлдашева, С. Введення в дію нового стандарту з бібліографічного опису ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Основні відмінності від ГОСТу 7.1.–84 / С. Юлдашева // Вісник Книжкової палати. – 2007. – № 6. – С. 12-13.