Пам’яті Петра Сороки

«… Це врешті – Різдво. Це – Різдво-воскресінняІ це вознесіння на землю з небес…»6 січня, на Богоявлення, день народження світлої пам’яті великого трудівника Слова Петро Сорока… Петро Іванович святкував би свій 69-й день народження… Не судилося…5 червня 2018 року вранці #Петро_Сорока відійшов в засвіти, відійшов до Господа…Пан Бог відміряв Йому у земному житті лише 62 роки… Вже сьомий рік Петро Іванович мандрує зоряними шляхами вічності…#Петро_Сорока для мене – це Всесвіт, безкрайній і безмежний,це мільярди ще не вивчених, не досліджених, не прочитаних мною Галактик.Світ #Петра_Сороки – безмежний.Світ #Петра_Сороки сягає вічності.Світ #Петра_Сороки – Божий світ, з усіма Його болями, тривогами, радісними, щасливими і щемними митями.Читаю, перечитую Петра Івановича і вкотре ловлю себе на думці, що Все Він знав про свій Перехід до Пана Бога, так багато писав про це у своїх творах…Здається, краще і влучніше Петра Івановича про це і не скажеш…Так закінчуються “Лісові псалми” #Петрa_Сороки:

“Хоч горять край шляху явори,

Небеса і світ такі сумирні…Я хотів би тільки восени

Відлетіти у Господній вирій.Так, як відлітають журавлі

Крізь тумани й дощові накрапи.

Залишивши денник на столі

І в останнім реченні три крапки…”

Я не літературний критик, не журналіст, не письменник і не поет… Я просто читачка, закохана в слово великого Трудівника цього слова #Петра_Сороки… Кожне Його слово проникає глибоко в душу і серце і залишається там назавжди…

В книгах #Петра_Сороки живе Його світла Душа, Його Матінка-Україна, Його рідний край, Його Петриківський ліс, Його рідні Грицівці, Люди і той безмежний простір, який вміщувало в собі Його таке Велике, таке зболене Серце і така Світла, Щира і Неосяжна Душа. Дивімось на світ очима Петра Івановича, згадаймо Його добрим словом…Нехай з наших столів не зникають вірші, проза, Денники Петра Івановича і тоді Він буде продовжувати мандри своїм Петриківським лісом разом з нами…Життя Петра Івановича продовжується в його книгах, а книги Його мандрують світами… І доки пам’ятаємо і читаємо – Він живе серед нас… Вічна пам’ять і блаженний спочинок світлій Душі Петра Івановича…Вірю, на Небесах пан Петро молиться за Україну і за всіх тих, хто йому був дорогий і кого залишив на землі!

“Цей біль, спресований віками,

Цей струм, який навідліг б’є,

Ці крила, цей хомут, цей камінь

-Ото моя душа і є…”_

Як помру, не зміниться нічого

На землі цій грішній ні на гріш.

Може, лиш посивіє дорога,

По якій я бігав босоніж.

Буде все як завше, як одвіку,

Хоч безсмерття є ще де-не-де,

Та до мене відійшло без ліку,

Й після мене стільки ж відійде.

Чим тут перейматися?

Не треба!Бог для нас не пожаліє див.

Відійду у той куточок неба,

Де пішли усі, кого любив.

Хтось зрадіє, хтось, можливо, ахне,

Будуть сміх і сльози, і жалі…

І напевно праці не забракне,

Як не бракувало на землі._____

Повільно сіло сонце, і мені

Лишилася, мабуть, якась година,

Щоб дочитати у самотині

При світлі денному святого Августина.

Таке безсмертне світло небо ллє,

Така любов в душі неопалима,

Що та година більша, як моє Життя,

яке лишилось за плечима.

Ми ще живі.

І це життя нас вабить,

Хоч вигрібаєм з болю та безсонь.

Ми лоєві свічки.

Лиш хтось горить, хтось чадить,

Та палить всіх і спалює вогонь.

Життя собі сміється, бо прекрасне,

Тож не тримайсь од нього поодаль.

Подує вітер – і свіча погасне.

І буде жаль.А може, і не жаль.

Не раз і не двічі я скласти міг

Високу подяку свою:

Мій Боже, я знаю, що рай – це не міф,

Я жив у твоєму раю.

Там сяйво любові, там янгольський сміх,

Там вічність, мій Пане, але ж

Є чорна безодня і пекло – не міф,

У пеклі я мучився теж.

Коли ж у клепсидрі життя упаде

Остання піщинка німа,

Чи я не шукатиму світ такий,

де Ні раю, ні пекла нема.

Морозне повітря обпалює вени,

Шалені ворони, як ртуть, його п’ють,

Вони не покинуть цієї арени,

Вони, як актори, красиво помруть.

Це січень, це стріча з вогнем кінець свіття,

Це свідчення Бога з незримим лицем.

Це в сніжному небі розщеплена вічність,

Що тихо на землю до ночі стече.

Це шанс промайнути найтихшою тінню

У світі, де повно банальних чудес.

Це врешті – Різдво. Це – Різдво-воскресіння

І це вознесіння на землю з небес.

За матеріалами інтернет-публікації: http://surl.li/wpyphd