Вітаємо вас на нашому сайті!
 

  У біографії цієї вулиці були й інші назви. Носила вона ім'я Йоахіма Лелевеля — ідеолога польського демократичного руху — громадського діяча й історика. Під час польського повстання 1830-1831-го він був членом тимчасового уряду і головою "Патріотичного клубу". Викладав у Кременецькій вищій гімназії, а в 1815-1824 рр. у Віленському університеті. У радянські часи вулиця називалася на честь воєначальників періоду громадянської та Великої Вітчизняної воєн — Семена Будьонного і Миколи Ватутіна. Під час перейменувань у 1990-х названа на честь Українських Січових Стрільців.
    Прикметно, що на цій старовинній вулиці збереглося чимало будинків, які є свідками її історії і дають уявлення про Тернопіль XIX — початку XX століття. Вже на початку вулиці, на розі із Руською, зберігся давній будинок майже у первісному вигляді — тепер належить Медичному університету. А на протилежному боці, де, як свідчать давні світлини, стояв цікавий партеровий будиночок — тепер на цьому місці "Домотехніка". У приміщенні, збудованому в час повоєнної відбудови, з використанням того, що залишилося від давньої будівлі, тривалий час був овочевий магазин "Бурячок". Навіть і тролейбусну зупинку так називали.
    Давня вулиця увійшла в історію нашого міста також освітніми закладами. І досі зберігся будинок народної школи ім. Святого Казимира, до якого тепер впритул прибудовано ляльковий театр. Будівництво нової школи на близькій до давнього Микулинецького передмістя Стрілецькій Вищій, потім Лелевеля, розпочалося у 1905-му, а вже у 1906-му тут навчалися діти. Новобудова стала результатом довголітніх домагань тернополян, які платили спеціальний 12-відсотковий додаток до податку на шкільні потреби. Історія цієї тернопільської школи розпочалася ще на початку XIX століття як парафіяльної школи при Монастирській церкві. Навчав тут священик Стефан Сінгалевич із помічником о. Стефаном Домбровецьким. Вже у 1826 році школу очолив священик Михайло Білінський. На той час це була ще околиця Тернополя — Микулинецьке передмістя. Із розбудовою цієї частини міста та зростанням числа мешканців у 1864-му на основі парафіяльної школи створили двокласну початкову школу, яку називали "школа на Микулинецькім". Навчалися у цій школі українською мовою, але в 1867-му мовою навчання стала польська. У 1867-1868 навчальному році тут навчався 51 учень. З 1874-го до 1914-го школу очолював Теодор Сеник, відомий у місті активною громадською діяльністю. Її почали називати в народі "школою Сеника". У той час, крім керівника, тут працювало ще 2 вчителі та греко-католицький і римо-католицький катехити.
Вже з 1897-1898 навчального року школа реорганізовується у чотирикласну народну. У 1900-1901 навчальному році при цій школі утворюється ще й українська. Навчали тоді дітей в обох школах 5 вчителів, а керував той же керівник Теодор Сеник. Місць у школах явно не вистачало, поза навчанням у місті залишалося до 500 дітей молодшого шкільного віку. В 1903-1904 навчальному році шкільний штат поповнився ще одним вчителем. У листопаді 1904 року міська рада прийняла рішення про задоволення пропозиції шкільної ради щодо надання чотирикласній школі "на Микулинецькій" імені Святого Казимира, а українській, що існувала при ній — імені Тараса Шевченка.
     А вже у 1906 році ці школи святкували новосілля у приміщенні на Лелевеля. Перша світова війна перервала шкільне життя. Вже у повоєнний час школу Св. Казимира очолює Здислав Кірхнер. Освітній справі служила ця будівля до 1939-го і пізніше. У повоєнні часи вона була найбільш відома як Палац піонерів — позашкільний заклад для дітей. Тут працювало чимало гуртків й бібліотека. Найбільшою популярністю користувався гурток „Умілі руки", який довгі роки очолювала Ольга Іллівна Остап'юк — уміла вишивальниця, рукодільниця і педагог за покликанням. 
Ще одна двоповерхова півкругла будівля на розі Лелевеля і Шевченка, тепер вулиць Січових Стрільців і Пирогова, також служила справі шкільництва. Вже 1 жовтня 1899-го у новобудові розмістився інтернат (бурса) для учнів учительської семінарії. Власником цієї будівлі було Товариство опіки над інтернатом. На першому поверсі були кухня, їдальня, умивальня, дві кімнати для обслуги, а також помешкання для префекта — педагога, який опікувався інтернатом. Штатними працівниками закладу були два префекти, одна куховарка та обслуга. Префекти опікувалися навчанням, вихованням, а також дозвіллям мешканців інтернату. Хлопців забезпечували харчуванням та здійснювали лікарський нагляд. Вихованці займали сім спальних кімнат на другому поверсі, а восьма, служила залою для навчання. Вже у 1901-му кам'яницю добудували. Спочатку в ній не було ні водогону, ні каналізації. Ці вигоди, а також електричне світло, з'явилися вже після реконструкції початку 1930-х. Щорічно тут мешкало 55-56 хлопців, а на початку було лише 46. Статистика свідчить, що вихованці цього закладу успішно навчалися. У зв'язку із реорганізацією учительської семінарії у 1937-1938 навчальному році у педагогічний ліцей інтернатом почала опікуватися дирекція ліцею.  Довго цей будинок стояв обшарпаний і майже напівзруйнований. Тепер він капітально відремонтований і тут розмістився банк. На початку вулиці Лелевеля діяла ще одна бурса. Будівництво її розпочалося у 1904-му й оцінювалося в 40 тисяч корон. Ініціатором зведення нового інтернату стало "Товариство польської бурси", утворене в 1903 році. Проект розробив інженер Мрочковський, а будівництвом займався будівничий Пужак. Будівництво обійшлося у 59 тисяч корон і було закінчене у липні 1905-го. На початку січня 1905-го міська рада виділила на обладнання електричного освітлення у новобудові 1000 корон, оскільки планувалося, що бурса буде облаштова за всіма вимогами часу. Освячення нового інтернату відбулося 2 вересня 1905-го. Цей заклад увійшов в історію як бурса ім. Маврикія Мацішевського. Тут мешкало 50 учнів, в основному з польських гімназій та реальної школи. Обидва інтернати зазнали руйнувань у час Першої світової війни. 
   У 1898-1899 навчальному році на цій вулиці відкрився приватний Вищий жіночий інститут. У перших двох класах його навчалося 42 учениці. Опікувалися ним вчителі М. Вагилевич і Ф. Вогль. Проіснував заклад до кінця 1904-1905 навчального року.