Вітаємо вас на нашому сайті
 
     Микола Гурович Куліш народився 6 грудня 1892 року в селі Чаплинка Херсонської області. Родина його батьків жила бідно, батько майже все життя провів у наймах, а мати від важкого життя і постійної роботи в наймах передчасно померла. Миколі з дитинства довелося служити у панських економіях. Проте матеріальні нестатки, життя в сирітському будинку не зашкодили здібному хлопцеві закінчити сільську школу.
    У 1905 р. місцева інтелігенція, зважаючи на неординарні здібності Миколи та його прагнення до навчання, зібрала гроші й відправила хлопця вчитися у вищу початкову школу в Олешків. Але коштів на закінчення навчання не вистачило, і Микола опинився в притулку Олешківського благодійного товариства.
    У1908 р. М. Куліша виключили зі школи, але завдяки турботам молодих вчителів він вступив до громадської чоловічої гімназії, де виявив себе як талановитий та всебічно розвинений юнак: випускав рукописний журнал, писав вірші, ставив аматорські вистави.
    У гімназії Микола познайомився і почав товаришувати з І. Шевченком, майбутнім драматургом і прозаїком, відомим під псевдонімом Івана Дніпровського.
    У 1913 р. гімназію було закрито і Микола, сподіваючись отримати атестат про закінчення гімназії, поїхав на Кавказ, де було легше скласти екзамени екстерном.
Підготовку до вступу в університет перервала світова війна, тому М. Куліш, замість Одеського університету, вступив до Одеської школи прапорщиків. Закінчивши її 1915 року, він відправився на фронт. Згодом, незважаючи на загрозу трибуналу, залишив військову частину та поїхав до Олешок, щоб заручитися і попрощатися зі своєю дівчиною Антоніною (уже на фронті він знайшов можливість взяти з нею шлюб). У 1917 р. Куліша, як найавторитетнішого і найпрогресивнішого офіцера, було обрано депутатом на військовий з'їзд Західного фронту, що проходив у Луцьку.
   У 1918 р. Микола Гурович Куліш прибув до рідних Олешок і відразу з головою поринув у культурно-громадське життя: очолив виконком міської Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, організував у Дніпровському повіті культурно-політичне українське товариство «Просвіта»і став його головою. Того ж року М. Куліш вступив до Комуністичної партії.
    Улітку 1919 р., під час другого наступу Денікіна, Куліш перебував у підпіллі. Коли ж Радянська влада знов утвердилася на східній Україні, Куліш повернувся до Олешок. Тут, аж до переїзду в Одесу, він редагував газету, завідував повітовим відділом народної освіти, сприяв відкриттю українських шкіл та дитячих притулків, написав буквар «Первинка». У той самий час драматургу довелося вперше потрапити за ґрати, адже його діяльність під час війни «не зовсім збігалася з інтересами більшовицької армії»(зі слів дружини письменника Антоніни Куліш полк Миколи, змальований у романі Ю. Яновського «Вершники», зовсім не «сповідував» більшовицької політики). Олешківський виконком взяв Куліша на поруки. Перебуваючи на посаді, яка вимагала постійних поїздок по району, Микола Куліш на власні очі бачив страшну трагедію голоду 1921 року. Побачене спонукало драматурга до написання першого твору — драми «97».
     У 1922 р. Куліш переїхав до Одеси, де працював в губнаросвіті й закінчував драму «97». 9 листопада 1924 р. в театрі ім. Франка відбулася прем'єра цієї п'єси, а у 1925 р., лише за рік після написання, «97»було поставлено в Нью-Йорку та інших містах США.
   Тема села та його знищення знайшла своє відображення в драмах «Комуна в степах»(1925, 1931) та «Прощай село!»(1933). Куліш писав п'єси одна за одною: «Отак загинув Гуска»(1925), «Хулій Хурина»(1926), «Зона»(1926) та «Закут»(1929).
     Особливо резонансною стала трагікомедія «Народний Малахій»(1927), прем'єра якої відбулася на сцені «Березолю»31 березня 1928 р. П'єса була нищівно розкритикована та з часом знята з репертуару.
    М. Куліш був президентом ВАПЛІТЕ, але вже починався процес знищення новітньої української літератури. На початку 1927 р. він разом з іншими членами ВАПЛГГЕ на вимогу ЦК КП(б)У змушений був виключити з організації Хвильового, Ялового та Досвітнього. 25-28 січня 1927 р. з метою створення нової літературної організації ВУСПП, що мала стати опозицією до ВАПЛІТЕ, було проведено з'їзд пролетарських письменників від ЦК КП(б)У. Не допомогли навіть виправдання і покаяння Хвильового, Ялового та Досвітнього. За резолюцією загальних зборів ВАПЛІТЕ від 14 січня 1928 р. в місті Харкові, більшістю голосів (утримався О. Громов) спілка, яка об'єднувала найталановитіших письменників (І. Дніпровський, Майк Йогансен, Микола Куліш, Петро Панч, Юрій Смолич, Павло Тичина, Юрій Яновський та ін.), самоліквідувалась.
   У1934 р. М. Куліша було виключено з Комуністичної партії (за написання «антипартійних націоналістичних п'єс»), а 8 грудня під час похорону найближчого друга — І. Дніпровського — його було заарештовано прямо на вулиці. Вилучена під час обшуку п'єса «Такі» (рукопис) зникла в архівах КДБ. Від кіносценарію «Парижком»залишився лише уривок. Був ще рукопис роману, який згорів під час війни в окупованому Харкові.
   
    На закритому судовому слуханні 27-28 березня 1935 р. велику групу «націоналістів», серед яких був і М. Куліш, засудили на 10 років спецтаборів. Окрім стандартних у таких випадках звинувачень, Кулішу інкримінували ще й членство в ОУН. Під час відбуття покарання М. Куліш як «особливо небезпечний злочинець»утримувався в спецізоляторі. Письменника ніхто не бачив, що призводило до появи різних чуток про його життя та смерть у таборі. Із архівних документів відомо, що в жовтні 1937 р. видатний драматург був засуджений до розстрілу.
З листопада 1937 р. Миколу Куліша розстріляли разом із великою групою української інтелігенції у лісі під Сандармохом (Карелія).
Основні твори: трилогія «97», «Комуна в степах», «Прощай, село!»; мелодрами «Зона», «Закут»; трагікомедія «Народний Малахій»; «філологічна»комедія «Мина Мазайло»; «Патетична соната»; «Маклена Граса».