Скарбничка методиста / Сценарії бібліотечних заходів / Подорож крізь століття «Мереживо жіночності» (Театралізоване дійство для учнів 8-9 класів)

Вітаємо вас на нашому сайті!
Cтахова, Н. Г. Подорож крізь століття «Мереживо жіночності»: театр. дійство для учнів 8-9 класів / Н. Г. Стахова // Зарубіж. л-ра в шк. України. – 2015. - №9. – С. 62-64
 
Подорож крізь століття «Мереживо жіночності»
Театралізоване дійство для учнів 8-9 класів
 
Шановна редакціє! Нещодавно зі своїми учнями підготувала своєрідну подорож крізь століття «Мереживо жіночності», де образ Жінки ми розкрили у різних часових проміжках крізь призму мистецтва: літератури, музики, живопису, скульптури, хореографії та кіномистецтва. Сценічними декораціями стала однойменна презентація, що додається до поданого матеріалу. З листа Наталії Стахової
 
Мета позакласного заходу: розкрити образ жінки у різні історичні епохи, показати її жіночність та красу, розвивати навички художнього читання, актор­ської майстерності; виховувати почуття прекрасного, повагу та любов до жінки.
 
На фоні мелодії дуету «Secret Garden».
 
Ведучий. Жінка... її образ століттями оспівують невиправні романтики, присвячують вірші поети, письменники пишуть романи, а режисери знімають фільми.
 
Ведуча. Хто така жінка? Це - загадка, яку постійно намагаються відгадати митці. Але все марно, бо жінка - це вічна таємниця! Недаремно її порівнюють з птахом Фенікс: вона згорає, щоб тут же відродитись заново!
 
Ведучий. Жіночність - велика сила. Ось так парадоксально - сила в слабкості, сила в ніжності, доброті, м’якості, ласці, красі врешті-решт.
 
Ведуча. Жіноча краса... Яка вона? З якого мережива зіткане полотно справжньої жіночності?
 
Ведучий. Хто був творцем цієї краси? Спробуємо відкрити завісу часу, щоб розгадати секрети справжньої жіночності...
 
Інсценізація легенди про створення жінки.
 
Ведуча. Коли Бог створював жінку, він запрацювався допізна.
 
Вихід Бога та ангела під музичний супровід «Розмова з Богом» (Сара Брайтман та гурт «Gregorian»)
 
Ангел. Чому ти так довго працюєш над нею?
 
Бог. Надто великі вимоги до неї. Вона має обіймати кількох дітей одночасно, при цьому, обіймаючи, зцілювати усе: від розбитих колін до сумуючого серця, але все це
робити, маючи лише пару рук.
 
Ангел. Всього лише одну пару рук - це нереально! Занадто багато роботи - залиш її, завтра завершиш розпочату справу!
Бог. Ні, мені залишилось небагато, і я відчуваю, що моє творіння буде найулюбленішим! Поглянь - вона чарівна!
 
Ангел. Господи, ти зробив її такою ніжною!
 
Бог. Так, вона ніжна, але і сильна водночас, ти навіть не уявляєш, що вона здатна подолати...
 
Ангел. А думати вона вміє?
 
Бог. Вона вміє не тільки думати, але й переконува­ти і домовлятися.
 
Ангел. Всевишній, твоє творіння протікає, надто багато труднощів ти їй визначив.
 
Бог. Вона не протікає, це сльоза.
 
Ангел. А це для чого?
 
Бог. Сльозами вона виражає своє горе, сумнів, самотність, страждання і радість.
 
Ангел. Господи, ти геній! Ти все продумав! Жінка справді, дивовижне творіння!
 
Бог. І це дійсно так! У жінці є сила, яка вражає чоловіка. Вона може впоратися з бідою і подолати всі труднощі життя. Вона несе щастя, любов і розуміння. Вона посміхається, коли їй хочеться кричати, співає, коли хочеться плакати. Вона знає, що поцілунок і обійми можуть зцілити розбите серце. У неї лише один недолік: вона забуває про свої достоїнства і не може зцілити лише власне розбите серце....
 
Давньогрецька мелодія... Виходить давньогрецька поетеса Сапфо.
 
Сапфо. Моє ім’я звучить як «світла, осяйна», хоча відомий філософ Платон назвав мене «десятою музою». У моєму «Домі муз» навчаються заможні дівчата з усієї Еллади. Я навчаю їх гарних манер, мистецтва поезії, музики, і взагалі — тонко відчувати красу. Коли учениці від'їжджали додому або одружувалися, то їхнє місце займали інші дівчата, а я від щирого серця бажа­ла нареченим щастя в подружньому житті та присвячу­вала свої епіталами — весільні величальні пісні.
 
Виходить Алкей, давньогрецький ліричний поет, котрий був закоханий у Сапфо.
 
Алкей. Сказати дещо хочу тобі одній,
Але, як тільки глянеш на мене ти, - Уста мої змикає сором,
Перед тобою стою безмовний.
 
Сапфо. Коли б твій намір чистий і добрий був,
Тоді б і слово легко злетіло з уст,
І вниз очей не опускав би,
Сміло сказав би, чого бажаєш.
І моє серце належить іншому - найвродливішому юнаку Фаону. (Алкей залишає сцену.)
 
Сапфо. До богів подібний мені здається
Той, хто біля тебе, щасливий, сівши,
Голосу твого ніжного бриніння
Слухає й ловить
Твій принадливий усміх: від нього в мене
Серце перестало б у грудях битись;
Тільки образ твій я побачу — слова
Мовить не можу.
І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
Очі не бачать.
Блідну і тремчу, обливаюсь потом,
Мов трава пожовкла, безсило никну,
От іще недовго й, здається, має
Смерть надлетіти...
 
Ведуча. Відчуття смерті не випадкове, легенда розповідає, що поетеса кинулась зі скелі у море через нерозділене кохання до молодого грека Фаона.
 
Виразне читання поезії Лесі Українки ”Сафо”
 
Над хвилями моря, на скелі,
Хороша дівчина сидить,
В лавровім вінку вона сяє,
Співецькую ліру держить.
До пісні своєї сумної
На лірі вона приграє.
І з піснею тою у серці
Велика їй туга встає:
В тій пісні згадала і славу
Величну свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,
Надії і розпач...Дівчина
Зірвала лавровий вінець
І в хвилях шумливого моря
Знайшла своїй пісні кінець.
 
Ведуча. Вона й справді стала яскравою зіркою на поетичному небосхилі не лише Еллади, а й усього світу, вперше оспівавши жіночу красу та кохання.
 
Ведучий. Та й народилася Сапфо на острові, якому самі боги призначили посісти особливе місце в еллінській поезії, бо, як мовилося, саме до нього морські хвилі принесли ліру загиблого співця Орфея. Тож не дивно, що на цьому острові народилася поетеса, рівна талантом божественному Орфеєві.
 
Ведуча. Ідеалом античної краси вважається Венера Мілоська.
 
Скульптор. Я створив її з мармуру, що може бути прекраснішим за богиню краси й кохання Афродіту! У лівій руці вона тримала яблуко. Час не шкодує нічого, але людська жадібність зруйнувала моє творіння. Адже прагнучи вразити французького короля Людовіка XVII, маркіз Марцеллюс відібрав скульптуру силою у грецько­го селянина, що викопав її. У сутичці і було відбито руки Венери, але і в такому вигляді вона неперевершена.
 
Виразне читання учнем вірша А.Фета «Венера Милосская» (музичний супровід)
 
И целомудренно и смело,
До чресл сияя наготой,
Цветет божественное тело
Неувядающей красой.
Под зтой сенью прихотливой
Слегка приподнятых волос
Как много неги горделивой
В небесном лике разлилось!
Так, вся дыша пафосской страстью,
Вся млея пеною морской
И всепобедной вея страстью,
Тьі смотришь в вечность пред собой.
 
Ведучий. Лицарська література Середньовіччя возвеличувала кохання піднесене і високе.
 
Ведуча. Культ Прекрасної Дами оспівували поети-трубадури: Джауфре Рюдель, Бертран де Борн, Рігаут де Барбезьє. Це був ідеалізований образ жінки: прекрасної, чарівної, милої, а головне — недосяжної.
Танок дівчат під середньовічну музику
Погляньте, лицар!
Це провансальський трубадур!
Чому ви такі сумні!
 
Лицар. Моє серце сповнене любові і водночас страждання! Моя дама серця вельможна, неприступна не помічає моїх мук.
Вже не повернусь я, друзі, в рідний дім,
В наш Вентадорн: вона гордує мною.
Де ждав її дарма в огні палкім,
Для мене більш нема там супокою.
Її люблю - я винен лиш у тім,
І лиш за те я у краю чужім
Вік мушу жить, повинутий журбою.
Я шлю в Прованс свої нові пісні,
Любові в них і радості чимало.
Вкладаю я в слова свої гучні,
Чого мені в житті не вистачало.
 
Одна із дівчат. Щаслива та, що розбудила високі й ніжні почуття.
 
Виразне читання учнем вірша Ліни Костенко «Апологія лицарства» (музичний супровід)
 
Було життя осяяне красою,
Любов і честь цінились над життя.
І що там смерть з великою косою? –
Мужчина, лицар, сонячне дитя!
В моїх садах мелодії Провансу,
І жінка, жінка, жінка всіх віків!
За неї гинув лицар без авансу,
Вона чекала цокоту підків.
В монастирях, фортецях і столицях,
З глухих палаців, схожих на тюрму,
Якщо він лицар, —
О, якщо він лицар!
Вона троянду кидала йому.
 
Ведучий. Мужність та доблесть лицарів гартувалась у турнірах, де обирався найдостойніший.
 
Інсценізація фрагменту роману Вальтера Скотта «Айвенго». Під звуки фанфар виходить принц Джон з лицарями де Брасі та Вальдемаром Фіцурсом, піднімається на сцену леді Ровена та дві чарівні леді. Перегляд фрагменту відеофільму «Баллада о доблестном рыцаре Айвенго» - двобій Айвенго та Бріана де Буагільбера під час лицарського турнуру. Виходить лицар Айвенго.
 
Принц Джон. Клянуся Пресвятою Дівою, цей лицар, мабуть, позбавлений не лише спадку, але й ввічливості, якщо бажає постати перед нами із закритим обличчям! Як ви гадаєте, добродії, хто цей гордий і хоробрий лицар?
 
Де Брасі. Не можу здогадатися... Не думав, що у межах чотирьох морів, що омивають Англію, знайдеться боєць, здатний за один день перемогти п'ятьох лицарів!
 
Вальдемар Фіцурс. Ну, про це не варто багато балакати, тамплієрові також добре дісталося. Я сам бачив, як ваш знаменитий Буагільбер тричі перевернувся на землі, щоразу набираючи повні пригорщі піску.
 
Принц Джон. Мовчіть; добродії! Навіщо спереча­тися даремно?
 
Де Брасі. Переможець досі очікує на рішення вашої світлості.
 
Вальдемар Фіцурс. Чи не король це? Може, це сам Річард Левине Серце?
 
Принц Джон. Помилуй Боже! Вальдемар!.. Де Брасі... І всі ви, хоробрі лицарі й джентльмени, не забувайте своїх обіцянок, будьте моїми вірними прибічниками! Сер лицар Позбавлений Спадщини, якщо це єдиний титул, яким ми можемо називати вас... Вам належить тепер виконати почесний обов'язок, обрав­ши прекрасну даму, яка займе трон королеви кохання й краси та порядкуватиме на завтрашньому святі. Якщо вам, як чужоземцеві, складно зробити вибір і ви побажаєте прислухатися до порад іншої особи, ми можемо лише зауважити, що леді Апісія, дочка доблесного лицаря Вальдемара Фіцурса, давно вважається при нашому дворі першою красунею і посідає найпочесніше місце. Проте вам надається повне право вручити цей вінець кому завгодно. Та дама, якій ви його передасте, і буде проголошена королевою завтрашнього турніру.
 
(Під звуки фанфар Айвенго увінчує голову леді Ровени короною.)
 
Принц Джон. Лицарю Позбавлений Спадщини, якщо ви досі не згодні оголосити нам своє справжнє ім'я, ми під цим титулом удруге визнаємо вас переможцем на турнірі й заявляємо, що ви маєте право одержати з рук королеви кохання й краси почесний вінець, який ви своєю звитягою цілком заслужили.
 
Леді Ровена. Дарую тобі цей вінець, сер лицарю, як нагороду, призначену доблесному переможцеві на сьогоднішньому турнірі... (тут вона замовкла на кілька секунд, але потім додала із твердістю) Ще ніколи вінець лицарства не опинявся на гіднішому чолі.
(Лицар Айвенго схилив голову й поцілував руку прекрасної Ровени, яка вручила йому нагороду за хоробрість.)
 
Ведучий. В історії людської цивілізації є епохи, що спалахують, як зорі, і вже ніколи не згасають, посилаючи нащадкам далеке, але яскраве й прекрасне світло. Такою яскравою зіркою в історії світової культури стала епоха Відродження.
 
Ведуча. Більш ніж чотири століття відмежовують її від сьогодення, але ні на мить вони не дають права забувати нам, що така епоха була, що це вона дала нам Сикстинську Мадонну і Мону Лізу, Рафаеля і Мікеладжело, Тіціана і Леонардо да Вінчі, Лауру і Беатріче, Ромео і Джульєтту.
 
Відео з кінофільму «Ромео і Джульєтта»
 
З’являються Ромео і Джульєтта (діалог на фоні музики С.Прокоф’єва з балету «Ромео и Джульєтта». «Прощання перед розлукою»).
 
Джульєтта. Ти вже ідеш?.. До ранку ще далеко:
Не жайворонок то, а соловей
Збентежив вухо боязке твоє;
Він раз у раз там уночі співає
Між віт граната. І повір мені,
Коханий, любий мій,- то соловей.
 
Ромео. То жайворонок, оповісник ранку, -
Не соловейко. Глянь, моя кохана!
Дивися - он заграла вже зоря
І облямовує промінням заздрим
Завісу хмар суворих там, на сході.
Згасила ніч світильники свої.
Веселий день стає уже навшпиньки,
З-за верховин туманних визирає.
Піду - я житиму, лишусь - помру.
 
Джульєтта. Те світло ще не денне... Вір, я знаю:
То метеор,- його послало сонце,
Щоб смолоскипником служив тобі
І осявав до Мантуї дорогу.
Тому побудь іще, не треба йти.
 
Ромео. Нехай мене захоплять, хай уб'ють!
Я буду радий, як цього ти хочеш.
Приходь же, смерть! Джульєтта так бажає.
Ми будем розмовляти, серце, так?
Ще маєм час. До ранку ще далеко.
 
Джульєтта. Ні, ні, вже ранок! Ранок! Поспішай!
Іди! Мерщій тікай! Ти чуєш? Справді,
То жайворонок так співа невлад;
Яка огидна і фальшива пісня!
А кажуть - солодко співає він...
Та це брехня, бо нас він розлучає.
Ще чула - помінявся він очима
Із жабою. О, як би я хотіла,
Щоб з нею й голосом він помінявсь!..
Це ж він обійми наші розірвав,
Він темну ніч, він і тебе злякав.
О, йди, іди мерщій! Уже світає.
 
Ромео. А лихо нас пітьмою огортає.
 
Джульєтта. ...Як? Ти вже пішов?
Моя любов! Мій муже! Друже мій!
Щодня і щогодини сповіщай.
Для мене днів багато у хвилині.
За цим рахунком буду я старою,
Коли побачу знов мого Ромео!
 
Ромео. Бувай! Нагоди я не омину,
Щоб привітать тебе, любов моя!
 
Джульєтта. Ти думаєш, ми зійдемося знову?
 
Ромео. Так, певен я; а злигодні оці Нам будуть потім спогадом солодким.
 
Джульєтта. О господи! Передчуття зловісне В моїй душі віщує щось недобре...
 
Ромео. Прощай, прощай! Журба п’є нашу кров.
 
Ведучий. Ідеалом жіночої краси стає Мадонна, божественна жінка з немовлям.
 
Ведуча. Майстром і творцем чудових, дивних Мадонн був італійський художник Рафаель Санті.
 
Художник Рафаель Санті. Полотно «Сикстинської Мадонни» я написав для вівтаря церкви монастиря Святого Сикста в П'яченці на замовлення папи Юлія II.
Він замовив картину для своєї гробниці. Моделлю для Мадонни послужила моя кохана Форнаріна, для Сикста — сам папа Юлій, а для святої Варвари — його племінниця Джулія Орсіні.
На картині я зобразив Мадонну з немовлям в оточенні папи Сикста II і Святої Варвари по боках із двома янголятами, що дивляться знизу вгору на сходження Бога. Здається, що Мадонна спускається з небес. В образі Марії гармонійно поєднані глибока материнська ніжність і окремі ноти тривоги за долю немовляти.
 
Виразне читання учнем вірша «Мадонна» Олександра Пушкіна (музичний супровід «Аве Марія» Франца Шуберта)
 
Не множеством картин старинных мастеров
Украсить я всегда желал свою обитель,
Чтоб суеверно им дивился посетитель,
Внимая важному сужденью знатоков.
В простом углу моем, средь медленньх трудов,
Одной картины я желал быть вечно зритель,
Одной: чтоб на меня с холста, как с облаков,
Пречистая и наш божественный спаситель –
Она с величием, он с разумом в очах –
Взирали, кроткие, во славе и в лучах,
Одни, без ангелов, под пальмою Сиона.
Исполнились мои желания.
Творец Тебя мне ниспослал, тебя, моя Мадонна,
Чистейшей прелести чистейший образец.
 
Ведучий. Інсценована вічність перебирає мільярдами пальців тонку сукню, зіткану з мережива жіночності. Вона кокетує перед Всесвітом і її можна зрозуміти, адже вона- жінка. І такою залишиться завжди.
 
Відео «Як мінялась жінка від первісних часів до сучасності».




Скачати