Вітаємо вас на нашому сайті!
 
Незвичайна дорога додому

Сценарій презентації повісті Марини Павленко
« Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?»


Дійові особи: Бібліотекар, Дарина Іванівна, Ромчик, Ганнуся, Мама, Завуч, школярі.

Бібліотекар: Доброго дня, дорогі друзі! Сьогодні ми хочемо, щоб ви потоваришували із новою книжкою. Це повість Марини Павленко «Чи шкідливо ходити покрівлями гаражів?». Дивна назва, правда? Але, сподіваюся, ви вже добре знаєте героїв сучасної української письменниці: і Софійку з повістей про Русалоньку з 7-В, і кумедного Домовинка, і Миколку з собакою Найдою... А зараз ми познайомимося з її новими героями — звичайнісінькими першокласниками Ромчиком і Ганнусею Сойченками. Звичайними... і не дуже звичайними дітьми... А також із їхньою вчителькою Дариною Іванівною, батьками, однокласниками...

Входять Дарина Іванівна і Завуч.

Завуч: Дарино Іванівно! Оті ваші учні вчора... брат і сестра... як їх?

Дарина Іванівна: Сойченки.

Завуч: Так-так, саме вони... Отож, учора вони йшли додому... гаражами... Усі діти йдуть внизу, а ці двоє — вгорі?.. Ви вже з ними бесіду проведіть... (Йде. Вбігають Ромчик і Ганнуся).

Дарино Іванівно: Ромчик! Ганнуся! Ви ще в школі?

Ромчик: Дарино Іванівно! А дивіться, що ми знайшли... (Показує годинника).

Ганнуся: Це я на вулиці знайшла, коли папірці підбирала!

Ромчик: І ми тепер знаємо всі години.

Дарино Іванівно: Ну от, бачите! Вже час додому, братися за уроки.

Ромчик: Та що гам — уроки! Тато напився, побився з мамою і нас з квартири виганяє...

Ганнуся: То ми сьогодні до тітки Олі йдемо.

Дарина Іванівна (до глядачів): Так, вони не поспішають додому. Вони тільки шукають, за що б зачепитися. Аби лиш не переступати порогу незатишної квартири — з холодною гороховою кашею на плиті (мама до вечора на роботі!) і з нетверезим батьком серед купи порожніх пляшок... Але, незважаючи ні на що, ні в кого з моїх учнів немає стільки світлих і радісних новин, як у малих Сойченків!

Ромчик:
Дарино Іванівно! А в нас нова квартира!

Ганнуся: І я туди переселила свого домовичка! Він м'який, пухнастий, оченята світяться, а стрибає, як м'ячик.

Ромчик:
А тато вже не п'є, і приніс вчора зарплату. (Подає два брудних коржика). Пригощайтеся!

Ганнуся: Ми всього накупили та понаїдалися...

Ромчик: Пам'ятаєте, ви нам читали про археологів... То ми вже накопали усяких черепків... І золота шукали, тільки не знайшли.

Ганнуся: Ой, Ромчику, коли б не вбили за те золото!

Ромчик: Не вб'ють. Зате, якщо все по-нашому буде, не доведеться мамі між двома роботами розриватися...

Дарино Іванівно:
Діти! А що ви побажали мамі на День матері? (Підказує). Звісно, багато років життя, щоб бути завжди гарною...

Ганнуся: Ет, що там казати! Яке там «багато років життя»? Моя мама довго не протягне... А за красу мовчу: яка краса з її роботами? Її вже й радикуліт хапає... Ой, мало не забула! (Дістає з портфеля коробку з тістечками).

Дарина Іванівна: Що це?

Ганнуся (гордо): Це мій бізнес! Продаю по тридцять п'ять копійок за штуку. Сусідка дає під реалізацію. Сім копійок навару на штуці!

Дарина Іванівна: І багато наторгувала?

Ганнуся: Аж сорок дві копійки!

Ромчик: А в борг скільки продала? Олеся п'ять копійок не додала, Сашко аж сорок винен...

Ганнуся: Ой, не втручайся! Без тебе знаю, що мені робити!

Дарина Іванівна: І куди гроші вкладатимеш?

Ганнуся: Мама каже — то мої гроші. А я собі знаю, як бути: потроху- потроху назбираю, покладу в корзину, оту, що ми на художній праці клеїли, і мамі подарую в День матері! (Ідуть).

Дарина Іванівна: Діти... Велика загадка природи! А Сойченки — то й ціла головоломка!

Входять Школярі.

Школяр: Дарино Іванівно! А Ромчик по наших тумбочках щойно нишпорив!

Школярка: Дарино Іванівно! У мене з портфеля пропали цукерки!

Школяр: А Ганнуся з Ромчиком після уроків пили мій компот! (Ідуть).

Дарина Іванівно: Ромчик... Ганнусю... Ромчик: Ні-ні, ми нічого не брали! (Ідуть).

Дарина Іванівна: Десь у підсвідомості класу — напівсказане й напівзмовчене: «Злодюжки! Сойченки — злодюжки»... Мене проймає відчай. Спромоглася лише на те, щоб не зчиняти галасу... Маму! Якнайшвидше побачити їхню маму!

Входять Мама, Ромчик і Ганнуся.

Мама: Як? Але чому? Діти, скажіть чесно: хіба ви такі голодні?

Ромчик, Ганнуся: (ховають очі): Ні!

Мама:
Скажіть мені, діти, чи ви хоч раз виходили з дому, не поснідавши?

Ромчик, Ганнуся: (підіймають очі): Ні!

Дарина Іванівна:
Звісно, у цьому «ні» не вся правда, але ж мова йде про мамину честь. (До дітей). Урешті-решт, можна було попросити, а не красти: всі ми не дуже багаті.

Ромчик: Я одно разу попросив. Коли Владик ніс на смітник бутерброд з ковбасою. Але він сказав, що скоріше викине, а не віддасть. І викинув. (Ідуть).

Мама: Так... вибачте... я і забігалась, бо влаштувалась прибиральницею в якомусь кафе, і купила щось для ремонту у квартирі... і батько запив, забрав усі гроші... але... (Іде).

Дарина Іванівна: Наступного дня на перерві потягло вареною бараболею в лушпайках: це Сойченки розпаковували принесені з дому харчі... Вони розкошували, апетитно поглинаючи картоплину за картоплиною. Наостанок дістали яблука.

Виходять Ромчик, Ганнуся, Мама

Ганнуся: Позичте хтось лінійку! Є? От і добре! Тепер стане на всіх... (Розпилює яблуко і роздає його).

Мама: Я вирішила почекати з тим ремонтом, і купую продукти. А того п'яницю і близько додому не підпускаю!.. Помалу-помалу, все ж добиратимуся до своєї вершини. А вершина моя не така вже й недосяжна: поставити на ноги дочку й сина!

Дарина Іванівна: Відтоді майже щоперерви брат і сестричка діставали свої баночки з кашею, ділили плескатого смаженого коржа, пригощалися узваром. Цибулі вони до школи не беруть ніколи, проте чомусь, коли розкладаються зі своєю трапезою, мені завжди пощипує в очах.

Бібліотекар:
Тепер не чути, щоб хто-небудь щось украв. Тому хотілось би оповідь про малих Сойченків закінчити по-грінченківські: «Вони вийдуть зі школи розумними та чесними людьми». Ромчик, Ганнуся: А чом би й ні? (Ідуть).

Дарино Іванівно: Я ж так і не встигла запитати їх, чому вони йдуть додому покрівлями гаражів... Але певна, що це була не забаганка, а нагальна потреба!

Бібліотекар: Ми розповіли вам далеко не про всі пригоди малих Ромчика і Ганнусі Сойченків. Але якщо хтось захоче з ними познайомитися ближче, то може прочитати повість Марини Павленко. І, сподіваємося, вам захочеться дружити з її добрими та щирими героями!