Вітаємо вас на нашому сайті!

   
    
Бучацький замок - одна із шести відомих в Галичині фортець XIV століття. Розташований у південно-західній частині міста на вершині високого скалистого плоскогір’я з крутими схилами, що спадають до річки й безіменного потічка. Збудований від із світлого та темно-червоного піщаника на вапняній заправі, про секрети міцності якої ходять легенди.
     Час будівництва – остання чверть XIV ст., за іншою версією на цьому місці раніше був дерев’яний замок з XIII ст., як садиба родини Бучацьких. Значних перебудов він зазнав у 1580р., 1630 та в кінці XVII ст. після значних руйнувань.  
    У плані замок утворює викривлений овал з трьома вежами північна, південно-східна і західна (цілком знищена). Південна сторона найбільше уразлива з боку підвищеного рельєфу, а тому має товстелезні мури, що сягають три метри, і три ряди стрільниць.
  У південно-східній вежі містилася замкова церковця. Розповідають, що звідси походить одна із найдавніших ікон «Богородиця» церкви св. Миколая. Поряд з баштою знаходилися житлові приміщення і в’їзна брама, до котрої можна було дістатися по збудованій похилій доріжці та відкритому містку, перекинутому через рів. Замковий двоповерховий палац, очевидно, був споруджений у ренесансному стилі – мав арочні галереї обіч зовнішнього фасаду. З житлових приміщень і башт був вихід у підземелля. Про ці підвали і підземні ходи в народі побутують легенди про те, що замок сполучений таємними переходами із всіма сусідніми замками, церквами і «Монастирком», що в підвалах зберігаються скарби пана Каньовського і золота карета Марії Могилянки.
    У середині XVIII ст. Микола Потоцький побудував собі новий палац, і старовинний замок був залишений. Однак ще кілька десятиріч він служив для різних практичних потреб. На початку XIX ст. власники замку дозволяли міщанам розбирати за гроші замкові мури на будівельний матеріал і цим його привели до майже непоправної руїни.
    Пощерблені мури бучацького замку, що височать над містом майже два століття, чарують своєю неповторністю. Вони – свідчення прозорливого зодчества нашого народу, його майстерності і таланту.