Мій рідний край / Наш край — Тернопільщина / Печери - неймовірні чудеса природи

Вітаємо вас на нашому сайті!

        Одне з природних див, якими пишається Тернопільщина, – її печери. У світі поки що не відкрито інших таких же великих горизонтальних гіпсових печер із специфічною будовою. Розташовані вони на глибині від 10 до 50-60 метрів під землею. В області, яка територіально є однією з найменших в Україні, сьогодні їх налічується більше сотні. Але, на думку вчених, відкрито ще не всі печери. У центрі Європи у XXI столітті ще можливі географічні відкриття!
      Атмосферу печер можливо порівняти хіба що з космосом. Вічна тиша, темрява, спокій. Це неможливо описати – це потрібно відчути. А щодо візуальних, світлових вражень, то, за словами очевидців, така краса можлива лише у казках. Багато печер славиться надзвичайною красою і розмірами. Їх зали і коридори прикрашені сталактитами і сталагмітами, які утворюють химерні колони, інші натічні форми створюють рельєфні прикраси на стінах, все вкрито різнокольоровими кристалами. У багатьох печерах є озера із прозорою, холодною водою. Кожна з них має свої особливості і красива по-своєму. Мільйони років "трудилася" природа, щоб створити під землею печерні шедеври. Окремі з них настільки унікальні, що зустрічаються лише на Тернопільщині! 


Поради:

   
 В печерах цілорічно стала температура +8 - +10° С, і майже постійна висока вологість. Якщо ви не хочете їхати додому мокрими і зболотованими, або не маєте чіткого, перевіреного способу чистки і сушки ваших речей потрібно мати змінний одяг. Це може бути штормовий костюм, чи інший зручний, достатньо теплий одяг який вам не шкода забруднити. Взуття повинно бути зручним, не слизьким, стійким до вологи. Потрібен головний убір (або капюшон), бо потім доведеться довго мити голову, а в "не туристичних" печерах бажано мати каску. Вам буде потрібен ліхтарик, бажано налобний, щоб були вільними руки.
      Нікуди не ходіть без досвідченого провідника, не відставайте і не переганяйте групу. Незабутніх вам мандрівок печерами Тернопільщини!



  Блакитні Озера або Озерна — гіпсова печера поблизу села Стрілківці Тернопільської області. Разом з Оптимістичною вона входить у десятку самих великих печер світу. Уперше згадується на початку 40-х років ХХ-го століття. Загальна довжина районів печери на даний момент становить 120 км. Назва печера бере від численних підземних озер, що знаходяться у цій печері. Озерна - печера лабіринтового типу в товщі гіпсів (близько 20 м), з галереями, великими залами й вузькими, непролазними ходами. Характерним для неї є наявність так званих органних Труб, пов'язаних із тріщинами в гіпсових товщах й, звичайно, озер середньої глибини - 1.5 - 2 м, які займають значну площу під землею. А на підземному шляху мандрівник побачить кристали, сталактити, кам'яні "квіти". За ствердженням фахівців, лабіринти печери Озерної можуть з'єднуватися із крайніми ходами печери Оптимістичної (найбільша гіпсова печера світу довжиною понад 200 км), адже печери не стикуються із собою всього 600 м.
     
Характерна риса Озерної - підземні озера, що займають близько третини її площі. У печері спостерігається протягом року постійна температура +10С, відносна вологість коливається у межах 92-100 %. Один раз на 22-23 роки Озерна повністю затоплюється. А навесні, під час танення снігів, рівень води значно підвищується, блокуючи більшість ходів.    
      Сьогодні печера Озерна є заповідником і для широкого відвідування закрита. З 60-х років дослідження печери проводить тернопільський спелеологічний клуб «Поділля»: фахівці вивчають, картографують, відкривають нові райони й ходи мудрого лабіринту. Озерна складається із двох районів - Ближнього і Далекого, з'єднаним перехідним коридором. У Ближній район допускаються групи досвідчених туристів, а Далекий закритий для екскурсій спелеологів-аматорів і вважається занадто важким для проходження. Є в Озерній райони, куди люди добираються один раз у 10-15 років. І те не всі, а ті, хто готовий пройти 10-12 «печерних» годин.




   Вертеба

— гіпсова печера на Тернопільщині, розташована неподалік від села Більче-Золоте.  Геологічна й археологічна пам'ятка загальнодержавного значення.
      Назва печери походить від давньослов'янського «вертеп» — печера, яруга.
    Одна з найбільших у Європі, довжина підземних ходів — 7820 м.
  Печера складається з широких галерей, розділених вузькими перемичками. Стінки гладкі й темні, на склепіннях — карбонатні натічні утворення у вигляді кірок, рідше — невеликих сталактитів («бочки», аномальної будови сталагміти, «місячне молоко»). Серед­ньорічна температура у печері 9-10° при віднос. воло­гості 92-100%.
      У XIX ст. тут було знайдено понад 300 цілих посудин, більш як 35 тисяч глиняних і керамічних фрагментів, майже 120 людських фігурок, 200 знарядь із кісток та рогів, 300 виробів з кісток і каменю. Все це — зразки прадавньої Трипільської культури. Знай­дені у Вертебі археологічні матеріали зберігаються у музеях Бор­щева, Варшави, Відня, Кракова, Львова, Терно­поля. Результати попередніх і сучасних розкопок свід­чать про функціональне призначення печери: ба­гато людей перебувало в ній протягом нетрива­лого часу в критичних ситуаціях, у період зов­нішньої небезпеки. Вертебу виявили 1708 р., згодом вхід засипали. 1820 р. його знову відкрили і проникли в печеру.
   Перше археологічне обстеження Вертеби зробили 1876 р. А. Кіркор і С. Козібродський. 1890 р. прово­дили дослідження Г. Оссовський і Л. Сапєга; во­ни виявили сліди перебування давніх людей, крем'яні знаряддя праці, залишки посуду, мідні речі тощо.
  1898—1907 рр. — археологічні розкопки про­довжив В. Деметрикевич, влітку 1914 р. — Я. Чекановський і Я. Пастернак. Було знайдено речі трипільської культури, посуд лінійно-стрічкової кераміки, нові матеріали енеолітичної доби.
   Через наукову вартість археологічних знахідок Вертеба отримала тоді назву «Наддністрянська Помпея». 1928 р. цінний археологічний та антропологічний матеріал, зокрема трипіль­ської культури, виявив у печері Олег Кандиба-Ольжич.
     1956 р. розкопки у печері здійснив І. Свєшніков.
  1963—1967 рр. група тернопільських спелеологів під керівництвом В. Радзієвського виконала топографічну зйомку підземного лабіринту.
    Від 1995 р. печеру комплексно обстежує археологічна експедиція Борщівського краєзнавчого музею. Під час Другої світової війни і пізніше використовувалася воїнами УПА для переховування.
       В ній є знахідки стоянок первісних людей.




   Джуринська печера знаходиться біля села Нагіряни Борщівського району. Недалеко від печери тече річечка Джурин, звідси і назва печери Джуринська. Річка протікає через мальовничий амфітеатр, який утворюють пагорби, які з усіх сторін обступають долину. У центрі долини підноситься старий замок.
     Вхід в печеру знаходиться в декількох кілометрах від долини, поряд з гіпсовим кар’єром. Вхідний коридор являє собою низький хід з рідкою глиною на дні. Верхній поверх не представляє ніякого інтересу. Нижній поверх вражає красою різноманіттям різних кристалічних форм. Довжина гіпсових кристалів досягає 60-ти см.
Зараз вхід в печеру закритий обвалом. Віримо, що з часом туристи зможуть помилуватися цим дивом природи.

     Жолоби
— карстова печера, геологічна пам'ятка природи місцевого значення. Розташована поблизу села Ско­морохи Бучацького району Тернопільської області, Язловецького лісництва Бучацького держлісгоспу в межах лісового урочища «Жолоби».
    Оголошена об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільської обласної ради від 3 грудня 1971 № 645.
 Під охороною — печера, що утворилась у травертиновому (вапняковому) туфі, довжина — 7 м. Стінки покриті натічними утво­реннями з кальциту білого і кремового кольору.




Печера «Кришталева» розташована в с. Кривче Борщівського району Тернопільської області. Довжина — 23 км. Середня ширина ходів — 2,0 м, середня висота — 2,7 м. Відома з 1721 року. Вона практично суха і є легкою для проходження. Тут спостерігається впродовж року стала температура (+10,6 °C).
Особливістю печери є те, що в ній підвищена іонізація повітря і води, абсолютна відсутність патогенних організмів, а недавно виявлено мінеральний болотний мул і воду. Усе це робить «Кришталеву» найперспективнішим об'єктом для лікувальних та рекреаційних цілей. Екскурсійний маршрут печери має електричне освітлення і досить зручний. Для його проходження не потрібно спеціального спорядження та одягу. Але деякі позамаршрутні ділянки печери закриті для туристів з метою запобігання порушенню мікроклімату печери та негативному впливові на ріст і збереження кристалів.
Перед гостями печери — два з половиною кілометри екскурсійної траси, півтори години шляху у світі казки. Перші 480 м вхідного коридору спочатку насторожують кожного відвідувача. Під ногами кольоровими плямами жевріють тьмяні відблиски світильників. Склепіння та стінки вилискують крупнокристалічним темно-коричневим гіпсом, гладенько відшліфованим стародавніми водами. Ліворуч і праворуч зачаївся морок, ховаючи напівзасипані отвори бічних відгалужень.

  



     Печера Млинки — гіпсова печера довжиною 40 км., розташована біля села Залісся Чортківського району Тернопільської області. Вхід знаходиться на висоті приблизно 270 метрів над рівнем моря. Потужність шару гіпсів складає близько 20 метрів. Печера розвивається вздовж долини річки Млинки з південного сходу на північний захід, та заглиблюється у гіпсовий масив у північному напрямку. Млинки – еталон гіпсового карсту – являють собою субгоризонтальну порожнину лабіринтового типу. Більшість довгих галерей та залів печери утворились у тріщинах з азимутами простягання 10 – 20 градусів, в перпендикулярному напрямку їх з’єднують короткі переходи. Висота ходів коливається від 0,5 до 20 метрів, подекуди пронизуючи всю товщу гіпсів. Деякі зали мають обвальне походження, в стелі оголюються мергелі і вапняки, що залягають вище.     Попри майже стовідсоткову вологість, температура в печері є порівняно високою (9,6° С). В більшості галерей стіни рясно вкрити гіпсовими кристалами різних розмірів, забарвлених в білий, жовтий, чорний та червоний кольори, кристалічним снігом; де-не-де можна зустріти геліктити, виходи «шаблевидного» гіпсу, плафони пластинчастого гіпсу та карбонатні натічні утворення, групи сталактитів, «макаронів» та поодинокі сталагміти.
      Перше повідомлення про печеру Млинки було подано в газеті «Нове життя» 25 червня 1960 року М. Білем – вчителем школи с. Угринь. Власне, він і був автором назви печери.
        Першими, хто наважився пролізти через щілини, були гуртківці обласної туристичної станції під керівництвом В.О.Радзієвського – власне, «група юних туристів». Перед ними відкрилися чудові підземні краєвиди. При світлі свічок стіни печери іскрилися і переливалися мільйонами найдрібніших кристалів гіпсу, створених особливим печерним мікрокліматом. Згодом гуртківці зробили опис печери, склали план ходів, провели дослідження мікроклімату та спелеофауни.
     Перші екскурсійні групи в печері Млинки з’явилися на початку 60-их років. Організаторами екскурсійних груп були: - тернопільська обласна екскурсійно-туристична станція; - обласна рада з туризму, станція спелеотуризму, обласний краєзнавчий музей. Також печеру відвідували окремі групи екскурсантів (працівники різних підприємств, студенти).
Чортківські клуби «Троглодит», «Гном» намагалися здійснювати контроль за печерою. Перші двері на вхід були встановлені саме ними. Але і замок, і двері були виламані не один раз туристами, спраглими до печерних атракцій. В зв’язку із масовим напливом туристів повний контроль над печерою став неможливим.
    У 1984 році було створено чортківський спелеоклуб «Кристал». Почався новий етап в дослідженні та охороні печери. Чортківські спелеологи заново взялися за дослідження печери та її охорону. Відновилися пошуки нових продовжень. В березні 1985 року лабіринт печери «здався» – було відкрито новий великий район «Перемога». Першими, хто проник в новий район, були В. Снігур та Р. Букалюк.
19 січня 1986 року після серії робочих виходів група чортківських спелеологів під керівництвом В. Снігура, прокопавши висипку на заході району «Еврика», проникла в нове продовження печери. Оскільки 1986 рік було оголошено роком Миру - новий район печери отримав назву «Мирний».
Червень того ж року. В одну із неділь вранці В.Крючкову не спалося. Загітувавши В.Снігура, вийшли в печеру «покопати». Так за годину часу був прокопаний вхід в район «Ранковий».
1 січня 1987 року. Київські спелеологи під керівництвом М. Яненко, заблукавши в районі «Перемоги», шукаючи вихід, в одному із складних завалів, пробралися через вузьку щілину і випадково потрапили на ходи, де сліди від їхній вібрамів виявилися першими. Зрозумівши, що це новий район, назвали його «Новорічним».
У 1988 році, детально обстежуючи район «Перемога», в одному і завалів було пройдено одразу в два райони. Один із них почали знімати полтавчани під керівництвом Ю.Касьяна. Район так і отримав назву «Полтава». Сусідній район назвали «Забутим». Так цей район, крім відвідувачів, ніхто більше і не відвідував. В нововідкритих районах побували численні туристи, і кожен з цих районів одержав шкоду від їхніх відвідувань. Постало питання щодо запобігання подальшому руйнуванню та знищенню печери.Чортківським клубом було встановлено нові двері і новий замок. Забетоновано всі додаткові отвори до Вхідного залу печери.
29 вересня 1990 року спелеологи чортківського «Кристалу» В.Снігур, В.Компанієць, та Г.Мизина відкрили новий район, який із надією назвали «Щасливий». Він таки дійсно щасливий - в ньому не побували туристи-відвідувачі і не знищили красу цього району.
З 14 січня 1991 року печера Млинки передана Державним комітетом з охорони природи спелеоклубу «Кристал» під охорону, видано відповідні документи та положення про заповідний режим. З метою запобігання подальшому знищенню печери вводиться чергування в печері та платне відвідування (за погодженням з Комітетом охорони природи та Облвиконкомом). Для рекреаційних цілей використовуються лише ті райони, які були відкриті до 1967 року. Відвідування печери спелеотуристами - тільки у супроводі провідника спелеоклубу «Кристал».
В березні 1996 року з допомогою С. Єпіфанова (найхудіший), керівника Тернопільського спелеоклубу, пройдено щілину на заході району «Щасливий». Новий район було закартовано тернопільськими спелеологами. Назвали «СТП», що означає перші букви першопрохідців.
Після наполегливих розкопок групи Ю. Касяна, які тривали 8 років, у 1998 році був відкритий новий великий район. Який назвали «Різдвяним». Назвою район завдячує тому,що був прокопаний на Різдво.
1998-2006 рр. тривають пошуки нових продовжень лабіринту. Під керівництвом Р. Кардинала та В. Снігура було знайдено невеликі продовження лабіринту – підрайони «Мобільний», «Лимон», «Молодіжний», «Торба».
В 2006 році на південному борті Різдвяного нарешті було знайдено великий район. Спелеологами з кишинівського клубу «Абіс» під керівництвом Г. Рябухіна було «відкопано» новий великий район, названий «Молдаванкою». Характерний просторими залами та галереями.
Станом на початок 2007 року довжина печери сягнула 28 кілометрів.
В 27 серпня 2007 року чортківськими спелеологи А. Мельничук, Ю. Зарембсьикий, С. Пасічник таТ. Позднишева на західному борті печери відкрили новий район. Нові продовження назвали «Глобальним районом» – його довжина 14 кілометрів – третина нині відомого лабіринту печери. Його дослідження тривають досі. Станом на початок 2010 року довжина печери Млинки добігає до відмітки 40 км.

Фауна

   Печеру Млинки використовують для зимівлі та щоденного пристанку кажани чотирьох видів, серед них: два види нічниць, вухань та малий підковоніс. Кажанів можна зустріти не лише біля входу, а і у найвіддаленіших закутках печери. Вони чудово орієнтуються під землею і для пересування печерою часто використовують свої «траси». Саме «за шляхом кажанів» були відкриті деякі райони Млинків.



    Печера «Оптимістична» була відкрита у 1966 році спелеологами львівського спелеоклубу “Циклоп”, які вже протягом більше 40 років проводять її дослідження. За цей період ними пройдені і закартовані 216 кілометрів ходів, галерей і гротів печери, що робить її найдовшою печерою Старого Світу, найдовшою печерою світу в гіпсах, та другою за протяжністю печерою на Землі (поступається лише вапняковій Мамонтовій печері у США).
    Печера знаходиться в межах Придністровського карстового району Подільсько-Буковинської карстової області, у південній частині межиріччя Серет - Нічлава. Цей район є одним із класичних прикладів унікального у світовому масштабі гіпсового карсту Передкарпаття. Він характеризується горбкуватим рельєфом, глибокими ерозійними врізами та значним розвитком як поверхневих (западини, лійки, кітловини), так і підземних (печери) карстових форм.
     Печера Оптимістична утворилася внаслідок розчинення підземними водами гіпсів неогенового віку (14 млн. р).Вона являє собою складний за своєю будовою горизонтальний площинний лабіринт гротів, ходів і галерей різної форми і розміру, закладений у 20 – метровому пласті темно-бурого (у верхній частині) і жовтувато-сірого (у нижній частині) гіпсу.
   В межах лабіринту печери виділяються 10 районів, кожний з яких відрізняється своїми особливостями (структура лабіринтової сітки, морфологія та розмір ходів і галерей). Дно ходів печери вкрите глиною, або брилами гіпсу. Місцями, у найбільш низьких ділянках лабіринту зустрічаються невеликі підземні озера із площею дзеркала води до 10 – 15 кв. м. Температура повітря в печері постійна протягом усього року. Вона становить 9,5 – 10,5 градусів і не залежить від коливань температури повітря на поверхні.
    Найбільшим скарбом печери Оптимістична є вторинні мінеральні утворення, що протягом десятків тисяч років росли у підземних порожнинах. Це, насамперед гіпсові кристали різноманітної форми та кольору. В одних місцях щітки кристалів довжиною 2 – 10 см у вигляді суцільного килиму вкривають стіни ходів, в інших спостерігаються окремі друзи величезних (довжиною до 70 – 80 сантиметрів) білосніжних та прозорих кристалів гіпсу. Дуже красиво виглядають скупчення невеликих білосніжних кристаликів гіпсу на тлі темно-бурих стін печери. І все це іскриться, міниться, переливається у світлі ліхтарів.
      Вторинні мінеральні утворення печери Оптимістична мають дуже велику не тільки естетичну, але й наукову цінність. Деякі з них є дуже рідкісними, а деякі - унікальними і неповторними. Великий інтерес являють собою нещодавно відкриті кальцитові геліктити, унікальні для гіпсових печер. Це білі, жовті, рожеві утворення химерної форми, які нагадують морські анемони, корали.
        З інших рідкісних форм слід згадати так званий “печерний сніг” скупчення на дні ходів печери прозорих голчастих кристаликів гіпсу, які починали свій ріст у печерному повітрі, в краплях гідроаерозолю, а потім осідали на підлогу ходів, і там вже продовжували своє зростання. Такі скупчення нагадують снігові кучугури.
       За своїми розмірами та морфологією печера Оптимістична, як і інші гіпсові печери-лабіринти Придністровського Поділля, не мають аналогів в інших регіонах поширення гіпсових порід на Землі. Унікальність та краса печери приваблює туристів-спелеологів та вчених із багатьох країн світу.




   Перлина — карстова порожнина (шахта), геологічна пам'ятка природи державного значення. Розташоване поблизу села Крутилів Гусятинського району Тернопільської області.
Назва пов'язана з тим, що там знайдено печерні перлини — кульки з кальциту діаметром 10-12 мм. Тут також є сталактити, сталагміти та інші натічні утворення.
На відміну від інших печер Поділля, «Перлина» утворена в товщ. і риф. вапняків Товтрового кряжу.
    Єдина відома на Поділлі вертикальна печера, має форму колодязя глибиною 11 м, що продовжується похилим тріщинним ходоміз невеликими уступами. Загальна глибина — близько 40 м. Має наукову й естетичну цінність.





  Печера Славка розташована поблизу с. Кривче Борщівського району Тернопільської області. Вона була відкрита групою Київського спелеоклубу 7 листопада 1992 року в результаті року інтенсивних розкопувальних робіт. Це стало найзначнішою спелеоподією в Подільському Придністров'ї за останні 25 років. Відразу на вхід була встановлена стальна труба з люком і замком; доступ в печеру контролюється Київським спелеоклубом. У результаті п'яти зйомочних експедицій, проведених взимку-навесні 1993 року, в печері було закартовано більше 8 км ходів.
Печера заложена у вузькому витягнутому масиві, який з трьох сторін обмежений балками. У ці сторони печера розвідана майже до граничних контурів. З четвертої сторони (на південному сході печерного поля) цей масив з'єднується зі значно більшим масивом, в якому можна очікувати подальшого розвитку печери.
Печера являє собою лабіринт ходів, які знаходяться на 2 - 3 рівнях. Як і всі інші великі гіпсові печери регіону, печера Славка сформована в закритих гідрогеологічних умовах за рахунок висхідного підтоку напорних вод з підстилаючого водоносного горизонту. У пізньому плейстоцені - голоцені більша частина печери виявилась зневодненою і перейшла в реліктовий стан. У південно-східній частині печерного поля воно перетинається руслом сучасного підземного струмка, активного в дощові періоди, який протікає від великого понора з північного сходу на південний захід. Вздовж русла струмка за рахунок ерозійнної діяльності розмитий глинистий заповнювач, який часто займає нижню частину перерізу ходів. В результаті у цьому районі можна спостерігати майже повний рофіль ходів, які мають висоту до 10 - 12 м.



 «Язичницька» печера.
     У мальовничому куточку Поділля в глибокій долині між крутими скелястими схилами на лівому березі р. Серет, де, здається сама природа нагадує про швидкоплинність і суєтність людського буття примостилося невелике село Монастирок. Тут є те, що заставить швидше битися серце кожного з нас – давньослов’янський печерний храм "Язичеська святиня" IX ст., який розміщений в печері "Язичницька" з жертовним каменем перед його входом. Таємничий, далеко ще не розгаданий дивосвіт цього благодатного і благословенного Богом місця.
    Народна фантазія і загадкова дійсність будять уяву, закликаючи кожного хоч на мить зупинитись над цим чудом природи і рук людських, поринути у світ давно минулих віків. Є тут і старенька церква Воздвиження Чесного Хреста та відновлене приміщення старого чоловічого монастиря а також з надією і цікавістю туристи звертають увагу на кам’яний Хрест родинного щастя, де за народними переказами, після щирих молитов знаходять своїх суджених ті, хто цього потребує. Взагалі це унікальне місце, яке за твердженнями астрологів та екстрасенсів має досить високу позитивну енергетику, що благодатно впливає на всі питання людського буття.